ПОСТАНОВА

Іменем України

15 серпня 2019 року

Київ

справа №320/8479/15-а

адміністративне провадження №К/9901/7897/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області у складі судді: Урупи І.В. від 01 березня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Шальєвої В.А, Білак С.В., Олефіренко Н.А. від 01 червня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі - виконком Мелітопольської міськради, відповідач 1), Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі - відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення технічної комісії по розміщенню тимчасових споруд від 14 грудня 2014 року в частині відмови в оформленні документів для продовження терміну дії паспорта прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торгівельний кіоск зупиночного комплексу, торгівля тютюновими виробами) по АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення технічної комісії по розміщенню тимчасових споруд від 18 березня 2015 року в частині відмови в оформленні документів для продовження терміну дії паспорта прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торгівельний кіоск зупиночного комплексу, торгівля тютюновими виробами) по АДРЕСА_1 Мелітополі;

- зобов`язати Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області продовжити дію паспорта прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торгівельного кіоску зупиночного комплексу) по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відмова в оформленні документів для продовження терміну дії паспорта прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торгівельний кіоск зупиночного комплексу, торгівля тютюновими виробами) по АДРЕСА_1 є безпідставною та незаконною, у зв`язку з чим рішення, прийняті на засіданні комісії по розміщенню тимчасових споруд від 04 грудня 2014 року та 18 березня 2015 року, в частині відмови позивачу в оформленні документів для продовження терміну дії паспорта прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торгівельний кіоск зупиночного комплексу, торгівля тютюновими виробами) по АДРЕСА_1, підлягають скасуванню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з відсутності підстав для продовження строку дії паспорта прив`язки тимчасової споруди через невідповідність місця розташування об`єкта рішенню Мелітопольської міської ради від 22 серпня 2014 року № 12 «Про затвердження переліку місць, на яких забороняється розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Мелітополі», а також з невідповідності об`єкта Єдиним правилам ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правилам користування ними та охорони, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року № 198 (далі - Єдині правила № 198), через знаходження об`єкта на інженерних мережах та в охоронній зоні електрокабелю, невідповідності місця розташування спірної тимчасової споруди комплексній схемі тимчасових споруд.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2016 року та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ФОП ОСОБА_1 , звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 04 липня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 320/8479/15-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 на постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року в адміністративній справі № 320/8479/15-а суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Разом із касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення виконання постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2016 року та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року до закінчення розгляду справи у касаційному порядку, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі зібраних у справі доказів, що рішенням, прийнятим на засіданні комісії по розміщенню тимчасових споруд від 13 серпня 2013 року (витяг з протоколу № 10), ФОП ОСОБА_1 згідно із його заявою від 17 липня 2013 року погоджено оформлення документів для отримання паспорта прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торгівельний кіоск зупиночного комплексу, торгівля тютюновими виробами) по АДРЕСА_1 . Мелітополі. 11 жовтня 2013 року позивачу видано паспорт прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торгівельного кіоску зупиночного комплексу) за вказаною адресою строком дії до 11 жовтня 2014 року.

Рішенням Мелітопольської міської ради № 12 від 22 серпня 2014 року затверджено перелік місць, на яких забороняється розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Мелітополі, до якого увійшла адреса, на якій розташована тимчасова споруда позивача.

09 вересня 2014 року позивач звернувся до Мелітопольської міської ради із заявою про продовження терміну дії паспорта прив`язки торговельного кіоску зупиночного комплексу для торгівлі тютюновими виробами по АДРЕСА_1. Позивача повідомлено про розгляд цього питання на засіданні технічної комісії по розміщенню тимчасових споруд, створеної рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 17 липня 2014 року.

04 грудня 2014 року на засіданні комісії по розміщенню тимчасових споруд, створеної відповідно до рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради № 119/2 від 17 липня 2014 року, розглянуто звернення позивача та вирішено відмовити ОСОБА_1 у продовженні терміну дії паспорта прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торгівельного кіоску зупиночного комплексу) за адресою: АДРЕСА_1 , та роз`яснено з посиланням на рішення Мелітопольської міської ради № 12 від 22 серпня 2014 року, що розташування будь-якого об`єкту за вказаною адресою, де проходять інженерні мережі та їх охоронні зони, не передбачено.

17 березня 2015 року ФОП ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою про можливість розміщення існуючої тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно із витягу з протоколу № 2 засідання комісії по розміщенню тимчасових споруд від 18 березня 2015 року позивачу відмовлено в оформленні документів для продовження терміну дії паспорта прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (кіоск зупиночного комплексу для торгівлі тютюновими виробами) по АДРЕСА_1 у зв`язку з посиланням на рішення сесії Мелітопольської міської ради від 22 серпня 2014 року № 12 «Про затвердження переліку місць, на яких забороняється розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Мелітополі».

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_1 зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що єдину комплексну схему розміщення тимчасових споруд у м. Мелітополі було остаточно затверджено рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міськради більше, ніж через рік після звернення позивача із заявою про продовження терміну дії паспорта прив`язки, відтак, на дату звернення ФОП ОСОБА_1 не було законних підстав для відмови у продовженні терміну дії вказаного паспорту.

Від представника виконавчого комітету Мелітопольської міськради надійшло заперечення на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі повного з`ясування всіх обставин справи та правильного застосування норм матеріального права, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2016 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «;Про благоустрій населених пунктів».

Відповідно до пункту 44 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міської ради відноситься, зокрема, встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що затвердження правил благоустрою територій населених пунктів відноситься до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів.

Рішенням Мелітопольської міської ради № 11 від 29 березня 2013 року затверджені Правила благоустрою території міста Мелітополя.

Відповідно до пункту 18.3.7 цих Правил питання розміщення тимчасових споруд (ТС) розглядається технічною комісією по розміщенню тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, яка створена рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради. При позитивному рішенні комісії, замовник готує необхідні документи на розміщення ТС, згідно з Порядком.

Згідно з Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21 жовтня 2011 року, підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС, який оформлюється органом з питань містобудування та архітектури. Продовження строку дії паспорта прив`язки здійснюється за заявою замовника, шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки у паспорті прив`язки органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Мелітопольської міської ради № 12 від 22 серпня 2014 року з метою упорядкування розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Мелітополі заборонено розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Мелітополі на прилеглих територіях до ринків та торговельних майданчиків, у межах тротуарів та пішохідних доріжок, у зелених зонах та на бульварах, проспектах і вулицях, в перелік адрес яких входить у тому числі і пр. 50 річчя Перемоги. Заборонено також продовження терміну дії паспортів прив`язок тимчасових споруд та договорів оренди земельних ділянок під розміщення тимчасових споруд за адресами, вказаними в переліку у тому числі і по пр. 50 річчя Перемоги, за винятком місць, де розроблені, або будуть розроблені та затверджені комплексні схеми розміщення тимчасових споруд, територій індивідуальної житлової забудови, зупинкових комплексів та тимчасових споруд з продажу періодичної друкованої продукції, квітів та хлібом і хлібобулочними виробами.

Рішення Мелітопольської міської ради № 12 від 22 серпня 2014 року, зі змінами внесеними рішенням № 6 від 31 серпня 2015 року, є чинним, прийняте в межах повноважень органу місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого, згідно чинного законодавства відноситься здійснення управління у сфері благоустрою населених пунктів.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що комісія по розміщенню тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності правомірно відмовила ФОП ОСОБА_1 в оформленні документів для продовження терміну дії паспорта прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (кіоск зупинкового комплексу для торгівлі тютюновими виробами) по АДРЕСА_1 у зв`язку з невідповідністю місця розташування зупинкового комплексу рішенню Мелітопольської міської ради від 22 серпня 2014 року № 12 «Про затвердження переліку місць, на яких забороняється розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Мелітополі», а тому відсутні законні підстави для скасування рішень цієї комісії від 04 грудня 2014 року та 18 березня 2015 року.

Продовження дії паспорта прив`язки тимчасової споруди здійснюється Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Мелітопольської міської ради відповідно до позитивного рішення, прийнятого комісією по розміщенню тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Оскільки такого рішення зазначена комісія не прийняла в Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Мелітопольської міської ради були відсутні підстави для продовження дії паспорту прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (кіоск зупинкового комплексу для торгівлі тютюновими виробами) по пр.50-річчя Перемоги, 25 м. Мелітополя.

