Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.01.2019 року у справі №2540/2558/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 квітня 2019 року

Київ

справа №2540/2558/18

адміністративне провадження №К/9901/68949/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у складі судді Житняк Л.О. від 03 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Шелест С.Б., Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є. від 20 листопада 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом від 23 березня 2018 № 31 про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби;

- зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, у зв'язку з нещасним випадком пов'язаним з проходженням військової служби у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності на підставі пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що Міністерство оборони України неправомірно відмовило йому в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи, яка передбачена Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з моменту встановлення інвалідності він набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2018 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року, позовні вимоги задоволено частково, зокрема: визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом від 23 березня 2018 року № 31 про відмову в призначенні ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби; зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок поранення (контузії), пов'язаного з проходженням ним військової служби та прийняти відповідне рішення, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 20 грудня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Мороз Л.Л.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 квітня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив з 23 червня 1990 року по 29 червня 1992 року строкову військову службу у лавах Збройних Сил, що підтверджується копіями довідок Чернігівського міського військового комісаріату від 23 грудня 2015 року № 393 та Чернігівського об'єднаного міського військового комісаріату Чернігівської області від 22 грудня 2015 року № 4/1218.

02 вересня 1991 року позивач отримав травму щелепи, внаслідок чого перебував на лікуванні у госпіталі в/ч 63768 м. Кутаїсі з 02 вересня 1991 року по 02 жовтня 1991 року, що підтверджується копією довідки Філіалу центрального архіву Ордену червоної зірки від 16 квітня 2014 року № 19/23497.

Згідно із витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 19 травня 2017 року № 1479 установлено, що травма позивача одержана внаслідок нещасного випадку, пов'язаного із проходженням військової служби.

Згідно довідки від 13 липня 2017 року серії АБВ № 032612 позивачу встановлено III групу інвалідності безстроково, яка пов'язана з виконанням ОСОБА_2 обов'язків військової служби.

20 липня 2017 року позивачем на адресу військового комісара Чернігівського обласного військового комісаріату направлено заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІII групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, з пакетом відповідних документів.

За результатами розгляду вказаної заяви, відповідач рішенням, оформленим протоколом засідання комісії з розгляду питань пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 31 від 23 березня 2018 року відмовив ОСОБА_2 у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причину та обставини поранення (контузії, травми та каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тенісного ушкодження; інвалідність встановлена понад трьохмісячний термін після звільнення зі служби.

Вважаючи, що його права, свободи та законні інтереси порушені, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що станом на момент встановлення позивачу інвалідності діяла редакція статті 16 Закону "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачала виплату такої допомоги, у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності. Відтак, для позивача, як для особи, яка проходила строкову військову службу та отримала інвалідність, отримання одноразової грошової допомоги пов'язується з настанням інвалідності або безпосередньо під час проходження військової служби, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу Міністерства оборони України не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІІ групи.

Третю групу інвалідності позивачу встановлено з 13 липня 2017 року.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

До моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі - Закон № 1774-VIII) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.

Проте з 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Таким чином, статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка діяла на час настання інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 750/5074/17 та № 820/1835/18, від 12 лютого 2019 року у справі № 816/1458/18.

Таким чином, ІІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_2 з 13 липня 2017 року, в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформлене рішенням від 23 березня 2018 № 31, про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 26 жовтня у справі № 820/2504/18, від 07 лютого 2019 року у справі № 127/12061/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 816/1458/18.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, а касаційна скарга - задоволенню.

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб'єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко