ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2019 року

Київ

справа №359/5975/17

провадження №К/9901/20745/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу 359/5975/17

за позовом управління державної міграційної служби України в Київській області в особі Бориспільського районного відділу до особи, яка назвалась громадянином Республіки Грузія ОСОБА_3, про затримання з метою ідентифікації особи з поміщенням до пункту тимчасового перебування, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області, прийняту 03 серпня 2017 року у складі головуючого судді - Журавського В.В., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, постановлену 11 вересня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Коротких А.Ю., суддів: Ганечко О.М., Літвіної Н.М.,

Суть спору:

1. У серпні 2017 року Управління Державної міграційної Служби України в Київській області в особі Бориспільського районного відділу (далі - УДМС України в Київській області, Управління, позивач) звернулося до суду з позовом до особи, що назвалась громадянином Республіки Грузія ОСОБА_3 (далі - відповідач), в якому просило:

1.1. винести постанову про затримання з метою ідентифікації громадянина Республіки Грузія, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з поміщенням до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

2. В обґрунтування позову позивач зазначив, що 02 серпня 2017 року під час проведення цільових профілактичних заходів з нагляду та контролю за виконанням законодавства в міграційній сфері в місті Бориспіль на території Міжнародного аеропорту «Бориспіль» співробітниками Управління карного розшуку Головного управління національної поліції та Відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення УДМС України в Київській області був виявлений громадянин Республіки Грузія ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який перебуває на території України без наявних законних підстав та документів, які б надавали право законного перебування його на території України на визначений термін.

2.1. В результаті проведення перевірки наявних у відповідача документів (довідка про звільнення з місць позбавлення волі) встановлено, що громадянин Республіки Грузія ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться на території України за документами, які є недійсними.

2.2. А саме, в 2005 році відповідач набув громадянство України на підставі факту постійного проживання на території України батьків з 23 серпня 1983 року по 31 травня 1988 року.

2.3. Однак у 2010 році було встановлено, що відповідач набув громадянства України на підставі завідомо неправдивих відомостей щодо факту реєстрації його батьків на території України у вищевказаний проміжок часу за адресою: Миколаївська область, с. Первомайське, Жовтневий район, чим грубо порушив за законодавство України.

3. Таким чином відповідач перебуває на території України без документів які б підтверджували його особу, громадянство та право на легальне знаходження на території України.

4. Крім того, відповідач несе суспільну небезпеку своїм перебуванням на території України, яка полягає у встановленні контролю за протиправною діяльністю організованих злочинних угрупувань, які вчиняють тяжкі злочини. Зберігає та розвиває злочинні традиції, ідеї, погляди та намагається контролювати лідерів злочинних угрупувань, які діють на території країн СНГ.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

5. Бориспільський міськрайонний суд Київської області постановою від 3 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року позов задовольнив.

5.1. Затримав громадянина Республіки Грузія ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців і осіб без громадянства, з метою ідентифікації його особи.

5.2. Допустив негайне виконання постанови суду.

6. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: не має документів, які посвідчують особу, та не надав суду доказів про своє законне перебування на території України, а тому є законні підстави для затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з території України, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

7. Представник відповідача подала касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

8. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі представник відповідача наполягає на тому, що ОСОБА_3 прибув в Україну з Російської Федерації після звільнення з місць позбавлення волі і вважає себе громадянином України, так як громадянство отримав законно.

9. У скарзі представник відповідача просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

10. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

11. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12. 12 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який ухвалою від 14 лютого 2018 року прийняв скаргу до провадження.

ІV. Установлені судами фактичні обставини справи

13. ОСОБА_3 02 серпня 2017 року прибув до України.

14. В результаті проведення перевірки наявних у відповідача документів (довідка про звільнення з місць позбавлення волі) встановлено, що громадянин Республіки Грузія, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться на території України за документами, які є недійсними.

14.1. Так, в 2005 році відповідач набув громадянство України на підставі факту постійного проживання на території України батьків з 23 серпня 1983 року по 31 травня 1988 року.

14.2. Однак у 2010 році було встановлено, що відповідач набув громадянства України на підставі завідомо неправдивих відомостей щодо факту реєстрації його батьків на території України у вищевказаний проміжок часу за адресою: Миколаївська область, с. Первомайське, Жовтневий район, чим грубо порушив за законодавство України.

15. Крім того, судом апеляційної інстанції було встановлено, що 31 серпня 2017 року ОСОБА_5 отримав паспортний документ громадянина Грузії серії 16 ВА 40965 терміном дії до 31 серпня 2027 року.

16. 05 вересня 2017 року управлінням державної міграційної служби України в Київській області в особі Бориспільського районного відділу прийнято рішення № 11 про примусове повернення з України громадянина Грузії ОСОБА_5.

17. Отже, на момент затримання відповідача, у нього були відсутні документи, який посвідчує особу та відомості про законний в'їзд і подальше законне перебування на території України.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

18. Згідно з пунктом 8 Типового Положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1110 від 17 березня 2003 року, поміщення іноземців до пункту перебування здійснюється його адміністрацією на підставі рішення адміністративного суду згідно з актом приймання-передачі після завершення органами внутрішніх справ, охорони державного кордону чи Служби безпеки документування порушення іноземцями законодавства України та у разі неможливості з об'єктивних причин (відсутність паспортних документів, коштів для повернення тощо) проведення організаційних і практичних заходів щодо їх адміністративного видворення.

19. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.

20. Частиною першою статті 16 цього ж Закону передбачено, що реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.

21. Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

22. Частиною четвертою статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», визначено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

23. Положеннями частини другої статті 183-7 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) встановлено, що у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, не має документа, що дає право на виїзд з України, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його втечі, адміністративний суд, визначений частиною першою цієї статті, за клопотанням органу (підрозділу), який подав такий позов, може прийняти одне з таких рішень: 1) взяти особу на поруки підприємства, установи чи організації; 2) зобов'язати іноземця або особу без громадянства внести заставу; 3) затримати іноземця або особу без громадянства з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

24. Зазначена норма кореспондується з частиною першою та другою статті 289 КАС України в чинній редакції, згідно якої:

24.1. За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;

2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

24.2. Заходи, визначені цією статтею, також застосовуються адміністративним судом, визначеним частиною першою цієї статті, за позовом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів чи підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вчинили порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, до завершення процедури розгляду цієї заяви.

25. Відповідно до пункту 12 розділу 2 Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженої наказом МВС України № 748/288781 від 29 лютого 2016 року, іноземці та особи без громадянства утримуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства протягом строку, необхідного для виконання постанови суду, зокрема про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з України.

26. Статтею 26 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

27. Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина п'ята вказаної статті Закону № 3773-VI).

28. За приписами частини першої статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

VI. Позиція Верховного Суду

29. Перевіряючи вимоги касаційної скарги Верховний Суд враховує наступне.

30. Так, на момент затримання відповідача, у нього були відсутні документи, який посвідчує особу та відомості про законний в'їзд і подальше законне перебування на території України, що підтверджується матеріалами справи.

31. Обставин, які вказані в статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та які унеможливлюють примусове видворення за межі України, не встановлено. Також не встановлено обставин, відповідно до яких на відповідача поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

32. Крім того, відповідач не звертався до управління Державної міграційної служби у Чернігівській області з заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

33. Колегія суддів зазначає, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: перша - прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення та друга - ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Дана позиція також висловлена в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні».

33.1. Оскільки відповідач порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: не має документів, які посвідчують особу, та не надав суду доказів про своє законне перебування на території України, то є законні підстави для затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з території України, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

34. Додатково колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

35. Зокрема, відповідно до п "f" частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

36. У п. 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "Анатолій Руденко проти України", стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).

37. Суд наголошує, що відповідно до пункт 1 статті 5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.

38. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

39. Враховуючи наведені норми діючого законодавства та встановлені судами фактичні обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо задоволення позовних вимог.

40. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

41. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

42. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець