Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 червня 2018 року

Київ

справа №814/1993/16

адміністративне провадження №К/9901/2768/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Бевзенка В.М.,

суддів: Шарапи В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року

в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області,

третя особа: ОСОБА_3

про визнання наказу протиправним,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_3, про визнання наказів протиправними, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

16 грудня 2016 року постановою Миколаївського окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним наказ в частині звільнення позивача, поновлено на посаді оператора служби « 102» управління інформаційного забезпечення ГУ НП в Миколаївській області та стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу. Позивачу відмовлено в частині його позовних вимог про скасування наказу № 440 дск від 31 травня 2016 року «Про організаційно-штатні зміни в ГУНП в Миколаївській області».

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою апеляційного суду, відповідач звернувся до Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення, прийняті судами першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 з 11 квітня 2007 року по 06 листопад 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ, на час звільнення мав спеціальне звання старшого сержанта міліції. Наказом начальника ГУНП у Миколаївській області № 3 о/с від 07 листопада 2015 року "По особовому складу" відповідно до пунктів 9 та 12 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" позивач був призначений на посаду оператора служби « 102» управління інформаційного забезпечення з присвоєнням звання старшого сержанта поліції. Відповідно до наказу №47 о/с від 21 березня 2016 року позивача звільнено зі служби в поліції за статтею 77 частини першої пункту 5 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність). На підставі постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року у справі № 814/598/16 позивача поновлено на займаній посаді.

25 липня 2016 року позивача попереджено про можливе наступне звільнення зі служби в поліції в зв'язку з скороченням тимчасових штатів.

26 вересня 2016 року відповідно до наказу ГУ НП в Миколаївській області № 269 о/с позивача звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" у зв'язку зі скороченням штатів або проведення організаційних заходів.

Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги прийшли до висновку, що в структурі Головного управління Національної поліції в Миколаївській області не відбулось реорганізації, штат управління ГУ НП в Миколаївській області не скоротився. Відповідачем не було дотримано встановленого законодавством порядку звільнення працівника за скороченням штату. Судами зазначено також, що порядок (процедура) звільнення працівника через скорочення штатів не визначений спеціальним законом, тому до правовідносин слід застосовувати загальні положення норм трудового законодавства.

Відповідач оскаржив в касаційному порядку вказані судові рішення, просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вказує, що висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що порядок призначення поліцейських на посади під час здійснення реорганізації передбачений статтею 68 Закону «Про Національну поліцію», що є нормами спеціального Закону. При вирішенні питань працевлаштування позивача на посаду постійного штату було виконано норми Закону в повному обсязі та враховано висновок атестаційної комісії про службову невідповідність позивача, визначений у протоколі ОП №15.00004554.0021470 від 01 березня 2016 року, попередній досвід та відношення до службової дисципліни. Скаржник вказує також на неправильність застосування судами пункту 9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції, затвердженого Наказом МВС України №260 від 06 квітня 2016 року, оскільки зазначена норма регулює порядок оплати при відпрацюванні неповного місяця.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав. Учасники справи не заявили про розгляд справи за їх участю.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон), поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції. Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону. Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства. Поліцейський, посада якого була скорочена, до дня його призначення на іншу посаду в поліції або звільнення зі служби в поліції зобов'язаний виконувати обов'язки за останньою посадою, яку він займав, якщо керівник органу (закладу, установи) поліції не покладе на нього інші обов'язки.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Отже, Законом передбачено, що гарантії захисту від незаконного звільнення розповсюджуються на поліцейських та полягають у тому, що в разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільняються не усі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені.

Водночас, у випадку перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні, звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо.

При цьому, саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів до і після реорганізації.

Суди попередніх інстанцій на основі досліджених під час розгляду справи доказів дійшли правильного висновку про те, що у Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області не відбулось реорганізації, пов'язаної зі скороченням посад, оскільки замість 3263 посад тимчасового штату уведено не меншу кількість посад постійного штату. Таким чином, відбулась заміна тимчасового штатного розпису на постійний штатний розпис.

Відповідно до частин 2-3 статті 68 Закону, поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Суд звертає увагу на те, що Законом №580-VІІІ окремо не визначено процедуру здійснення пропозиції наявних вакантних посад поліцейському, який попереджається про можливе звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до п.4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VІІІ до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, з огляду на відсутність в Законі №580-VІІІ спеціальних положень, які регулюють порядок пропонування поліцейському іншої вакантної посади, Суд вважає, що в даному випадку підлягають застосуванню загальні положення Кодексу законів про працю України.

Таким чином, нормами спеціального законодавства, а саме статті 68 Закону №580-VIII, передбачено, що призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції здійснюється за умови можливості його подальшого використання на службі та з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків. В той же час нормами загального трудового законодавства, а саме статтею 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації.

Таким чином, наведеними нормами врегульовано процедуру призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду, а також порядок пропонування такої посади.

При цьому, судами попередніх інстанцій правильно враховано, що позивачу взагалі не пропонувались вакантні посади, які були наявні у Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області і питання можливості його подальшого використання на службі в поліції жодним чином не вирішувалось.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції відхиляє аргументи скаржника щодо відсутності вакантних робочих місць, які б могли бути запропоновані позивачу.

Суд погоджується також з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо неможливості врахування відповідачем при вирішенні питання про призначення позивача на посаду у постійному штаті Головного управління Національної поліції в Миколаївській області висновків атестаційної комісії № 5 про його службову невідповідність, оскільки протиправність даного висновку була встановлена у постанові Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року у адміністративній справі №814/598/16, яка набрала законної сили.

Стосовно вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Суд звертає увагу на таке.

Виплата грошового забезпечення поліцейських регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова № 988).

Пунктом 2 Постанови № 988 визначено, що виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 29 квітня 2016 року № 669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).

Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року №260, передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Пунктом 9 розділу І Порядку встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Зі змісту Порядку, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

У свою чергу, пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суди попередніх інстанцій при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягав присудженню на користь позивача з відповідача, правильно застосували до спірних правовідносин наведені норми, а також брали до уваги кількість календарних днів для обрахунку грошового забезпечення лише за неповні місяці. При обрахунку грошового забезпечення, що належало до виплати за повний місяць вимушеного прогулу, судами враховувався його середньомісячний розмір, самостійно визначений відповідачем у наданій для суду довідці. Тому, аргументи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушення ними норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління Національної поліції у Миколаївській області має бути залишена без задоволення, а постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017 - без змін.

Керуючись статтями 341, 342, 350, 355-356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, третя особа: ОСОБА_3 про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М.Бевзенко

Судді В.М.Шарапа

Н.А.Данилевич