ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 2140/1510/18

провадження № К/9901/7933/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Територіального управління юстиції у Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року (суддя Дубровна В.А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року (судді Ступаков І.Г., Бітов А.І., Лук`янчук О.В.),

Суть спору та встановлені судами фактичні обставини справи.

1. У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, у якому просив стягнути середній заробіток за час затримки виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 у справі № 821/858/16 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області за період з 23.11.2016 по 31.07.2018 в сумі 183957,76 грн.

2. Пояснив, що згаданою постановою Одеський апеляційний адміністративний суд визнав протиправними та скасував наказ Міністерства юстиції України № 3088/к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області», наказ Головного територіального управління юстиції у Херсонській області №1244/1 від 27.05.2016 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновив ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області з 27.05.2016 та стягнув з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 54880 грн.

3. Позаяк на дату звернення до суду з цим позовом постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді залишається невиконаною, позивач, на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), подав цей позов.

4. Позивач зауважив також, що у період затримки виконання судового рішення він був працевлаштований та отримував заробітну плату, проте, доводить позивач, підстав для зменшення суми його середнього заробітку за час невиконання судового рішення про поновлення на посаді на суму його заробітку немає, що підтверджується правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 826/808/16.

5. Ухвалою від 03.10.2018 суд першої інстанції залучив Головне територіальне управління юстиції у Херсонській області (далі - ГТУЮ у Херсонській області) до участі у справі як співвідповідача.

6. Суди попередніх інстанцій встановили, що наказом Міністерства юстиції України від 25.05.2015 № 1674/к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, із збереженням 9 рангу державного службовця, в порядку переведення, як такого, що успішно пройшов стажування, з випробувальним терміном шість місяців.

7. Наказом Міністерства юстиції України від 23.05.2016 № 2917/к ОСОБА_1 присвоєно 6 ранг державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби з 01.05.2016.

8. Наказом Міністерства юстиції України від 26.05.2016 № 3088/к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області 27.05.2016 за власним бажанням відповідно до частини 2 статті 86 Закону України «Про державну службу».

9. 27.05.2016 в.о. начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області видав наказ № 1244/1 «Про звільнення ОСОБА_1 », яким оголошено наказ Міністерства юстиції України від 23.05.2016 № 2917/к.

10. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 23.11.2016 по справі № 821/858/16, яка набрала законної сили з 23.11.2016, визнав протиправним та скасував наказ Міністерства юстиції України № 3088/к від 26.05.2016 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області; визнав протиправним та скасував наказ Головного територіального управління юстиції у Херсонській області № 1244/1 від 27.05.2016 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновив ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області з 27.05.2016; стягнув з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 54880 гривень, з відрахуванням обов`язкових платежів.

11. Ця постанова в частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати за один місяць в сумі 9439,33 грн. підлягає негайному виконанню.

12. У цій справі встановлено, що станом на 31.07.2018 постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 у справі № 821/858/16 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника ГТУЮ у Херсонській області не виконана.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

13. Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 12 листопада 2018 року позов задовольнив частково.

13.1. Стягнув з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 по справі № 821/858/16 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області за період з 23.11.2016 по 31.07.2018 в сумі 183957,76 грн.

13.2. В іншій частині позовних вимог - відмовив.

14. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 19 лютого 2019 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

15. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, керувався тим, що позаяк рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді після незаконного звільнення досі не виконано, позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Касаційне оскарження.

16. У касаційній скарзі ГТУЮ у Херсонській області просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

17. Відповідач зазначив, що за обставин цієї справи покликання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 є недоречним, адже у ній висловлено правозастосовний висновок щодо застосування положень статті 235 КЗпП у взаємозв`язку з нормами статті 117 КЗпП. Доводить, що висновки Великої Палати Верховного Суду основуються на інших фактичних обставинах справи та правовідносинах, тож є незастосовними при вирішенні цього спору.

18. Переконує також, що при розрахунку середнього заробітку (відповідно до статті 236 КЗпП) треба брати до уваги роз`яснення, викладені в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», зокрема ті, які наведено в пункті 32 зазначеної Постанови.

19. На підтвердження своєї позиції представник відповідача навів витяги із судових рішень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, ухвалених після того, Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 (приміром, постанови у справах № 813/6551/15, № 805/5003/15), у яких касаційний суд якраз застосовує вказаний пункт роз`яснень щодо розрахунку середнього заробітку за період невиконання судового рішення відповідно до статті 236 КЗпП, беручи до уваги наявність заробітної плати за новим місцем роботи.

20. У цьому зв`язку додав, що позивач протягом спірного періоду працював в обласній державній адміністрації і отримував заробітку плату, сукупний розмір якої перевищує ту суму, яку він просить стягнути в цьому позові.

21. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити оскаржені судові рішення без змін. Зауважив, що суди правильно взяли до уваги висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі № 826/808/16.

Оцінка Верховного Суду.

22. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

23. Відповідно до статті 236 КЗпП у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

24. За пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

25. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).

26. Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

27. Аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням роз`яснень, які надав Верховний Суд України, у зіставленні з обставинами цієї справи колегія суддів у насамперед вважає за необхідне зазначити, що правова природа «середнього заробітку» за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь працівника, якого поновлено на посаді, відповідно до статті 235 КЗпП та «середнього заробітку» за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді відповідно до статті 236 КЗпП є однаковою. Тобто в обох випадках йдеться про необхідність компенсувати незаконно звільненому працівникові заробіток, який він втратив у зв`язку із цим звільненням, та який він й надалі не отримує, позаяк роботодавець не виконує судового рішення про його поновлення (яке в цій частині підлягало негайному виконанню).

28. Висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі № 826/808/16, справді пов`язані зі статтею 235 КЗпП, адже спірні правовідносини стосувалися незаконного звільнення та поновлення на посаді. Втім визначальним у тій справі є власне підхід до розуміння та застосування положень КЗпП щодо стягнення середнього заробітку незаконно звільненому працівникові й висновок, якого дійшла Велика Палата Верховного Суду у тій справі, основується на системному тлумаченні положень трудового законодавства, які діяли на дату виникнення спірних відносин (у справі № 826/808/16).

29. Маємо звернути увагу, що Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику вирішення трудових спорів» ухвалена 06.11.1998 й роз`яснення, які в ній містяться, ґрунтувалися на положеннях КЗпП, які були чинними на в той час. Зміни, які були внесені до КЗпП згодом (у 2005 році), не вплинули на зміст роз`яснень Постанови. Втім для правильного їх розуміння та застосування при вирішенні спорів, які виникають у зв`язку зі звільненням, треба насамперед брати до уваги норми законодавства, що регулюють спірні відносини (на дату їх виникнення) і керуючись ними враховувати існуючі вже роз`яснення стосовно практики застосування певної норми.

30. Колегія суддів зауважує, що наведеним вище не намагається переконати у хибності роз`яснень, наданих у пункті 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1998 «Про практику вирішення трудових спорів». Позаяк відповідач переконує у тому, що вони мають перевагу перед висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі № 826/808/16, наведеним пояснюємо, що в такій площині розглядати обидва документи є помилково.

31. Стаття 236 КЗпП, так само як і стаття 235 КЗпП, не передбачають підстав, на основі яких сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, може бути зменшена. Доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 протягом спірного періоду був працевлаштований та отримував заробітну плату могли б бути слушними за іншого законодавчого регулювання, яке передбачало б таку умову/підставу для зменшення суми середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на посаді чи за час вимушеного прогулу. З огляду на те, що КЗпП таких положень уже не містить, аргументи відповідача в цій частині не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в цій справі.

32. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

33. Згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

34. Суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

35. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

36. Переглянувши оскаржені судові рішення в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 341 КАС, колегія суддів не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права.

37. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій та обставин справи не спростовують.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Головного управління Територіального управління юстиції у Херсонській області залишити без задоволення.

2. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

Н. В. Шевцова