Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.05.2019 року у справі №809/1060/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 жовтня 2020 року

Київ

справа №809/1060/16

адміністративне провадження №К/9901/22765/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А. Ю.,

суддів: Мороз Л. Л., Рибачука А. І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року (суддя Григорук О. В. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року (колегія суддів: Гудим Л. Я., Довгополов О. М., Святецький В. В. ) у справі за позовом Приватного підприємства "Прикарпатський експрес" до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, третя особа - ОСОБА_1, про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу,

УСТАНОВИЛ:

В серпні 2016 року ПП "Прикарпатський експрес" звернулося до суду з позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1, в якому просило визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 21.07.2016 №09-04-105/130 та №09-04-105/131.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці в Івано-Франківській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №09-04-105/130 від
21.07.2016; в задоволені решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись з судовими рішеннями, третя особа подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами не в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішеннях суду, не відповідають обставинам справи. Вказує, що працював у позивача з січня 2015 року, одразу виконував безпосередні трудові обов'язки, а саме працював водієм автобуса на міжнародних маршрутах. Відносини, які склалися між позивачем та ОСОБА_1 мали ознаки трудових, а не цивільно-правових. Таким чином, позивачем здійснено фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), у зв'язку з чим на нього покладено відповідальність за абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України у вигляді стягнення штрафу у розмірі 43500
гривень.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.03.2017 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу передано до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що начальником Управління Держпраці у Івано-Франківській області на підставі акту перевірки від 08.07.2016 №09-04-0052/337 встановлено порушення ПП "Прикарпатський експрес" вимог частин 1 та 3 статті 24, частини 2 статі 48, статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, абзацу 2 пункту 1.1 глави І інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року №58.

Згідно з висновком постанови Управління Держпраці в Івано-Франківській області №09-04-105/130 від 21.07.2016, з посиланням на встановлене позаплановою перевіркою: офіційно ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в приватне підприємство "Прикарпатський експрес" з 10.02.2015 року - наказ №5, а згідно наданої інформації ТДВ "Івано-Франківське ОПАС" він працював в приватному підприємстві "Прикарпатський експрес" з 03.01.2015 без укладеного трудового договору.

За висновком постанови №09-04-105/131 від 21.07.2016 в Приватному підприємстві "Прикарпатський експрес" трудові книжки не ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві понад п'ять днів. ОСОБА_1 стверджує, що він подавав трудову книжку на підприємство, однак в журналі реєстрації трудових книжок відповідача відсутні відомості про одержання трудової книжки, відповідно запис в ній про прийом на роботу відсутній. При звільненні ОСОБА_1 виплату всіх сум, що належали йому від підприємства проведено не в день звільнення - 17.11.2015, а
17.12.2015. Приватне підприємство "Прикарпатський експрес" повний розрахунок з водієм автотранспортних засобів ОСОБА_1 провело 07.12.2015, а не в день звільнення 17.11.2015, однак при цьому йому не нараховано і не виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У зв'язку з встановленими порушеннями, 21.07.2016 начальником Управління Держпраці у Івано-Франківській області згідно з підпунктом 54 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, на підставі абзаців 2 та 6 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, вирішено накласти на приватне підприємство "Прикарпатський експрес" штраф - згідно постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №09-04-105/130 - у розмірі 43 500,00

грн, згідно постанови №09-04-105/131 - у розмірі 1 450,00 грн.

Не погоджуючись з постановами про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 здійснював перевезення на маршрутах, які обслуговував позивач, однак відповідачем не враховано лист стажування від 02.01.2015 №2, відповідно до якого ОСОБА_1 проходив стажування у період з 03.01.2015 до 03.02.2015 та цивільно-правовий договір від 02.01.2015 про стажування водія пасажирських перевезень ОСОБА_1 за вказаний період.

Дослідивши, в межах касаційної скарги, спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 № 96 (далі - Положення № 96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (Статтею 24 КЗпП України);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.

Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ОСОБА_1 укладено цивільно-правовий договір від 02.01.2015 про стажування пасажирських перевезень ОСОБА_1 в період з 03.01.2015 по 03.02.2015. За наслідками стажування складено лист, в якому перелічено, що у вказаний період проведено чотири автобусні перевезення за маршрутом Чернівці - Вроцлав та один Чернівці - Плзень.

В касаційній скарзі позивач вказує, що стажування проходив в межах виконання трудових обов'язків, а відтак вважає, що мав бути прийнятий на роботу
02.01.2015.

У свою чергу, у відповідності до статті 16 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-III (надалі-Закон №2344-III), до персоналу автомобільного транспорту належать працівники, які безпосередньо надають послуги з перевезення пасажирів чи вантажів, виконують роботи з ремонту та технічного обслуговування транспортних засобів, надають допоміжні послуги, пов'язані з перевезеннями. Трудові відносини персоналу автомобільного транспорту регулюються трудовим законодавством, у тому числі положенням про дисципліну та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Згідно ~law14~, автомобільний перевізник повинен забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

На виконання, в тому числі, ~law15~, розроблено Порядок проведення інструктажів та стажування водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 05.08.2008 №975, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 21.08.2008 за №776/15467 (надалі - Порядок №975), яким визначено види інструктажів, строки проведення інструктажів та стажування (пункти 1.1-1.2 цього Порядку).

Пунктом 3.2 Порядку №975 в якості одного з видів стажування передбачено стажування, що проводиться з водіями, які мають посвідчення водія на право керування будь-якими категоріями транспортних засобів А, В, С чи D, але які протягом 12 і більше місяців до прийняття на відповідну роботу не працювали водіями або приймаються на роботу водіями вперше. Такі водії допускаються до керування КТЗ після проходження стажування з практичного керування на відповідному транспортному засобі не менше 30 годин.

Пунктом 3.4 Порядку №975, для водіїв, перелічених у пунктах 3.2 та 3.3 цього Порядку визначено, що проходження стажування є обов'язковим при прийнятті їх на роботу.

Пунктом 3.12 Порядку №975 встановлено, що після закінчення стажування чи контрольної поїздки, за поданням водія-інструктора приймається рішення про допуск водія до роботи, про що робиться відповідний запис у листі стажування.

Системний аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що стажування водіїв у порядку, визначеному пунктом 3.2 Порядку №975, проводиться виключно у разі прийняття їх на роботу, тобто, після оформлення трудових відносин, але до моменту фактичного допуску до роботи у вигляді керування колісним транспортним засобом. Стажування водіїв, як передумова для подальшого укладення з ними трудового договору, Порядком №975 не передбачена, оскільки норми даного Порядку встановлюють єдиний наслідок закінчення стажування - прийняття рішення про допуск водія до роботи. Тому, стажування водіїв до укладення з ними трудового договору свідчить про недотримання особою, яка використовує їх найману працю, вимог частини 3 статті 24 КЗпП України.

Вказаний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 0540/9431/18.

У зв'язку з цим, навіть попри надання позивачем для відповідача і до суду доказів на підтвердження проходження стажування водієм ОСОБА_1 в судів попередніх інстанцій не було підстав стверджувати про те, що стажування передувало оформленню трудового договору з цим працівником станом на час проведення інспекційного відвідування.

За таких обставин, відповідачем при проведенні перевірки було вірно встановлено, що позивачем в порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України було допущено працівника ОСОБА_1 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Згідно з частиною 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова № 09-04-105/130 від 21.07.2016 винесена на підставі, у спосіб та в межах повноважень, встановлених чинним законодавством.

Отже, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частин 1 , 3 та 4 статті 351 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За наявними в матеріалах справи доказами третя особа ОСОБА_1 відповідно до квитанції від 24.02.2017 за подання касаційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 1461,60 грн та відповідно до квитанції від 28.11.2016 та від 10.01.2017 за подання апеляційної скарги сплатив судовий збір у сумі 1587 грн.

Згідно з положеннями ч. 11 статті 139 КАС України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

На цій підставі, на користь ОСОБА_1 належить стягнути судові витрати у розмірі 3048,60 грн за рахунок Приватного підприємства "Прикарпатський експрес".

Керуючись ст.ст. 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року в частині задоволення позову скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову Приватного підприємства "Прикарпатський експрес" до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, третя особа - ОСОБА_1, про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства "Прикарпатський експрес" на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3048,60 (три тисячі сорок вісім) гривень 60 коп.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді: Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук