Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.01.2019 року у справі №814/707/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 січня 2019 року

Київ

справа №814/707/16

адміністративне провадження №К/9901/38003/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Свантовіт» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.08.2016 (суддя - Марич Є.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017 (головуючий суддя - Домусчі С.Д., судді: Коваль М.П., Кравець О.О.) у справі №814/707/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свантовіт» до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Свантовіт» звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 14.03.2016 №0000302202.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.08.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017, у задоволенні позовних відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди виходили з того, що позивачем не підтверджено реальне здійснення господарських операцій з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 з огляду на те, що витрати на придбання рекламних, інформаційних та маркетингових послуг, а також послуг зі стимулювання збуту товарів, з метою їх використання у межах власної господарської діяльності, не підтверджено належними первинними документами оформленими у відповідності до вимог податкового законодавства. За встановлених обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини спрямовані на надання незаконної податкової вигоди з метою ухилення від сплати податків до бюджетів.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Товариство з обмеженою відповідальністю «Свантовіт» оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.08.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017 у справі №814/707/16, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема, статей 11, 206 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Свантовіт» зводяться до того, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною безпідставної відмови у задоволенні позовних вимог. Зокрема, позивач посилається на правомірність формування валових витрат за результатом договірних відносин з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 з огляду на те, що надані первинні документи складені за результатом дійсних, реально вчинених господарських операцій з надання контрагентами позивача рекламних, інформаційних та маркетингових послуг, а також послуг зі стимулювання збуту товарів, в повній мірі підтверджують рух активів Товариства з обмеженою відповідальністю «Свантовіт», зміни у власному капіталі підприємства, зв'язок придбаних послуг з господарською діяльністю позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності. Позивач стверджує, що відповідачем не доведено наявність складу порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Свантовіт» вимог податкового законодавства, не наведено жодних обґрунтованих доводів, які б свідчили про правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. А тому, позивач вважає, що прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Головне управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області не скористалося своїм правом та не надало заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.12.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Свантовіт» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.08.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017 у справі №814/707/16.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Ухвалою Верховного Суду від 14.01.2019 матеріали адміністративної справи №814/707/16 прийнято до провадження судді, закінчено проведення підготовчих дій та призначено дану справу до касаційного розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 15.01.2019.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Свантовіт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2014 року на загальну суму 116544,00грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 24.02.2016 №6/14-29-22-02/35273055 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.03.2016 №0000302202, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 174816,00грн., з яких 116544,00грн. за податковим зобов'язанням та 58272,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Фактичною підставою для визначення позивачу грошового зобов'язання став висновок податкового органу про безпідставність формування Товариством з обмеженою відповідальністю «Свантовіт» валових витрат за результатом взаємовідносин з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 з огляду на безтоварний характер проведених операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди третім особам з метою ухилення від сплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків. Вказаний висновок податкового органу ґрунтується на відсутності у вказаних контрагентів позивача умов та ресурсів для досягнення результатів підприємницької діяльності та надання, зокрема, Товариству з обмеженою відповідальністю «Свантовіт» маркетингових, інформаційних і рекламних послуг, в обсягах, які відповідають актам здачі-прийняття робіт і розрахункам.

Також відповідач зазначає, що за змістом наданих позивачем первинних документів (договорів, актів) неможливо встановити підстави визначення вартості наданих позивачу його контрагентами послуг, з огляду на однаковий зміст договорів та різну вартість спірних послуг; також відповідач звертає увагу на те, що спірні договори не містять переліку торгових об'єктів, де мають здійснюватися спірні послуги.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт/послуг) та наявність первинних документів зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

В процесі розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій, дотримуючись вищезазначеного, з достатньою повнотою дослідивши первинні документи, складені за наслідками здійснення операцій з надання позивачу фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 рекламних, інформаційних та маркетингових послуг, а також послуг зі стимулювання збуту товарів, дійшли висновку про відсутність факту реального виконання спірних операцій, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності. Зокрема, судами прийнято рішення з огляду на невідповідність первинних документів вимогам податкового законодавства; неможливість встановлення підстав визначення вартості наданих позивачу його контрагентами послуг, з огляду на однаковий зміст спірних договорів та різну вартість наданих; відсутність у спірних договорах переліку торгових об'єктів, де мають здійснюватися послуги; наявність розбіжностей в адресах торгових об'єктів в акті здачі-прийняття робіт і розрахунку; ненадання доказів складання контрагентами позивача обов'язкових рекомендацій та інформації щодо продажу товарів, зростання товарообігу, формування асортиментного переліку товарів, що суперечить умовам спірних договорів про надання послуг і акту здачі-прийняття робіт; відсутність належних доказів фактичного надання контрагентами договірних послуг; неможливість встановлення обсягу наданих позивачу послуг, їх деталізованого змісту, місця та часу виконання; ненадання документів на підтвердження факту придбання послуг з метою та в цілях господарської діяльності; недоведеність економічної доцільності операцій.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи не підтверджують фактичне виконання такого роду операцій, а також не підтверджують обумовлені спірними правочинами надані позивачу послуги саме фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5

До того ж, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що з огляду на відсутність матеріального, технічного, управлінського та іншого фахового персоналу контрагенти позивача не мали умов для ведення господарської діяльності такого роду, що в свою чергу унеможливлює виконання спірних послуг в обсягах, які відповідають актам здачі-прийняття робіт і розрахункам.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що звіти про топ-кращих та топ-гірших товарів було отримано позивачем наприкінці грудня 2014 року разом з актами здачі-прийняття робіт, а тому їх використання, як отриманих послуг, у липні, серпні, вересня, жовтні, листопаді та грудні 2014 року є неможливим.

Таким чином, судами обґрунтовано відхилено додатково надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Свантовіт» договори про постачання продукції позивачу, оскільки зв'язок між укладеними договорами про постачання продукції та отриманими, на думку заявника, маркетинговими, інформаційними і рекламними послугами, наданим фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 відсутній.

До того ж, суд касаційної інстанції зазначає, що допитані в судовому засіданні свідки надали суперечливі показання, які не доводять реальність наданих фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 послуг позивачу.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що в даному випадку мають місце не окремі недоліки в оформленні первинних документів складних за результатом господарських операцій позивача з його контрагентами, а відображення у них відомостей про господарські операції, які фактично не відбувалися.

Зважаючи на викладене та за встановлених обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Враховуючи те, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Свантовіт» без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Свантовіт» залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.08.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017 у справі №814/707/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду