ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Київ

13.02.2018 К/9901/3879/17 808/2290/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду (суддя Печерикина Д.О.) від 13 вересня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року (судді: Білак С.В., Олефіренко Н.А., Шальєва В.А.) у справі № 808/2290/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення в частині,

у с т а н о в и в :

27 липня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» (далі - товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі податковий орган, відповідач у справі), про визнання протиправним податкового повідомлення - рішення від 18 травня 2017 року №0002674709 в частині застосування штрафу на суму 423113 грн. з мотивів протиправності його застосування.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 13 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, у задоволені позовних вимог відмовив з огляду на обґрунтованість та правомірність застосування податковим органом штрафу відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у позові, виходячи з того, що зарахування коштів на сплату податкового боргу шляхом списання коштів з рахунків позивача інкасовими дорученнями не звільняє Товариство від відповідальності, оскільки у встановлені Податковим кодексом України строки свої зобов'язання позивач, як платник податку, не виконав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом у квітні 2017 року проведено камеральну перевірку позивача, з питання своєчасності сплати, зокрема, грошових зобов'язань заявлених в податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 27 квітня 2017 року, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.05.2017 року № 0002674709, яким застосовані штрафні санкції на підставі статті 126 Податкового кодексу України у розмірі 2 411 765,17 грн., за затримку сплати грошового зобов'язання, яке оскаржується позивачем в частині застосування суми штрафу 423 113,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство 17 листопада 2016 року подало до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2016 року, в якій самостійно визначені податкові зобов'язання в сумі 5121142,00 грн., термін (граничний строк) сплати якого збіг 30.11.2016 року. У вказаний строк грошове зобов'язання не сплачено, внаслідок чого за Рішенням податкового органу №1 від 01 березня 2017 року «Про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу» прийнятого відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України, в період з 16.03.2017 року по 21.04.2017 року податковим органом з рахунків стягнуті кошти в сумі 2 115 565,10 грн. в рахунок погашення податкового зобов'язання. Саме ця сума, як правильно встановили суди першої та апеляційної інстанцій, є об'єктом застосування 20 відсотків штрафу, виходячи із терміну затримки сплати.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства задовольнити.

Доводами касаційної скарги відповідач визначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, вважає, що застосування до платника податків штрафних санкцій у випадку самостійного списання (стягнення) коштів з його рахунків контролюючим органом з наступним зарахуванням коштів органом Державної фінансової служби в рахунок погашення податкового боргу платника податку не відповідає приписам норм пункту 87.9 статті 87 та пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України. Податкове правопорушення в розумінні статті 109 цього кодексу відсутнє. Порушення норм процесуального права доводить посиланням на статтю 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Від податкового органу до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, посилаючись на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та дослідження ними всіх обставин у справі.

Переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Конституційний обов'язок сплати податку найшов свій розвиток та своє закріплення в нормах Податкового Кодексу України, зокрема в положеннях пп.14.1.156 п.14.1 ст.14, абз.1 п.57.1 ст.57 цього Кодексу, особливості обчислення та перерахування коштів до Державного бюджету України податку на додану вартість також врегульовані нормами пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пунктів 203.1 та 203.2 статті 203 Податкового кодексу України.

У разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, про що зазначено пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій та підтверджується доводами касаційної скарги, стягнутий за рішенням контролюючого органу податковий борг у сумі 2 115 565,10 грн., в період з 16.03.2017 року по 21.04.2017 року, скерований на погашення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2016 року.

Відповідно до п.126.1 ст.126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу, при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Аналіз наведеної норми доводить, що об'єктом застосування штрафу є погашена сума податкового боргу, спосіб такого погашення значення не має (є це самостійна сплата чи примусове стягнення). Погашення податкового боргу за положеннями підпункту 14.1.152 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України це зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у межах спірних відносин відбулося часткове погашення суми податкового боргу, суди дійшли вірного висновку, що відповідачем правомірно нарахована штрафна санкція на погашену суму податкового боргу - 2 115 565,10 грн. в розмірі - 423 113,00 грн.

Верховний Суд вважає, що відповідальність у вигляді штрафу не поставлена в залежність від способу та порядку погашення податкового боргу (добровільного чи примусового, в повній сумі або частинами).

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга Товариства залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі № 808/2290/17 залишити без змін.

Пoстанoва набиpає закoннoї сили з дати її пpийняття, є oстатoчнoю і oскаpженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді І.А.Васильєва

В.П.Юрченко