ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2018 року

Київ

справа №243/4547/17

адміністративне провадження №К/9901/755/18, К/9901/827/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І. та судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Словянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Словянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії за касаційними скаргами Словянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Словянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області (у складі головуючого судді Пронін С.Г.) від 25 вересня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду (у складі головуючого судді Геращенка І.В., суддів Арабей Т.Г., Міронової Г.М.) від 16 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в Слов'янський районний суд Донецької області з адміністративним позовом до Словянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Словянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання виплатити заборгованість зі сплати пенсії з квітня 2017 року по день ухвалення рішення у справі та поновити виплату пенсії, зобов'язання виплатити заборгованість зі сплати страхових виплат з жовтня 2016 року по день ухвалення рішення у справі та поновити такі виплати.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, пенсіонером за віком на пільгових умовах, перебуває на обліку у Пенсійному органі. Проте з квітня 2017 року йому припинено виплату щомісячної пенсії. Крім того він перебуває на обліку у Фонді соціального страхування, як особа, яка отримує щомісячні страхові виплати. Проте, з жовтня 2016 року такі виплати припинені. Вважає дії відповідачів щодо припинення виплати належних йому щомісячних сум протиправними та такими, що не узгоджуються з положеннями діючого законодавства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Слов'янського районного суду Донецької області від 25 вересня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправними дії пенсійного органу щодо зупинення виплати позивачу пенсії з квітня 2017 року та зобов'язано його виплатити заборгованість із сплати пенсії з квітня 2017 року по день ухвалення рішення у справі, тобто по 24.07.2017, та поновити виплату пенсії. Визнано протиправними дії фонду соціального страхування щодо зупинення виплати позивачу щомісячних страхових виплат сум з жовтня 2016 року та зобов'язано його виплатити заборгованість зі сплати страхових виплат з жовтня 2016 року по день ухвалення рішення у справі, тобто по 25.09.2017 та поновити такі виплати. Постанову суду допущено до негайного виконання в частині присудження виплати пенсії та щомісячних страхових виплат у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що діючим законодавством не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії і щомісячної допомоги, як до з'ясування певних обставин, на що посилаються відповідачі, як на підставу правомірності своїх дії. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність, не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідачі, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, оскаржили його в апеляційному порядку.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року апеляційну скаргу відповідачів задоволено частково, постанову суду першої інстанції змінено, а саме в абзацах 4 та 5 резолютивної частини замість слів «з жовтня 2016 року» зазначено « 01 листопада 2016 року». У решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, погодився з висновками суду першої інстанції, доповнивши лише те, що згідно наявних у справі доказів, позивачу щомісячні страхові виплати з 01 грудня 2015 року по 31 жовтня 2016 року включно були сплачені фондом соціального страхування. Ці виплати були припинені лише з 01 листопада 2016 року, а не у жовтні 2016 року, як було визначено судом першої інстанції в оскаржуваній постанові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Відповідачі, не погоджуючись із постановами судів першої та апеляційної інстанцій, подали касаційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судових рішень, просять їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана відповідачем Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Словянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області фондом соціального страхування 05 грудня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі 243/4547/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Згідно з пунктом 4 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 16 квітня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 43/4547/17 та призначив її до розгляду ухвалою від 10 грудня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 11 грудня 2018 року.

Крім того, касаційна скарга також подана відповідачем Словянським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області у грудні 2017 року.

Згідно з пунктом 4 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Словянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, витребувано справу № 43/4547/17 з суду першої інстанції та встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу, та призначив її до розгляду ухвалою від 10 грудня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 11 грудня 2018 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанції встановлено, що позивач є пенсіонером, інвалідом третьої групи по трудовому каліцтву та отримує пенсію за віком - довічно.

Відповідно до довідки від 07.10.2015 НОМЕР_1, позивача взято на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Зареєстроване місце проживання визначено: АДРЕСА_1, фактичне місце проживання - АДРЕСА_2.

З квітня 2017 року позивачу припинено виплату пенсії за віком, на підставі пп. 5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 (далі - Порядок № 365), а саме у зв'язку з перевіркою інформації щодо фактичного місця проживання позивача.

Також, у судовому засіданні встановлено, що позивач перебуває на обліку у Фонді соціального страхування, як інвалід третьої групи по трудовому каліцтву.

Згідно постанови Фонду соціального страхування «Про припинення щомісячної страхової виплати» від 11 листопада 2016 року, позивачу припинено виплату щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1343,95 грн. Причина припинення: заява потерпілого від 14.04.2017 про продовження страхової виплати на період до 06.10.2016 та відсутність результатів перевірки фактичного місця проживання. Виплати припинено з 01 листопада 2016 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційних скаргах скаржники вказують на те, що аналіз положень ст. 46 Закону № 1058-ІV свідчить про те, що наведений у цій статті перелік підстав для припинення виплати пенсії не є вичерпним та може мати місце в інших випадках. Відповідно до статті 7 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) виплата пенсії громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів РФ, здійснюються у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. З огляду на викладене, скаржники вважають, що при вирішенні справи суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не врахували положення постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», згідно з якими пенсія виплачується в разі фактичного проживання внутрішньо переміщеної особи за місцем реєстрації, вказаним у довідці департаменту соціального захисту населення про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Від учасників справи відзиву або заперечення на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанови судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Аналогічним чином підлягає застосуванню положення ст. 46 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV), яке передбачає припинення страхової виплати у інший випадках передбачених законодавством.

Закріплене у Конституції України поняття «закон України» не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Проте, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, підставою припинення виплати пенсії та соціальної виплати позивачу стала перевірка місця фактичного проживання.

Водночас ні Закон № 1058-IV, ні Закон № 1105-XIV не передбачають такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії/ страхової виплати.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржників в касаційних скаргах на безпідставне неврахування судами попередніх інстанцій положень частини другої статті 7 Закону № 1207-VII з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 1207-VII виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів РФ, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 1207-VII для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

Таким чином, положення частини другої статті 7 Закону № 1207-VII не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки позивач не проживав на тимчасово окупованій території, визначеній частиною першою статті 3 цього Закону.

Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і посилання скаржників на необхідність застосування до спірних правовідносин положень пункту 1 частини першої статті 10 та статті 20 Закону № 1706-VII, постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій чи страхових виплат.

Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).

Отже, ураховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, суд касаційної інстанції вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, а доводи скаржників цих висновків не спростовують.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03 травня 2018 року по зразковій справі № 805/402/18. Ця постанова залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням викладеного вище, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані постанова суду першої інстанції, з урахуванням її зміни постановою суду апеляційної інстанції в цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, прийняли рішення у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки, суд касаційної інстанції залишає в силі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Словянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Словянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області залишити без задоволення.

Постанову Слов'янського районного суду Донецької області від 25 вересня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року по справі № 243/4547/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко