ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 120/16601/21-а

адміністративне провадження № К/990/17595/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів: Коваленко Н.В., Стрелець Т.Г., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №120/16601/21-а

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2022 року (постановлену у складі головуючого судді Кузьмишина В.М., суддів Ватаманюка Р.В., Сапальової Т.В.),

У С Т А Н О В И В :

1. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовлено повністю.

2. Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

3. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

4. Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наведені скаржником обставини щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані судом поважними, а заявлене скаржником клопотання про поновлення строку не містить в собі жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість звернення з апеляційною скаргою в межах строку, встановленого законом.

5. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято 31 січня 2022, а 30-й день апеляційного оскарження припадає на 2 березня 2021 року. Проте вказану вище апеляційну скаргу подано повторно за допомогою засобів поштового зв`язку 4 травня 2022 року, тобто з пропущенням 30-денного терміну на апеляційне оскарження. Посилання позивача на ту обставину, що він перебував на стаціонарному лікуванні суд до уваги не прийняв з тих підстав, що згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) хірургічного відділення №3789 встановлено, що позивач перебував на лікуванні з 4 квітня 2022 року по 19 квітня 2022 року, тобто після спливу 30-денного терміну на апеляційне оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року.

6. Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що подання скаржником вперше апеляційної скарги, яка не відповідала вимогам статті 296 КАС України, і як наслідок повернення апеляційної скарги, не може бути визнано такою обставиною, що є об`єктивно непереборною, не залежить від волевиявлення особи та пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та не є достатньою підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, а лише свідчить про неналежне виконання позивачем своїх процесуальних обов`язків. Жодних інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження, скаржником не надано, немає таких доказів і в матеріалах справи. Повернення апеляційної скарги дає право на повторне звернення до суду з апеляційною скаргою, а не на безумовне право на поновлення строку на апеляційне оскарження.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження та направити справу до Сьомого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

8. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини третьої статті 298, частини першої статті 299 КАС України, у зв`язку із чим дійшов протиправного висновку про наявність недоліків апеляційної скарги та їх неусунення позивачем.

9. Скаржник вказує, що мотиви оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції не відповідають дійсним обставинам та документам, що містяться в матеріалах справи. Скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції протиправно не взяв до уваги подане ним клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та наведені у ньому доводи, зокрема, про те, що рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року було отримано ним 11 лютого 2022 року, а апеляційну скаргу на нього подано 13 березня 2022 року.

Позиція інших учасників справи

10. Від відповідача відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішення суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів зазначає, що ухвалу Верховного Суду від 22 липня 2022 року про відкриття касаційного провадження відповідачем отримано 2 серпня 2022 року.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

11. Касаційна скарга надійшла до Суду 11 липня 2022 року.

12. Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2022 року відкрито касаційне провадження на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2022 року у справі №120/16601/21-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано відповідачу надати відзив на касаційну скаргу.

13. Суддя-доповідач ухвалою від 9 вересня 2022 року справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 12 вересня 2022 року.

14. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків суду апеляційної інстанції та доводів учасників справи

15. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

16. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

17. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

18. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2022 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на таке.

19. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

20. Можливість забезпечення права на апеляційний перегляд справи є також однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства (частина третя статті 2 КАС України).

21. Переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції у касаційному порядку, колегія суддів вважає за необхідне врахувати підхід Верховного Суду щодо вирішення правових питань, пов`язаних із відкриттям апеляційного провадження.

22. Так, у справі №1718/2-а-834/11 (постанова від 5 січня 2021 року) суд касаційної інстанції зазначив, що Конституція України як закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

На цій підставі Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного перегляду справи. При цьому право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частини першої статті 55 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду. КАС України також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Цей принцип полягає у тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень. Тому необґрунтована відмова у відкритті апеляційного провадження суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого доступу до правосуддя та права на апеляційний (другий) перегляд судового рішення.

23. Аналогічна правова позиція була застосована Верховним Судом у постановах від 10 лютого 2022 року у справі № 560/11791/21 та від 25 травня 2022 року у справі № 380/8038/21.

24. Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року залишено без руху на підставі частини третьої статті 298 КАС України у зв`язку з порушеннями строків, встановлених частиною першою статті 295 КАС України та надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявленого недоліку.

