Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.05.2019 року у справі №820/3110/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 серпня 2019 року

Київ

справа №820/3110/18

адміністративне провадження №К/9901/13508/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актбанк» Куліша Віктора Миколайович, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Актабанк», Публічне акціонерне товариство «Актабанк» в особі відділення № 11 «Харківське регіональне управління» ПАТ «Актабанк», ОСОБА_2 про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» Куліша Віктора Миколайовича на рішення Харківського окружного адміністративного суду у складі судді: Волошина Д.А. від 04 грудня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Калиновського В.А., Калитки О. М., Кононенко З.О. від 15 квітня 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» Куліша В.М. (далі - Уповноважена особа фонду на ліквідацію ПАТ «Актабанк», відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 2), треті особи: Публічне акціонерне товариство «Актабанк» (далі - ПАТ «Актабанк», третя особа), Публічне акціонерне товариство «Актабанк» в особі відділення № 11 «Харківське регіональне управління» ПАТ «Актабанк» (далі - відділення № 11 ПАТ «Актабанк», третя особа), ОСОБА_2 (далі - третя особа), в якому просив:

- визнати протиправними і скасувати рішення (дії) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 6.17) та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» (код ЄДРПОУ 35863708, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Шевченка, б. 53) Куліш Віктора Миколайовича щодо визнання укладеного між позивачем ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) та Публічним акціонерним товариством «Актабанк» в особі начальника відділення № 11 «Харківське регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Актабанк» Скали Романа Геннадійовича договору банківського вкладу «Універсальний» № В11- 0572/Т/612978 від 05 серпня 2014 року нікчемним;

- визнати протиправними і скасувати рішення (дії) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 6.17) щодо невключення позивача ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) за укладеним ним із Публічним акціонерним товариством «Актабанк» в особі начальника відділення № 11 «Харківське регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Актабанк» Скали Романа Геннадійовича договором банківського вкладу «Універсальний» № В11-0572/Т/612978 від 05 серпня 2014 року до Повного переліку вкладників та Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Актабанк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, і зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 6.17) включити позивача ОСОБА_1 до вказаних переліку і реєстру та відшкодувати йому його кошти за вказаним банківським вкладом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачами протиправно не вчинено дій, спрямованих на виплату належних позивачу коштів, що знаходяться на депозитному рахунку, відкритому банком на ім`я позивача, оскільки така бездіяльність суперечить нормам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року, позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною відмову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» Куліша Віктора Миколайовича щодо невключення ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) до Повного переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Актабанк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, за рахунком № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 ; зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» Куліша Віктора Миколайовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до Повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунку ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ), відкритого у Публічному акціонерному товаристві «Актабанк» № НОМЕР_2 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Актабанк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Актабанк» Куліш В.М. протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом ПАТ «Актабанк» з ринку був зобов`язаний сформувати перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, включивши до нього позивача, як вкладника ПАТ «Актабанк», та визначити суми, що підлягають відшкодуванню, оскільки Уповноваженою особою не було доведено наявності підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» для застосування наслідків нікчемності до правочину, укладеного між позивачем та ПАТ «Актабанк».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Актабанк» звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 13 травня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2019 року відкрите касаційне провадження у справі № 820/3110/18, витребувано матеріали адміністративної справи та запропоновано учасникам справи подати відзив на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Актабанк» в особі начальника відділення № 11 «Харківське регіональне управління» ПАТ «Актабанк» Скали Р.Г. був укладений договір банківського вкладу «Універсальний» № В11-0572/Т/612978 від 05 серпня 2014 року, згідно якого позивач передав, а Банк прийняв грошові кошти в сумі 193000,00 грн (сто дев`яносто три тисячі 00 копійок) терміном на 3 (три) місяці з 05 серпня 2014 року по 05 листопада 2014 року включно під 13 % річних.

Також, судом встановлено, що відповідно до умов договору № В11-0572/Т/612978 від 05 серпня 2014 року з банківського рахунку № НОМЕР_3 у ПАТ «Актабанк» на рахунок № НОМЕР_2 у ПАТ «Актабанк» на ім`я ОСОБА_1 перераховано кошти у сумі 193000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 05 серпня 2014 року № 118633.

Разом з тим, на підставі постанови Правління Національного банку України від 16 вересня 2014 року № 576 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Актабанк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 16 вересня 2014 року прийнято рішення № 90 про запровадження в Банку з 17 вересня 2014 року тимчасової адміністрації.

15 грудня 2014 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за № 144 тимчасову адміністрацію в ПАТ «Актабанк» продовжено на один місяць.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 15 січня 2015 року №19 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Актабанк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16 січня 2015 року № 6 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Актабанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

23 грудня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 237 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Актабанк» до 15 січня 2018 року включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 31 травня 2017 року № 2217 повноваження ліквідатора ПАТ «Актабанк» з 07 червня 2017 року делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Кулішу Віктору Миколайовичу.

Позивач звертався до відділення ПАТ «Актабанк» із заявою від 27 вересня 2014 року, в якій просив видати з його депозитного рахунку № НОМЕР_2 , відкритого згідно договору № В11-0572/Т/612978 від 05 серпня 2014 року, через касу готівкові кошти у сумі 193000,00 грн та нараховані по ньому проценти.

Згодом, 26 січня 2015 року позивач також звертався до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб листом, в якому просив повідомити про результати розгляду вказаної заяви від 27 вересня 2014 року, а також повідомити, чи внесено дані щодо виплати йому вкладу за вказаним договором та термін виплати коштів, тощо.

Позивач також звертався до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявою від 23 березня 2015 року щодо отримання депозитних коштів та нарахованих на них процентів.

На адресу позивача було направлено повідомлення від 26 жовтня 2017 року № 2550 про нікчемність правочинів згідно підпунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та банківських операцій, проведених, зокрема, з вкладником ОСОБА_1 за депозитним договором № В11-0572/Т/612978 від 05 серпня 2014 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що єдиною метою укладення завідомо нікчемних депозитних договорів від 05 серпня 2014 року було саме отримання гарантованої державою суми відшкодування, а не реальне розміщення клієнтами своїх коштів у банку. Скаржник також зазначає, що наслідком укладення договорів банківських вкладів від 05 серпня 2014 року стало неправомірне збільшення суми відшкодування від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на 2 090 000,00 гривень, без врахування відсотків по вкладам.

Від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшла заява від 25 червня 2019 року № 27-10697/19 про приєднання до касаційної скарги Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Актабанк».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Стосовно порядку визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, то відповідно до частини першої статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Нарахування відсотків за вкладами припиняється у день початку процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).

Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує:

1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 цього Закону;

3) переліки рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку та осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, що не виконане;

4) перелік рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду;

5) перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону. Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статтею 38 цього Закону, у тому числі шляхом надіслання запитів клієнтам банку, у порядку та строки, встановлені Фондом, а також підтвердження відсутності таких ознак.

Системний аналіз положень Закону № 4452-VI дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активні участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб.

Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 16 вересня 2014 року № 576 «Про віднесення ПАТ «Актабанк» до категорії неплатоспроможних» на депозитному рахунку ОСОБА_1 , відкритому відповідно до укладеного договору банківського вкладу № 26301001612978 від 05 серпня 2014 року, знаходилась сума 193000 грн.

Кошти на депозитний рахунок позивача були зараховані шляхом перерахування із рахунку іншої особи у ПАТ «Актабанк», що підтверджено випискою з рахунку.

Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у повідомленні від 26 жовтня 2017 року № 2550 про нікчемність правочинів Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Актабанк» як на підставу для застосування наслідків нікчемності до правочину, укладеного між позивачем та ПАТ «Актабанк», посилається на підпункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, відповідно до якої правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ «Актабанк», оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип «для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом», який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI,Фонд або його уповноважена особа зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу № В11-0572/Т/612978 від 05 серпня 2014 року нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб`єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Відтак, загальний обсяг зобов`язань банку не змінився.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права при вирішенні адміністративного спору про застосування наслідків нікчемності до договорів банківського вкладу, укладених з ПАТ «Актабанк», викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 травня 2019 року у справі № №804/9733/15, від 29 травня 2019 року у справі № 820/3198/18.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» Куліша Віктора Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко