Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.12.2019 року у справі №806/1762/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2019 року

Київ

справа №806/1762/16

адміністративне провадження №К/9901/11763/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шевцової Н. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року (головуючий суддя - Токарева М. С. )

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року (головуючий суддя - Жизневська А. В., судді - Котік Т. С., Охрімчук І. Г. )

у справі № 806/1762/16

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Київській області,

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, -

встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1, скаржник) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач, ГУНП в Київській області), в якому просив:

- визнати неправомірними дії Головного управління Національної поліції в Київській області в частині ненадання йому інформації на запит від 01 вересня 2016 року;

- зобов'язати відповідача надати інформацію на його запит від 01 вересня 2016 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії - відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що коло питань, з яким позивач звернувся до відповідача, підпадає під визначення "заява (клопотання)", а тому запит позивача необхідно розглянути у строк визначений ч. 1. ст. 20 Закону України "Про звернення громадян". Крім того, суд першої інстанції наголосив, що станом на час звернення до суду з даним позовом та на час розгляду даної адміністративної справи не закінчився термін, визначений Законом України "Про звернення громадян" для надання відповіді.

Наведені обставини свідчать, що жодної бездіяльності відповідачем допущено не було, а тому немає правових підстав щодо зобов'язання відповідача надати відповідь на звернення позивача від 01.09.2016, з огляду на що відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

01 грудня 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, в якій відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені рішення судів і направити справу на новий розгляд.

В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що відповідачем не розглянуто його запиту та не надано відповіді по суті запиту. Крім того, суди, на думку скаржника, дійшли помилкового висновку щодо необхідності застосування вимог Закону України "Про звернення громадян". Також скаржник зауважив про упередженість головуючої судді Житомирського окружного адміністративного суду, з підстав чого і представником позивача заявлялось клопотання про відвід, оскільки вона була зацікавлена в наслідках розгляду справи та завідомо прийняла рішення на користь відповідача, показавши свою залежність від правоохоронних органів.

Крім того, скаржник зауважує про порушення головуючим суддею норм процесуального права, а саме - реєстрацію копії заперечень 27.09.2016, в той час як оригінал заперечень був зареєстрований 29.09.2016, тобто після ухвалення судового рішення судом першої інстанції

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.

Відповідачем відзиву чи заперечення на зазначену касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року зазначену касаційну скаргу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач 01.09.2016 оформив запит до ГУ НП в Київській області, у якому просив:

- провести перевірку та сповістити чи були у відрядженні працівники поліції ГУ НП в Київській області 30.08.2016 в с. Медвин, Богуславського району Київської області;

- сповістити прізвища працівників поліції ГУ НП в Київській області, які
30.08.2016 були в с. Медвин, Богуславського району Київської області.

Вказаний запит було направлено на адресу відповідача 02.09.2016, що підтверджено наявною у матеріалах справи копією квитанції про відправлення рекомендованого листа.

У зв'язку із ненаданням відповідачем інформації на запит, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII "Про інформацію" право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Закону України "Про звернення громадян", та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі-Закон № 2939-VI).

~law14~: публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених ~law15~.

За змістом ~law16~ розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ~law17~;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ~law18~ фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ~law19~.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Згідно з ~law20~ розпорядниками інформації для цілей ~law21~ визнаються суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Відповідно до ~law22~ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Поряд із цим, статтею 40 Конституції України закріплено право особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Деталізацію наведене право отримало у Законі України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР). Відносини з розгляду звернень громадян є основним і єдиним предметом регулювання Законі України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян".

Так, за приписами статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Своєю чергою, за приписами ~law25~ ~law26~ не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції (далі - Суд) наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Аналізуючи норми ~law27~, Суд дійшов висновку, що даним нормативно - правовим актом регламентована чітка послідовність дій розпорядника інформації у разі одержання запиту, який не відповідає вимогам закону.

Водночас, Суд зауважує, що, одержавши запит на інформацію, поданий згідно із ~law28~, який за своїм змістом є зверненням у розумінні Закону № 393/96-ВР, розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону (~law29~), та з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути запит за Законом № 393/96-ВР. При цьому запитувача повинно бути повідомлено у п'ятиденний строк про те, що його запит на інформацію буде розглядатися як звернення відповідно до Закону № 393/96-ВР.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 813/3059/16.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, листом відповідача від 28.09.2016 № Б-1383, розглянуто звернення ОСОБА_1 та надано відповідь, у відповідності до Закону № 393/96-ВР.

Водночас відповідачем не спростовується відсутність листів-повідомлень, адресованих позивачу про те, що його запит про надання інформації буде розглядатися як звернення відповідно до Закону № 393/96-ВР.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що запит позивача про надання інформації від 01.09.2016, за своєю суттю та змістом, фактично є зверненням (заявою, клопотанням) про надання інформації, згідно із Законом № 393/96-ВР.

Водночас, Суд зауважує, що відповідач, надавши відповідь на запит ОСОБА_1 відповідно до Закону № 393/96-ВР, без повідомлення, в межах строку, визначеного ~law30~, позивача про такий розгляд, в той же час, не виправдав законних очікувань скаржника на своєчасне, в розумінні ~law31~, отримання запитуваної ним інформації.

Відтак, Суд приходить до переконання, що ГУНП в Київській області, не повідомивши позивача у встановлений ~law32~ п'ятиденний строк про те, що його запит буде розглядатися у відповідності до Закону № 393/96-ВР, фактично допустило протиправну бездіяльність, і способом захисту порушеного права позивача на своєчасне отримання інформації, в даних спірних правовідносинах буде визнання протиправними дій відповідача в частині несвоєчасного надання інформації.

Зазначене також знаходить своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 у справі № 800/369/17.

Таким чином, враховуючи викладене та зважаючи на те, що позивачем отримана відповідь ГУНП в Київській області листом від 28.09.2016 № Б-1383, Суд дійшов до висновку про необхідність скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання неправомірними дій Головного управління Національної поліції в Київській області в частині ненадання позивачу інформації на запит від 01 вересня 2016 року та ухвалення нового рішення про задоволення даної позовної вимоги.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до ч. 1, 3 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Водночас, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем листом від 28.09.2016 № Б-1383, розглянуто звернення ОСОБА_1 та надано відповідь, повноту та достовірність якої не оспорюється скаржником, що є підставою для відмови в задоволенні даної позовної вимоги та залишенні рішенні судів попередніх інстанцій без змін у даній частині позовних вимог.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року- скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання неправомірними дій Головного управління Національної поліції в Київській області в частині ненадання позивачу інформації на запит від 01 вересня 2016 року та ухвалити нове рішення у вказаній частині вимог.

Визнати неправомірними дії Головного управління Національної поліції в Київській області в частині несвоєчасного надання йому інформації на запит від 01 вересня 2016 року.

В решті - рішення судів залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н. А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

Н. В. Шевцова