25. У подальшому, ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за вищевказаною апеляційною скаргою. Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято 31 січня 2022, тобто 30-й день апеляційного оскарження припадає на 2 березня 2021 року. Проте вказану вище апеляційну скаргу подано повторно за допомогою засобів поштового зв`язку 4 травня 2022 року, тобто з пропущенням 30-денного терміну на апеляційне оскарження. Посилання позивача на ту обставину, що він перебував на стаціонарному лікуванні суд до уваги не прийняв з тих підстав, що згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) хірургічного відділення №3789 встановлено, що позивач перебував на лікуванні з 4 квітня 2022 року по 19 квітня 2022 року, тобто після спливу 30-денного терміну на апеляційне оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року. Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що подання скаржником вперше апеляційної скарги, яка не відповідає вимогам статті 296 КАС України, і як наслідок повернення апеляційної скарги, не може бути визнано такою обставиною, що є об`єктивно непереборною, не залежить від волевиявлення особи та пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та не є достатньою підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, а лише свідчить про неналежне виконання позивачем своїх посадових обов`язків. Жодних інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження, скаржником не надано, немає таких доказів і в матеріалах справи. Повернення апеляційної скарги дає право на повторне звернення до суду з апеляційною скаргою, а не на безумовне право на поновлення строку на апеляційне оскарження.

26. Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду не погоджується та вважає за необхідне вказати таке.

27. Згідно зі статтею 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

28. Відповідно до частин першої-другої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

29. Вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги встановлені статтею 296 КАС України.

30. Частинами другою, третьою статті 298 КАС України передбачено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

31. Згідно з частиною восьмою статті 169 КАС України, яка застосовується також і до апеляційного перегляд справ, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

32. Праву особи на повторне звернення із апеляційною скаргою кореспондує обов`язок суду прийняти таку скаргу, за умови усунення недоліків попередньо поданої скарги та дотримання встановленої процесуальним законом процедури.

33. Поряд із цим КАС України не визначає строку, протягом якого особа може реалізувати таке право, у тому числі, повторно звернутися з апеляційною скаргою до суду після повернення первинної скарги. Звідси слідує, що така дія має бути вчинена у розумний строк.

34. Тут необхідно також ураховувати положення статті 44 КАС України, яка передбачає обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, зокрема, й щодо подання апеляційних скарг, сплати судового збору тощо.

35. Отже, з метою виконання процесуального обов`язку щодо дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії у розумні строки, без невиправданих зволікань.

36. Колегія суддів зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

37. Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

38. За правилами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

39. Зі змісту наведених норм процесуального права вбачається, що строк, визначений частиною першою статті 295 КАС України, є процесуальним строком встановленим законом, який суд може поновити якщо визнає причини його пропуску поважними, проте не може його встановлювати.

40. Зазначені висновки відповідають позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 17 червня 2021 року у справі №570/4516/19 та від 18 лютого 2022 року у справі №380/893/20.

41. Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

42. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

43. З огляду на викладене, особа, яка подала апеляційну скаргу з пропуском строку, передбаченого статтею 295 КАС України, має навести чіткі та обґрунтовані поважні причини пропуску нею строку на апеляційне оскарження рішення суду, які б виправдовували втручання у принцип res judicata (принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами).

44. Аналогічна позиція щодо застосування принципу res judicata в аспекті наявності підстав для поновлення пропущеного строку на звернення до суду висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 6 лютого 2018 року у справі № 290/542/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 642/731/17, від 6 березня 2018 року у справі №804/6588/16, від 15 травня 2018 року у справі №296/6390/17, від 22 травня 2018 року у справі № 295/9940/17, від 7 серпня 2018 року у справі №505/2897/16-а, від 31 серпня 2018 року у справі №643/11023/16-а, від 19 вересня 2018 року у справі №826/23/17, від 29 жовтня 2018 року у справі № 826/1908/16, від 29 жовтня 2018 року у справі № 826/9524/15, від 31 жовтня 2018 року у справі № 522/24958/16-а, від 31 жовтня 2018 року у справі № 817/355/17, від 9 листопада 2018 року у справі №334/3536/17(2-а/334/402/17), від 27 листопада 2018 року у справі №2а-10491/11/1270, від 11 грудня 2018 року у справі № 810/1614/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 826/9832/15, від 11 грудня 2018 року у справі № 826/25944/15, від 11 грудня 2018 року у справі № 804/15817/15, від 7 лютого 2019 року у справі № 802/497/16-а, від 25 квітня 2019 року у справ № 688/636/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 808/2565/15, від 26 квітня 2019 року у справі № 815/4091/15, від 14 травня 2019 року у справі № 820/4563/16, від 13 червня 2019 року у справі № 200/15533/17(2-а/200/1165/17) та від 13 червня 2019 року у справі №809/4385/15.

45. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

46. Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції прийнято 31 січня 2022 року, водночас вказане рішення було вручено позивачу 11 лютого 2022 року. Так, із наявної в матеріалах справи телефонограми, складеної секретарем судового засідання Кушніренко О.В. (Т.1, а.с. 81) вбачається, що позивача було повідомлено про те, що у зв`язку із недостатністю фінансування судових витрат на послуги поштового зв`язку відсутня можливість здійснювати відправку поштової кореспонденції сторонам у справі, а відтак позивач може самостійно отримати належним чином завірену копію рішення від 31 січня 2022 року в приміщенні суду.

47. Із наявної в матеріалах справи заяви (Т.1, а.с. 84) вбачається, що копію рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року позивачем отримана особисто у приміщенні Вінницького окружного адміністративного суду 11 лютого 2022 року.

48. Відповідно до частин четвертої-шостої статті 251 КАС України за заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

49. Переглядаючи оскаржене у цій справі рішення, колегія суддів звертає увагу на позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 7 липня 2022 року у справі № 120/4298/21-а щодо застосування судами положень статті 251 КАС України, зокрема було зазначено, що: «у розумінні статті 251 КАС України врученим належим чином є судове рішення, яке було доставлено на офіційну електронну адресу особи, а якщо така адреса в учасника справи відсутня - в день доставки рекомендованого поштового відправлення з паперовою копією судового рішення. Крім того, згідно з частиною одинадцятою статті 251 КАС України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Таким чином, Суд зазначає, що аналіз викладених вище приписів КАС України, якими встановлено порядок направлення копій судового рішення особі, яка не має офіційної електронної адреси, свідчить про обов`язок суду направлення копії судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, днем отримання якого та початком відліку наданого строку на оскарження, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. З огляду на вищезазначене, колегія суддів вказує на те, що при вирішенні питання про дотримання позивачем строку на усунення недоліків апеляційної скарги необхідно виходити із дати отримання ним судового рішення, надісланого у порядку та у спосіб, встановлений законом. Однак, суд апеляційної інстанції достовірно не встановив факт отримання такої ухвали позивачем або його представником. Направивши ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху на електронну адресу, суд апеляційної інстанції не зміг забезпечити її вручення скаржнику. Внаслідок цього позивач був позбавлений права вчасно відреагувати на ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, що призвело до постановлення незаконної про повернення позивачу поданої ним апеляційної скарги».

50. Колегія суддів також враховує позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21, яка полягає у тому, що неналежне виконання судом обов`язку щодо вручення стороні справи судового рішення не може бути підставою для застосування до особи, яка самостійно не отримала таке рішення, негативних процесуальних наслідків.

51. Як було зазначено вище, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів, а якщо таке рішення не було вручено у день його (її) проголошення або складення, то учасник справи має право на поновлення пропущеного строку, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

52. Позиція щодо особливостей застосування судами строків апеляційного оскарження висловлена Верховним Судом у постановах від 12 червня 2019 року справі №381/2198/18, від 13 червня 2019 року у справі №200/15533/17(2-а/200/1165/17), від 22 січня 2020 року у справі №702/968/18 та від 27 січня 2021 року у справі №520/13722/19 та від 29 вересня 2021 року у справі № 802/1794/18-а.

53. Таким чином, оскільки судове рішення суду першої інстанції від 31 січня 2022 року позивачу було вручено 11 лютого 2022 року, то останнім днем звернення з апеляційною скаргою на оскарження такого рішення було 14 березня 2022 року, водночас суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі помилково встановив, що таким днем є - 2 березня 2022 року.

54. З матеріалів справи вбачається, що із апеляційною скаргою на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року позивач звернувся 14 березня 2022 року.

55. Тобто, вперше позивач оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в межах строку, визначеного процесуальним законом, однак ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку із невідповідністю її вимогам статті 296 КАС України, водночас у матеріалах справи відсутні докази надсилання вказаного судового рішення позивачу та, відповідно, про отримання його останнім.

56. Так, у матеріалах справи є лист від 23 березня 2022 року №120/16601/21-а/11648/2020 адресований ОСОБА_1 (Т.1, а.с. 92), з якого вбачається, що він складений секретарем судового засідання Бень Я.О., однак у вказаному листі відсутній особистий підпис секретаря судового засідання та відсутні докази направлення його позивачу. У вказаному листі зазначено наступний текст «Сьомий апеляційний адміністративний суд надсилає на Вашу адресу копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху від 17 березня 2022 року у справі №120/16601/21-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Додатково повідомляємо, що у зв`язку із недостатнім фінансуванням витрат суду на послуги поштового зв`язку, відсутня можливість здійснити відправку поштової кореспонденції сторонам у справі».

57. Крім того, у матеріалах справи знаходиться «Повідомлення про вручення поштового відправлення рекомендоване», складене у довільній формі, і яке не відповідає формі 119, встановленій Порядком пересилання поштових відправлень, затвердженим наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року №211. Вказане повідомлення містить наступний текс « 4 квітня 2022 року відправлене на ім`я ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 Вручено 01 квітня 2022 року особисто». Колегія суддів зазначає, що із вказаного повідомлення не вбачається, що воно стосується будь-якого відправлення, яке засобами поштового зв`язку відправлялося на адресу позивача.

58. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що 3 травня 2022 року, на виконання вимог ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2022 року, позивач звернувся до цього суду із заявою про усунення недоліків апеляційної інстанції на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року. До вказаної заяви ОСОБА_1 долучив нову редакцію апеляційної скарги на 15 арк. (підписана 3 травням 2022 року) та копію довідки з лікувального закладу на 6 арк. У заяві позивач зазначив, що у березні 2022 року сильно захворів, а у квітці цього ж року йому було здійснено операцію на брюшній порожнині і він кілька тижнів перебував на стаціонарному лікуванні у медичному закладі (згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) хірургічного відділення №3789 вбачається, що позивач перебував на лікуванні з 4 квітня 2022 року по 19 квітня 2022 року). Вказану заяву про усунення недоліків із новою редакцією було зареєстровано у Сьомому апеляційному адміністративному суді 6 травня 2022 року.

59. Водночас ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року залишено без руху на підставі частини третьої статті 298 КАС України у зв`язку з порушеннями строків, встановлених частиною першою статті 295 КАС України, та надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявленого недоліку.

60. 30 травня 2022 року на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року, у якій зазначено, що на виконання ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2022 року позивачем було надіслано заяву про усунення недоліків та додано нову редакцію апеляційної скарги відповідно до вимог вказаної ухвали суду. Також позивачем зазначено, що він звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у межах строків, визначених статтею 295 КАС України (14 березня 2022 року).

61. Надаючи оцінку вищезазначеним обставинам, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

63. З огляду на те, що у матеріалах справи відсутні докази належного надсилання позивачу ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2022 року про залишення апеляційної скарги без руху, ОСОБА_1 був позбавлений можливості вчасно усунути недоліки апеляційної скарги, вказані в означеній ухвалі суду апеляційної інстанції. При цьому Суд бере до уваги похилий вік позивача ( ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а також те, що згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) хірургічного відділення №3789 (доданої позивачем до заяви про усунення недоліків від 3 травня 2022 року) позивач перебував на лікуванні з 4 квітня 2022 року по 19 квітня 2022 року.

64. Верховний Суд зазначає, що оскільки позивач звернувся до Сьомого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у межах строків, встановлених статтею 295 КАС України (14 березня 2022 року) і не був належним чином повідомлений про наявність недоліків апеляційної скарги, то суд апеляційної інстанції ухвалою від 11 травня 2022 року безпідставно залишив без руху нову редакцію апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у зв`язку із пропуском строків на апеляційне провадження, та у подальшому ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2022 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за вищевказаною апеляційною скаргою на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.

65. З огляду на наведені позивачем аргументи й докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку в діях ОСОБА_1 не вбачається ознак зловживання процесуальними правами та обов`язками.

66. Проте, суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження, не врахував, що обставини, наведені позивачем, дійсно свідчать про те, що він намагався вчинити усіх залежних від нього процесуальних дій у розумний строк для реалізації свого права на апеляційне оскарження.

67. Заявник не допустив необ`єктивного зволікання з поданням апеляційної скарги, а невчасне подання до суду заяви про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2022 року обумовлено обставинами, незалежними від волі позивача, тому перегляд судового рішення суду першої інстанції не порушить принципу res judicata.

68. Колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

69. Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом під час касаційного перегляду рішень судів апеляційної інстанції, якими було відмовлену у відкритті апеляційного провадження у зв`язку із недотриманням процесуальних строків, зокрема у постановах від 21 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.006107, від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21, від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20.

70. Таким чином, доводи касаційної інстанції щодо порушення судом апеляційної інстанції частини третьої статті 298, частини першої статті 299 КАС України знайшли своє підтвердження під час перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.

71. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

72. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

73. Так, у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany ), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86).

74. При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law; прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року (далі - Доповідь Венеціанської комісії).

75. Так, у пункті 24 Доповіді Венеціанської комісії було зазначено, що у рамках Організації Об`єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002- 2004 рр.), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, приміром, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано (у більш класичний спосіб) на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін.

76. Крім того, в пункті 37 Доповіді Венеціанської комісії вказано, шо верховенство права включає в себе вісім «інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватися у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв`язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно правових обов`язків, так і тих, що обумовлені національним правом.

77. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France, заява № 29731 /96).

78. У справі «Bellet v. France» (заява №23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

79. Також, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви №№38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, пункт 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

80. Крім того, у пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. the Italy № 36813/97, пункти 190 та 191).

81. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі Valkova v. Bulgaria (заява № 48149/09; пункт 19) Суду доводиться з`ясовувати, чи було процедурне обмеження щодо доступу до суду, застосоване судом у національному остаточному рішенні, чітким, доступним та передбачуваним у значенні практики Суду, чи переслідувало воно законну мету та чи було пропорційним з цією метою (див. рішення у справі «Lupas and others v. Romania», Заяви № 1434/02, 35370/02 та 1385/03, пункт 67).

82. ЄСПЛ також у справі «Корня проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova, заява № 22735/07, п.п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції» (Tsalkitzis v. Greece, заява № 11801/04, пункт 44).

83. Згідно з висновками, що сформульовані у одному з останніх рішень Великої Палати ЄСПЛ, яке головним чином стосується процесуальних гарантій особи у суді та узагальнює позиції з раніше винесених рішень цього Суду, - справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia [ВП], № 40160/12, п.п. 76-78, 97-99): пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (див. рішення у справах «Роше проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom) [ВП], № 32555/96, п. 116; «З та інші проти Сполученого Королівства» (Z and Others v. the United Kingdom) [ВП], № 29392/95, п. 91; «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) [ВП], № 15869/02, п. 54); право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним»; це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд; проте право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230); заходи, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, який залишається для особи, у такий спосіб або в такій мірі, щоб сама суть права була порушена; крім того, обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між засобами, що використовуються, і метою, яка має бути досягнута; при цьому у практиці Суду закріплено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції; це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), № 47273/99, пп. 50-51 та 69; «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), № 35787/03, п. 29); Суд постановляв, що є порушення права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [ВП], № 8917/05, п. 79; «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, п. 24; «Есім проти Туреччини»(Esim v. Turkey), № 59601/09, п. 21); у своїй подальшій практиці Суд послідовно спирався на вищезазначені елементи при ухваленні рішення щодо того, чи було тлумачення процесуальної норми таким, що необґрунтовано обмежувало право заявника на доступ до суду (див. приклади, рішення у справах, в яких було визнано порушення: «Новіньський проти Польщі» (Nowinski v. Poland), № 25924/06, п. 34;«Омеровіч проти Хорватії (№ 2)» (Omerovic v. Croatia) (№ 2), № 22980/09, п. 45; «Маширевіч проти Сербії» (Masirevic v. Serbia), № 30671/08, п. 51;«Корнеа проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova), № 22735/07, п. 24; «Лоулі-Георгопулу проти Греції» (Louli-Georgopoulou v. Greece), № 22756/09, п. 48; а також приклади, в яких Судом було постановлено, що обмеження доступ до суду не є непропорційним: «Уеллс проти Сполученого Королівства» (Wells v. the United Kingdom), № 37794/05; «Данн проти Сполученого Королівства» (Dunn v. the United Kingdom), № 62793/10, п. 38).

84. Виходячи з аналізу вказаної практики Європейського суду з прав людини та враховуючи обставини вказаної справи, колегія суддів зазначає, що порушення судами попередніх інстанцій положень статті 18 КАС України щодо обов`язковості подання адвокатами документів в електронній формі через підсистеми ЄСІТС, призвело до безпідставного повернення позовної заяви ОСОБА_2 , чим позбавило позивача гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до суду.

85. Вказаний підхід стосовно гарантованого права особи на апеляційне оскарження рішення суду також застосовано Верховним Судом у постановах від 31 липня 2019 року у справі №821/1896/15-а, від 13 серпня 2021 року у справі № 440/5178/20, від 17 грудня 2021 року у справі №460/713/21, від 10 лютого 2022 року у справі №560/11791/21 та від 5 травня 2022 року у справах №520/9769/19, №420/18798/21.

86. Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на гарантії права на справедливий суд, встановлені Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, прийнятим 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН. Так, відповідно до статей 2, 14 вказаного Міжнародного пакту, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті зобов`язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; всі особи є рівними перед судами і трибуналами; кожен має право при визначенні його права та обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

87. Важливість захисту права на звернення до суду також підкреслюється тим, що вказане питання включено до Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021 - 2023 роки, затвердженою Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021, в якій зазначено, що перешкоди в доступі до суду віднесено до основних проблем у сфері правосуддя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

88. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

89. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та протиправно відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

90. З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2022 року - скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 349 353 355 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2022 року скасувати та направити справу до цього суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

Т.Г. Стрелець