ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року

Київ

справа №826/6838/18

адміністративне провадження №К/9901/2931/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року (головуючий суддя - Каракашьян С.К.)

та на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя - Чаку Є.В., судді - Вівдиченко Т.Р., Мєзєнцев Є.І.)

у справі №826/6838/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «АБЗ-Захід»

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «АБЗ-Захід» (далі - Товариство) звернулось в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДФС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначає, що надані ним первинні документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій і не дають підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 29.11.2017 № 0061961404;

- витрати по сплаті судового збору в сумі 20 637, 54 грн. відшкодувано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "АБС - Захід" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що наявні в матеріалах справи первинні документи в повній мірі підтверджують реальність виконання укладених між позивачем та його контрагентами угод та правомірність формування Товариством своїх податкових зобов'язань за перевіряємий період, а неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість. Також суди попередніх інстанцій зазначили, що не заслуговують на увагу посилання відповідача на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 13.10.2017 по справі №640/14036/17 н/п №1-кс/640/8056/17, в рамках кримінального провадження №32017220000000145 від 29.08.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 статті 212 Кримінального кодексу України, та ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09.10.2017 по справі №761/34875/17 провадження №1-кс/761/22105/2017, в рамках кримінального провадження №12171100000000726 від 25.09.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 Кримінального кодексу України.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не надано належної оцінки доводам контролюючого органу щодо нереальності укладених між позивачем та його контрагентами угод.

04 березня 2019 року Товариством надано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про безпідставність доводів, викладених в касаційній скарзі.

02 квітня 2019 року позивач подав заяву, до якої додав копію постанови старшого слідчого з ОВС четвертого СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві Кучера А.М. про закриття кримінального провадження №320181000400000033, внесене до Єдиного реєстру досудового розслідування 04.04.2018 за ч. 3, ч. 1 ст. 212 КК України, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «АБС» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільтехпромпостач», Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспак ОПТ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Креатон Плюс» за квітень, травень 2016 року, квітень, травень 2017 року.

За результатами перевірки складено акт від 13 листопада 2017 року №810/26-15-14-04-03/34875214.

Як вбачається з акту, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 250 418 грн., в тому числі по періодам: за квітень 2016 року в сумі 749 467 грн.; за травень 2016 року в сумі 85 124 грн.; за квітень 2017 року на суму 276 079 грн.; за травень 2017 року на суму 139 748 грн.

29.11.2017 контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0061961404, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 563 022, 50 грн., з яких 1 250 118 грн. за основним зобов'язанням та 312 604, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Контролюючий орган дійшов висновку про те, що господарські операції між Товариством та його контрагентами - ТОВ «Торговий дім «АБС», ТОВ «Танспак ОПТ» та ТОВ «Креатон Плюс». не мали реального характеру, а надані документи первинного бухгалтерського обліку не підтверджують правильності визначених Товариством податкових зобов'язань за наслідками здійснення цих операцій.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно зі статтею 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).

На думку колегії суддів, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством (Покупець) та ТОВ «Сільтехпромпостач», ТОВ «Траспак Опт», ТОВ «Креатон Плюс» (Постачальники) укладено договори постачання від 28.03.2016 №ТМЦ/2803-16, від 01.04.2016 №ТМЦ/0104-16 та від 28.03.2017 №ТМЦ/2803-17 відповідно, за умовами яких Постачальник зобов'язується передати у власність Покупців товар, а покупці зобов'язуються прийняти та сплатити за нього певну суму на умовах і строк, визначених договором. Ціна, асортимент та інші характеристики товарів, що постачаються остаточно визначаються у видатковій накладній. Постачальник зобов'язується надати разом з кожним видом товару наступні документи: видаткову накладну, податкову накладну. Постачальник зобов'язується здійснити поставку товару на склад покупця власним транспортом

Відхиливши доводи контролюючого органу про те, що фактично вказані договори не виконувалися, суди попередніх інстанцій обмежились посиланням на те, що документи, надані позивачем в підтвердження виконання умов договору (виписка за особовим рахунком, дані про рух коштів по рахунку, рахунки-фактури, видаткові та товарно-транспортні накладні), за своєю формою та змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Разом з цим, як під час проведення перевірки, так і під час розгляду справи в судах, відповідач на підтвердження обґрунтованості та законності прийнятих податкових повідомлень-рішень послався на відсутність будь-якої інформації та документів бухгалтерського обліку щодо використання Товариством отриманого за вказаними вище договорами товару у власній господарській діяльності, ненадання Товариством жодної інформації щодо зберігання товару, його транспортування, наявності власних або орендованих транспортних засобів, визначення перевізника, вантажовідправника, вантажоотримувача, відомостей про маршрут, посередників у транспортуванні, фактичного отримання позивачем товару тощо. Також контролюючий орган зазначив, що судами не взято до уваги його доводи про неможливість здійснення ТОВ «Транспак ОПТ» обумовленого у договорі поставки товарів обсягу робіт, з огляду на наявність на підприємстві однієї працюючої особи та не враховано, що банківський рахунок ТОВ «Креатон Плюс» згідно наявних у контролюючого органу відомостей банківської установи відкритий 10.04.2017, в той час коли договір укладений 28.03.2017.

На думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що документи бухгалтерської звітності, надані позивачем, відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а їх зміст дає підстави вважати спростованими доводи ГУ ДФС у Запорізькій області про те, що вказані документи, самі по собі, не можуть підтвердити фактичне виконання господарських договорів між позивачем та його контрагентами.

За таких обставин колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що внаслідок неповного з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій зроблено передчасний та такий, що не ґрунтується на матеріалах справи висновок про те, що наданими позивачем доказами спростовуються висновки ДФС, якими обґрунтовано прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, та не забезпечено повного і всебічно з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжито визначених законом заходів для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною першою статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи судам необхідно відповідно до положень частини четвертої статті 9 КАС України вжити визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, запропонувати сторонам надати докази на підтвердження їх доводів та заперечень, з'ясувати обставини, за яких відбулась доставка придбаного товару, його подальше використання в господарській діяльності Товариства, встановити наявність основних фондів та трудових ресурсів для виконання умов укладених договорів, тощо.

За правилами ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року - скасувати.

Справу №826/6838/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова