Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 жовтня 2018 року

Київ

справа №815/3767/15

адміністративне провадження №К/9901/36958/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 у справі №815/3767/15 за позовом Заступник прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування реєстрації декларації,

УСТАНОВИВ:

У липні 2015 року заступник прокурора Малиновського району м. Одеси звернувся до суду в інтересах держави в особі Одеської міської ради з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати реєстрацію декларації від 14.10.2013 року №ОД 142132850022 про готовність об'єкта до експлуатації з реконструкції нежитлових приміщень з виділом в одиницю за адресою: АДРЕСА_2.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що Інспекцією ДАБК в Одеській області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації з реконструкції нежитлових приміщень з виділом в одиницю за адресою: АДРЕСА_2, замовником якої була ОСОБА_2 Згідно п. 10 декларації реконструкція здійснювалась на підставі дозволу про початок будівельних робіт від 21.08.2007 року №254, виданого Інспекцією ДАБК в м. Одесі. Проте під вказаним номером видано дозвіл іншим особам та на реконструкцію об'єкту за іншою адресою, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1.

Таким чином, встановлені факти дають підстави для скасування відповідно до ст. 39-1 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» відповідачем реєстрації декларації від 14.10.2013 року №ОД 142132850022 про готовність об'єкта до експлуатації з реконструкції нежитлових приміщень з виділом в одиницю за адресою: АДРЕСА_2 і об'єктивно вказують на те, що ОСОБА_2 вела самочинне будівництво.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано реєстрацію декларації від 14.10.2013р. №ОД 142132850022 про готовність об'єкта до експлуатації з реконструкції нежитлових приміщень з виділом в одиницю за адресою: АДРЕСА_2.

В касаційній скарзі третя особа, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про залишення позову без розгляду.

Скарга обгрунтована тим, що судами протиправно поновлено прокурору строк звернення до суду та не встановлено правомірність звернення до суду прокурора в інтересах Одеської міської ради. Крім того зазначає, що у третьої особи відсутнє зобов'язання зберігати дозвіл на виконання будівельних робіт.

Заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Судами встановлено, що 14.10.2013 року ОСОБА_2 подала до Інспекції ДАБК в Одеській області Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації з реконструкції нежитлових приміщень з виділом в одиницю за адресою: АДРЕСА_2.

Інспекцією ДАБК в Одеській області 14.10.2013 року здійснено реєстрацію зазначеної декларації за № ОД 142132850022.

На підставі зазначеної декларації 06.11.2013 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності НОМЕР_2 (серія НОМЕР_1) на прийняте згідно вказаної декларації в експлуатацію нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2, що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 06.11.2013 року № 12337985.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зі змісту вказаної декларації, заповненої ОСОБА_2, вбачається, що нею проведена реконструкція нежитлових приміщень з виділом в одиницю за адресою: АДРЕСА_2, категорія складності ІІ. В пункті 10 вказаної Декларації, де зазначаються дозвільні документи, повідомлення про початок виконання будівельних робіт, декларації про початок виконання будівельних робіт ОСОБА_2 зазначила "Дозвіл на виконання будівельних робіт виданий інспекцією ДАБК м.Одеса від 21.08.2007р. №254". Проте вказаний дозвіл, за даними відповідача, виданий іншим особам, в свою чергу, третя особа його не надала.

Отже, суди дійшли висновку, що в пунктах 10 , 11 спірної декларації про готовність об'єкта до експлуатації містяться завідомо недостовірні відомості, що є підставою для її скасування.

Дослідивши спірні правовідносини колегія суддів зазначає, що даний позов суди розглядали в порядку адміністративного судочинства.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що третьою особою ОСОБА_2 набуте право власності на нерухоме майно, на підставі оскаржуваної декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а саме реконструкції нежитлових приміщень з виділом в одиницю.

Таким чином, у результаті та на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, яке, як зазначає позивач, прийнято внаслідок допущення Інспекцією протиправної бездіяльності, у третьої особи виникло речове право на нежитлове приміщення, тому цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 зазначеної статті).

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Таким чином, на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, яке, на думку позивача, прийнято внаслідок допущення Інспекцією протиправної бездіяльності, у третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого оспорюється позивачем, тому цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим, оскільки ця справа має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 802/233/16-а, 814/104/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до виснвоку, що судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Керуючись ст. ст. 349, 354, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2015 року скасувати.

Провадження у справі закрити.

Роз"яснити, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду