ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року

м. Київ

справа № 520/10516/2020

адміністративне провадження № К/9901/41277/21, К/9901/41618/21, К/9901/45542/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів - Жука А.В.,

Загороднюка А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційними скаргами Міністерства юстиції України та Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 (головуючий суддя - О.В. Ніколаєва)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021 (головуючий суддя - С.С. Рєзнікова, судді - А.О. Бегунц, Л.В. Мельнікова)

та за касаційною скаргою Міністерства юстиції України

на додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 (головуючий суддя - С.С. Рєзнікова, судді - А.О. Бегунц, Курило Л.В.)

у справі № 520/10516/2020

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції,

Регіональної профспілкової організації Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції,

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (далі - третя особа-1), Регіональної профспілкової організації Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (далі - третя особа-2), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 13.07.2020 № 2220/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту з 14.07.2020 відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту з 14.07.2020 з відновленням державної служби;

- стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день постановлення рішення, з урахуванням індексу інфляції та коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

2. В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідачем при звільненні позивача грубо порушено процедуру звільнення у зв`язку неналежним попередженням про наступне звільнення, а також не дотримання відповідачем гарантій, передбачених трудовим законодавством, оскільки з моменту попередження про звільнення їй не було запропоновано вакантні посади, які б вона могла обійняти відповідно до своєї кваліфікації, а також не враховано наявність у позивача переважного права на залишення на роботі.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 13.07.2020 № 2220/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту або на іншій рівнозначній посаді. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день постановлення рішення. У решті позовних вимог відмовлено.

4. При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду належних та достатніх доказів того, що позивача було попереджено про наступне звільнення з урахуванням частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу». А тому дійшов висновку про не дотримання відповідачем процедури звільнення позивача, оскільки не дотримано передбачений частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» 30-денний строк з моменту попередження про наступне звільнення до моменту звільнення.

5. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021 рішення суду першої інстанції скасовано в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту або на іншій рівнозначній посаді, стягнення з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день постановлення рішення та допущення судового рішення у частині присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання. Прийнято в цій частині постанову, якою поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день постановлення рішення, а саме за період з 13.07.2020 по 11.08.2021 у розмірі 146 225, 71 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

6. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ відповідача про звільнення позивача зі служби є протиправними та таким, що підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на посаді. Водночас, змінив рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача саме на посаді заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту, з якої останню було звільнено на підставі оскаржуваного наказу, та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки суд першої інстанції, задовольняючи позов в цій частині не визначив суму, яка підлягає стягненню з відповідача.

7. Додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат задоволено. Прийнято додаткову постанову, якою стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 500 грн 00 коп.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги Міністерства юстиції України

8. Посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, скаржник просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 140/6353/20, від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує про дотримання ним та третьою особою-1 процедури ознайомлення позивача з попередженням про звільнення у відповідності до вимог частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу». Зазначає, що докази, які підтверджують вказані обставини містяться в матеріалах справи, однак судами не надано їм належної оцінки. Крім того, скаржник зазначає, що у спірних правовідносинах з врахуванням положень законодавства, якими вони регулюються, суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Позиція інших учасників справи

9. У відзиві на касаційну скаргу позивач категорично не погоджується з доводами та вимогами Міністерства юстиції України, просить закрити касаційне провадження, відкрите за поданням втретє касаційної скарги Міністерства юстиції України, у зв`язку з неподанням скаржником заяви про поновлення строку на касаційне оскарження, підстав для поновлення строку касаційного оскарження; користуванням Міністерством юстиції своїм правом на повторне звернення з касаційною скаргою два рази, подаючи касаційну скаргу три рази за наявності двох ухвал Верховного Суду про повернення скарги Міністерству юстиції від 23.09.2021 та 02.11.2021; притягнути до юридичної відповідальності Міністерство юстиції щодо зловживання своїм правом на подання касаційної скарги відповідно до статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: користування своїм правом повторного звернення двічі; застосувати доктрину прямої дії Конституції України у межах конкретного спору на підставі пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України; звернутися з поданням до Конституційного Суду України щодо визнання абзацу першого частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції зі змінами, що набрали чинності 13.02.2020, внесеними Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 неконституційним з підстав, викладених у відзиві на касаційну скаргу, зокрема неконституційними положення щодо відсутності у роботодавця обов`язку пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності) та відсутності застосування законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення; відмовити відповідачу у задоволенні касаційної скарги у повному обсязі.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції

10. У касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, заявник вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 140/6353/20.

На переконання скаржника, суди дійшли помилкового висновку, що докази ознайомлення позивача з попередженням про звільнення засобами телефонного зв`язку, засобами електронного зв`язку та шляхом використання мобільного додатку «Viber», не можуть братися до уваги, оскільки приписами статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачено лише письмову форму повідомлення. Вважає, що такі докази і є засобами телекомунікаційного зв`язку, передбачені статтею 9-1 Закону України «Про державну службу», а тому позивач попереджена про звільнення у спосіб, що визначений законодавством.

Позиція інших учасників справи

11. Позивач не погоджується з доводами Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, наведеними у касаційній скарзі, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги у повному обсязі.

Також позивач просить закрити касаційне провадження, відкрите за поданням втретє касаційної скарги Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, у зв`язку з неподанням скаржником заяви про поновлення строку на касаційне оскарження, також ненаданням правових підстав та мотивації в тексті касаційної скарги для поновлення строку касаційного оскарження; користуванням Північно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції своїм правом на повторне звернення з касаційною скаргою два рази, подаючи касаційну скаргу три рази за наявності двох ухвал Верховного Суду про повернення скарги Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 23.11.2021 та 04.10.2021; притягнути до юридичної відповідальності Північно-Східне міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо зловживання своїм правом на подання касаційної скарги відповідно до статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення; застосувати доктрину прямої дії Конституції України у межах конкретного спору на підставі пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України; звернутися з поданням до Конституційного Суду України щодо визнання абзацу першого частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції зі змінами, що набрали чинності 13.02.2020, внесеними Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 неконституційним з підстав, викладених у відзиві на касаційну скаргу, зокрема неконституційними положення щодо відсутності у роботодавця обов`язку пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності) та відсутності застосування законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги Міністерства юстиції України на додаткову постанову

12. У касаційній скарзі відповідач вказує, що додаткова постанова прийнята з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні заяви про розподіл судових витрат відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги відповідач вказує, що був позбавлений права на висловлення своєї позиції щодо заяви позивача, яку задоволено оскаржуваною постановою. Зазначає, що про існування ухвали від 12.10.2021, якою призначено до розгляду заяву позивача про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат на 20.10.2021, відповідач дізнався 22.10.2021, вже після розгляду такої по суті. При цьому, зазначає, що копія заяви позивача на адресу відповідача судом не надсилалась, що позбавило державний орган подати свої заперечення. А отже, на думку відповідача, під час прийняття додаткової постанови апеляційний суд порушив принцип рівності сторін.

Позиція інших учасників справи

13. У відзиві позивач з касаційною скаргою Міністерства юстиції на додаткову постанову не погоджується, вважає її вимоги необґрунтованою, просить відмовити в її задоволенні; закрити касаційне провадження, відкрите за поданою касаційною скарго Міністерством юстиції, у зв`язку з поданням надуманих відомостей щодо обмеження Міністерства юстиції судом для надання заперечень на заяву позивача, в той час, коли Міністерство юстиції володіло інформацією про існування заяви та відкритого судового провадження, крім того, направило відповідне заперечення на заяву позивача; притягнути до юридичної відповідальності Міністерство юстиції щодо надання неправдивих відомостей до суду в частині відсутності у скаржника можливості подати заперечення на заяву позивача при фактичному поданні таких заперечень відповідно до статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Рух касаційних скарг

14. Ухвалою Верховного Суду від 06.12.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021.

15. Ухвалою Верховного Суду від 06.12.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021.

16. Ухвалою Верховного Суду від 28.12.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021.

17. Ухвалою Верховного Суду від 15.03.2023 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

18. Наказом Міністерства юстиції України від 05.04.2018 № 1346/к позивача призначено на посаду заступника начальника з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

19. Наказом Міністерства юстиції України «Про внесення змін до штату Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції» від 14.01.2020 № 203/к внесено зміни до штату Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.12.2018 № 4787/к.

20. Згідно вказаних змін, зокрема, посаду заступника начальника з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції - скорочено.

21. Дорученням в.о. Державного Секретаря Міністерства юстиції України від 20.02.2020 № 172/13/48-20 начальнику Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції доручено ознайомити заступника начальника з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту (позивача) з попередженням про звільнення під особистий підпис. До вказаного доручення долучено два примірника попередження про звільнення позивача та вказано про те, що один примірник попередження після ознайомлення - повернути до управління персоналу Міністерства юстиції.

22. З метою виконання вказаного доручення та у зв`язку з перебуванням позивача у період з 20.01.2020 по 26.02.2020 у відпустці, у подальшому з 27.02.2020 по 03.04.2020 на лікарняному, посадовими особами Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції 27.02.2020 підготовлено лист про доведення інформації до позивача щодо скорочення зазначеної посади з додатками (2 примірника попередження).

23. Вказаний лист 28.02.2020 направлений посадовими особами міжрегіонального управління Новою поштою, на підтвердження чого надано до суду копію експрес-накладної № 59000490922134, копія якої міститься у матеріалах справи.

24. 03.04.2020 позивач прибула до міжрегіонального управління для надання листків непрацездатності та одночасно позивачем була подана заява на творчу відпустку з 06.04.2020 по 05.07.2020.

25. Посадовими особами міжрегіонального управління запропоновано ознайомитися з попередженням про звільнення з посади, проте позивач відмовилася, про що 03.04.2020 складено відповідний акт.

26. 15.06.2020 позивач також прибула до міжрегіонального управління та їй посадовими особами міжрегіонального управління було запропоновано ознайомитися з попередженням про звільнення, проте вона відмовилася, що зафіксовано актом від 15.06.2020.

27. Позивача 06.07.2020 під особистий підпис посадовими особами міжрегіонального управління попереджено про звільнення із займаної посади не раніше ніж через 30 календарних днів з дня ознайомлення з даним попередженням та про припинення державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

28. Позивачем під час вручення даного попередження викладено заперечення у письмовій формі про не згоду з звільненням.

29. При попередженні про наступне звільнення, будь-які вакантні посади за відповідною професією чи спеціальністю позивачу не пропонувалися.

30. Наказом Міністерства юстиції України «Про звільнення» від 13.07.2020 № 2220/к позивача звільнено з займаної посади заступника начальника з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 14.07.2020 відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» - у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, з припиненням державної служби.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

31. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу».

33. Пункт 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб`єкта призначення.

34. Приписами частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.

35. Абзацом першим частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Оцінка Верховного Суду

36. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

37. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

38. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку із неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 140/6353/20, від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20.

39. Так, аналізуючи положення Закону України «Про державну службу», якими визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оскаржуваного наказу, Верховний Суд у постанові від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20 вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

40. Згідно з частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції до набрання чинності Законом України від 19.09.2019 № 117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

41. Законом України від 19.09.2019 № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» були внесені зміни та доповнення до Закону України «Про державну службу», зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону України «Про державну службу» (у редакції, що діє з 25.09.2019) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

42. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

43. Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: « 3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

44. При цьому, Верховним Судом у постанові від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20 зауважено, що вжите у частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

45. Аналогічна правова позиція щодо розуміння/тлумачення частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» міститься у постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 520/11687/2020, від 09.12.2021 у справі № 640/20284/20, від 02.06.2022 у справі № 420/3541/20, від 09.06.2022 у справі № 300/891/20.

46. З урахуванням наведеного, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що Законом України «Про державну службу», який є спеціальним до спірних правовідносин, встановлено право суб`єкта призначення, а не його обов`язок щодо працевлаштування державного службовця.

47. Водночас, задовольняючи позов суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не дотримано процедуру звільнення позивача, оскільки не дотримано передбачений частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» 30-денний строк з моменту попередження позивача про наступне звільнення до моменту звільнення.

48. Так, судами зазначено, що попередження про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» повинно бути складено лише у письмовій формі та ознайомлено з таким попередженням не пізніше 30 календарних днів під особистий підпис. В якості доказу враховано попередження про звільнення, яке містить особистий підпис позивача про ознайомлення з таким лише 06.07.2020.

49. Такий висновок судів є передчасним, враховуючи наступне.

50. Статтею 9-1 Закону України «Про державну службу» визначено питання щодо порядку доведення до відома державного службовця інформації або документів.

51 Відповідно до частин першої та другої вказаної статті доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними.

52. Частиною четвертою статті 9-1 Закону України «Про державну службу» передбачено, що інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення.

53. За приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

54. Так, у постанові від 15.07.2021 у справі № 140/6353/20, на яку посилаються скаржники в обґрунтування вимог касаційних скаргах, Верховний Суд, з посиланням на положення статті 9-1 Закону України «Про державну службу» та встановлену судами дату відправлення відповідачем позивачу повідомлення про наступне вивільнення, визнав повідомлення доведеним до відома позивача.

55. Здійснивши аналіз положень статті 9-1 Закону України «Про державну службу», Верховний Суд у постанові від 09.08.2022 у справі № 380/876/21 дійшов висновку про альтернативність вибору керівником державної служби способів доведення інформації або документів до відома державного службовця: особисто, поштою, електронною поштою, використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку. При чому, вибір одного із зазначених способів доведення інформації не тягне за собою обов`язку одночасного використання іншого. Крім того, у вказаній постанові суд звернув увагу, що законодавцем у вищенаведеній нормі Закону України «Про державну службу» не визначено імперативних вимог щодо вибору конкретного виду відправлення документів державного службовця засобами поштового зв`язку (простого, рекомендованого, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю), який, в розумінні Закону України «Про державну службу», вважатиметься належним повідомленням.

56. Вказана правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22.12.2022 у справі №160/8601/20.

57. У справі, що розглядається, з огляду на приписи статті 9-1 Закону України «Про державну службу», суд касаційної інстанції вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій, що докази ознайомлення позивача з попередженням про звільнення засобами телефонного зв`язку, засобами електронного зв`язку та шляхом використання мобільного додатку «Viber» не можуть вважатися належним повідомленням позивача.

58. Отже, судами попередніх інстанцій не встановлено усіх фактичних обставин справи та не досліджено відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення справи, а з урахуванням повноважень касаційного суду суд касаційної інстанції не наділений правом досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

59. Таким чином, з урахуванням приписів частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційні скарги Міністерства юстиції України та Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021 підлягають частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

60. Щодо клопотань позивача, в яких ОСОБА_1 просить суд внести зміни у мотивувальні частини рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021, суд зазначає таке.

61. Як зазначалося вище у відповідності до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

62. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

63. Позивач касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції не подавала.

64. Підставою для відкриття касаційних проваджень у цій справі було посилання скаржників на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: застосування судами норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 140/6353/20, від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20.

65. А тому суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

66. Щодо касаційної скарги Міністерства юстиції України на додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 суд зазначає таке.

67. Відповідно до частин першої та другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

68. Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

69. Пунктом 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

70. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина третя статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України).

71. З аналізу наведених норм випливає, що ухвалене додаткове рішення у справі є невід`ємною частиною рішення у справі, яким вирішено спір. Остаточне вирішення питання щодо стягнення судових витрат за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відбувається після остаточного вирішення справи по суті.

72. Оскільки за результатами розгляду касаційних скарг у справі встановлено порушення судами норм процесуального права, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд, вирішення питання щодо стягнення витрат на правову допомогу адвоката, яка заявлена позивачем, має бути розглянута судами під час нового розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

73. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

74. Оскільки судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.

75. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Висновки щодо розподілу судових витрат

76. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 327 341 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

постановив:

1. Касаційні скарги Міністерства юстиції України та Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021 у справі № 520/10516/2020 задовольнити частково.

2. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 у справі № 520/10516/2020 задовольнити частково.

3. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021 та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 у справі № 520/10516/2020 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко

Судді А.В. Жук

А.Г. Загороднюк