Колегія суддів також враховує, що Єдиними правилами ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правилами користування ними та охорони, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України 30 березня 1994 року № 198, встановлено, що у населених пунктах малі архітектурні форми (крім кіосків для продажу проїзних квитків на зупинках громадського транспорту) розміщуються за межею тротуару, пішохідних доріжок, алей на відстані не менше ніж 1 метр, але не ближче ніж 5 метрів до проїзної частини доріг і вулиць (пункт 27). Розміщувати малі архітектурні форми в охоронних зонах інженерних комунікацій забороняється (пункт 35).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій зі схеми благоустрою прилеглої території, місце розміщення ТС, щодо якого ФОП ОСОБА_1 подано заяву про продовження паспорту прив`язки, не відповідає вказаним правилам та знаходиться на інженерних мережах та в охоронній зоні електрокабелю.

У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес), яке виражається у гарантованому частиною першою статті 42 Конституції України праві на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, протиставляється публічному інтересу, який виражається у дотриманні правил благоустрою населеного пункту, спрямованих на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, як підкреслюється у підпункті 4.1 цього рішення, є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Про необхідність забезпечення справедливого балансу, який потрібно встановити між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому, йдеться також у ряді рішень Європейського Суду з прав людини (рішення у справі «Ст`єрна проти Фінляндії» (Stjerna v. Finland № 18131/91) та рішення у справі «Юханссон проти Фінляндії» (Johansson v. Finland № 10163/02).

Відтак, забезпечення справедливого балансу приватного та публічного інтересів у даній справі полягає у необхідності дотримання суб`єктом господарської діяльності правил благоустрою, визначених, зокрема, Законом України «Про благоустрій населених пунктів», Порядком № 244, Єдиними правилами, та виконання обов`язку органом державного архітектурно-будівельн6ого нагляду щодо забезпечення дотримання правил благоустрою всіма суб`єктами містобудівної діяльності.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 821/140/18.

Колегія суддів критично оцінює доводи скаржника стосовно того, що єдину комплексну схему розміщення тимчасових споруд у м. Мелітополі було затверджено рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міськради більше, ніж через рік після звернення позивача із заявою про продовження терміну дії паспорта прив`язки, оскільки в оскаржуваних рішеннях технічна комісія по розміщенню тимчасових споруд посилається на рішення сесії Мелітопольської міської ради від 22 серпня 2014 року № 12 «Про затвердження переліку місць, на яких забороняється розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Мелітополі», яке було чинним на момент прийняття рішень технічної комісії по розміщенню тимчасових споруд від 14 грудня 2014 року та від 18 березня 2015 року.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Протоколу № 1 гарантує право власності. У справі Marckx v. Belgium (заява № 6833/74, пункти 63-64) Суд вперше зазначив, що: «... Визнаючи, що кожен має право на мирне користування своєю власністю стаття 1, по суті, гарантує право власності. Це чітке враження було залишене словами «власність» і «використання власності» (французькою мовою: «biens», «propriйtй», «usage des biens»).

Проте другий пункт статті 1 уповноважує Договірну Державу «вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів». Таким чином, цей пункт надає право Договірні Держави самим визначати «необхідності» такого закону ...Стосовно «загальних інтересів», то ця норма в деяких випадках може спонукати законодавчий орган до здійснення «контролю за користуванням майном» (...)

Європейський суд з прав людини також сформулював висновок про те, що за певних обставин «законне очікування» отримання активу також може користуватися захистом статті 1 Протоколу № 1 (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium, пункт 31; Gratzinger and Gratzingerova v. the Czech Republic, заява № 39794/98, пункт 73).

Для того, щоб «очікування» було «законним», воно повинне бути більш конкретним, ніж звичайна надія і бути заснованим на нормі права або правовому акті (Kopecky v. Slovakia, заява № 44912/98, пункти 49-50; Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy, заява № 38433/09 пункт 173; Saghinadze and Others v. Georgia, заява № 18768/05, пункт 103; Ceni v. Italy, заява № 25376/06, пункт 39; Belane Nagy v. Hungary, заява № 53080/13, пункт 75).

Відтак, у справі, що розглядається, право позивача на безумовне продовження дії паспорту прив`язки на розміщення ТС не може вважатися «законним очікуванням», оскільки національний закон чітко встановлює право органу місцевого самоврядування визначати (у тому числі змінювати) правила розміщення ТС, та приймати рішення про відмову у продовженні дії паспорту прив`язки за наявності визначених законодавством підстав, у тому числі, якщо розміщення таких ТС не відповідає новим правилам та схемам розміщення ТС у відповідному населеному пункті.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 826/4757/18, від 31 липня 2019 року у справі № 1840/2539/18.

Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко