ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року

Київ

справа №826/8762/16

адміністративне провадження №К/9901/39785/18, К/9901/39786/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційних скарг Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року (головуючий суддя- Келеберда В.І.)

та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Мамчур Я.С., судді - Желтобрюх І.Л., Файдюк В.В.)

у справі №826/8762/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустар - М»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби в м. Києві

про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Індустар - М» (далі- Товариство) звернулось в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що правомірність суми заявленої до відшкодування підтверджена контролюючим органом, відтак право позивача на отримання бюджетного відшкодування у визначеній сумі є безспірним, натомість податковий орган, всупереч вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України), у встановлений законом строк, не підготував та не подав до розпорядника бюджетних коштів відповідний висновок про відшкодування позивачу грошових коштів.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року, позов задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві та Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо неподання висновку до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 21 680 грн. що належить до виплати ТОВ «Індустар-М»;

- стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь ТОВ «Індустар-М» заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 21 680 грн.;

- стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь ТОВ «Індустар-М» пеню в сумі 10 218, 02 грн.;

- стягнуто на користь ТОВ «Індустар-М» судовий збір на загальну суму 1 928, 47 грн., а саме: за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві в сумі 964, 23 грн., Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві в сумі 964, 23 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо подання до органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «Індустар-М», тому позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 21 680 грн. та пені за період прострочення є обґрунтованими та підлягаю задоволенню.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві та Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просили їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому скаржники не навели жодних конкретних підстав протиправності оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 16.05.2014 ТОВ «Індустар-М» подало до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС м. Києва податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2014 року, відповідно до якої сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню з податку на додану вартість на рахунок платника у банку становить 12 870 грн. До декларації Товариством додано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування.

05.06.2014 позивачем додано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2014 року.

02.07.2014 ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС м. Києва складено довідку №1016/2-26-50-01-34867324 про відсутність порушень при відображені ТОВ «Індустар-М» у декларації за квітень 2014 року бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку у сумі 12 870 грн.

01.07.2014 позивач подав уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2014 року, яким зменшив розмір суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню з податку на додану вартість на рахунок платника у банку до 7 277 грн. До уточнюючого розрахунку додав заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету (Д4) на суму 7 277 грн.

Також, 18.06.2014 Товариством подано до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС м. Києва податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2014 року, відповідно до якої сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню з податку на додану вартість на рахунок платника у банку становить 41 826 грн., до якої додано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування.

20.08.2014 ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС м. Києва складено довідку №1203/2-26-50-01-34867324 про відсутність порушень при відображені ТОВ «Індустар-М» у декларації за травень 2014 року бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку у сумі 41 826 грн.

В подальшому, 01.07.2015 позивачем подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за травень 2014 року, яким зменшено розмір суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню з податку на додану вартість на рахунок платника у банку до 14 403 грн., до якого додав заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету (Д4) на суму 14 403 грн.

Отже, сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку становить 21 680 грн.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, що була чинною до 01.01.2015) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Пунктами 200.10 - 200.13 статті 200 ПК України встановлено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Відповідно до пунктів 200.14, 200.15 статті 200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.

У разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або контролюючий орган розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно з п. 6 Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39, на підставі висновку та узагальненої інформації про обсяги сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначені у висновках, орган державної казначейської служби перераховує платникові податку зазначену у висновку суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку, відкритий в обслуговуючому банку, протягом: п'яти операційних днів після отримання висновку в разі, коли платник податку не має права на автоматичне відшкодування податку на додану вартість.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що бюджетне відшкодування ПДВ раніше здійснювалося органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК України та Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу відповідного висновку.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що контролюючими органами в порушення згадуваних норм Податкового кодексу України допущено протиправну бездіяльність що полягає у неподанні органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь позивача, що вказує на обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності щодо неподання висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 21 680 грн.

Крім того, колегія суддів зазначає, що з урахуванням встановленого судами права позивача на бюджетне відшкодування ПДВ, а також відсутність механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, такий спосіб захисту порушеного права як зобов'язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування , на думку колегії суддів, не призведе до ефективного відновлення права платника податків.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Бейелер проти Італії" від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

ЄСПЛ у рішенні у справі "Інтерсплав проти України" від 09 січня 2007 року зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). ЄСПЛ констатував забезпеченням поновлення порушеного права позивача, є стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь товариства заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №826/7380/15.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача бюджетну заборгованість з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 21 680 грн.

Крім того, згідно з п. 200.23 ст. 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення на користь позивача пені, нарахованої на суму наявної бюджетної заборгованості з ПДВ.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві та Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова