ПОСТАНОВА

Іменем України

13 вересня 2019 року

Київ

справа №820/11176/15

адміністративне провадження №К/9901/31266/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І. А.,

суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року (головуючий суддя - Зінченко А. В. )

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Мінаєва О. М., судді - Донець Л. О., Макаренко Я. М. )

у справі №820/11176/15

за позовом ОСОБА_1

до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність застосування у 2015 році податковим органом положень ст. 267 ПК України та визначення йому податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік, посилаючись на те, що їх застосування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено частково:

- скасовано податкове повідомлення - рішення Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області від 07.05.2015 №00039/1704;

- стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 487 грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідача з огляду на те, що позивач придбав автомобіль у 2014 році та ним сплачено усі податки та збори, які необхідно було сплатити у відповідності до діючого на момент придбання транспортного засобу законодавства.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року апеляційну скаргу Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області задоволено, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято відповідачем правомірно та відповідає вимогам податкового законодавства, оскільки рішення органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов'язок платниками сплачувати податки та збори, оскільки такі прямо закріплені нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року скасовано і направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд України зазначив, що визначальним для правильного вирішення даного спору є встановлення наявності чи відсутності рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення транспортного податку у 2015 році на відповідній території.

Під час нового розгляду справи постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року адміністративний позов задоволено частково:

- скасовано податкове повідомлення - рішення Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області від 07.05.2015 року №00039/1704;

- стягнуто зі Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 487 грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 року апеляційну скаргу Східної об'єднаної державної податкової інспекції м.

Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2017 змінено, доповнено його резолютивну частину абзацом наступного змісту: стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5484 грн. 64 коп. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2017р. по справі №820/11176/15 залишено без змін.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок підлягає сплаті, виходячи з норм статті 267 ПК України, починаючи з 01 січня 2015 року.

01 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником транспортного засобу марки LEND ROVER, модель RANGE ROVER, реєстраційний номер НОМЕР_1,2014 року випуску, з об'ємом двигуна 4999 куб. см., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії НОМЕР_2 (а. с.9).

Індустріальною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №00039/1704 від 07.05.2015, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25 000 грн (а. с. 26).

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, Законом України №71-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", що набрав чинності 01.01.2015, статтю 267 ПК України викладено у новій редакції та запроваджено транспортний податок.

Відповідно до пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Пунктом 267.2.1 статті 267 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3 000 куб. см.

Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з п. 267.4 статті 267 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Пунктом 267.6 статті 267 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) врегульовано порядок обчислення та сплати транспортного податку.

Так, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Підпунктом 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у 2015 році є протиправним та таким, що суперечить принципу стабільності, визначеному в статті 4 ПК України, виходячи з наступного.

Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.

Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених статті 8 ПК України, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Пунктом 10.2 статті 10 ПК України встановлено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Згідно з п. 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпункт 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов'язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) не було прийнято.

Отже, для застосування наслідків, передбачених пунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного.

Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.

Таким чином, висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, але не встановила.

Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення транспортного податку, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року, що вірно було враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік.

У спірних правовідносинах колегія суддів також застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів дійшла висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про відсутність в матеріалах справи належних доказів, які свідчать про понесення позивачем витрат пов'язаних із наданням правової допомоги, з огляду на те, що останні наявні в матеріалах справи та їм була надана належна правова оцінка судом апеляційної інстанції під час розгляду справи. Зокрема, до матеріалів справи позивачем долучено договір про надання правової допомоги, додаткові угоди, квитанції, розрахунки витрат, акти прийняття-здачі виконаних робіт, зведений розрахунок витрат позивача на надання правової допомоги по справі №820/11176/15.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова