ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2020 року

Київ

справа №820/5273/17

адміністративне провадження №К/9901/52898/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Губської О.А.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №820/5273/17

за позовом Громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, треті особи - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Київській області, про скасування наказу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Мар`єнко Л.М., суддів: Білової О.В., Мельникова Р.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Спаскіна О.А., суддів: П`янової Я.В., Любчич Л.В.)

У С Т А Н О В И В :

І. Суть спору

1. Громадянин В`єтнаму ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, треті особи - Головне управління ДМС України в Харківській області, Головне управління ДМС України в Київській області, в якому просив суд скасувати наказ Державної міграційної служби України №81 від 29 березня 2017 року, в частині що стосується громадянина Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

2. Позивач - громадянин Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 прибув до України у 1989 році відповідно до Угоди, укладеної між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року.

2.1. З 1989 року по 1993 рік позивач працював на Київському заводі "Ленінська кузня". Під час роботи на заводі здобув кваліфікацію електромонтажника. Після звільнення з роботи залишився проживати в Україні.

2.2. 15 червня 2004 року ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області позивача було документовано безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 та 21 жовтня 2008 року видано ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області посвідку на проживання серії НОМЕР_2 .

2.3. Представник позивача звернувся із заявою до начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, щодо обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні у зв`язку з досягненням ОСОБА_1 45-річного віку.

2.4. Листом від 20 жовтня 2017 року №04/1-27264 ГУ ДМС України в Харківській області представника позивача повідомлено, що згідно обліків ГУ ДМС України в Харківській області значиться громадянин СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому наказом ДМС України №81 скасовано посвідку на постійне проживання в Україні видану на підставі Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію».

2.5. Наказ Державної міграційної служби України від 29 березня 2017 року №81 прийнято на підставі висновку ГУ ДМС України в Київській області від 16 березня 2017 року про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину СРВ ОСОБА_1 .

2.6. Вказаним висновком від 16 березня 2017 року про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання, ГУ ДМС України в Київській області визначено, що оформлена громадянину СРВ ОСОБА_1 15 червня 2004 року посвідка серії НОМЕР_1 та видана УГІРФО ГУ МВС України в Харківській області 21 жовтня 2008 року на її підставі посвідка НОМЕР_2 підлягають визнанню недійсними та вилученню, з огляду на той факт, що на момент звернення позивача, а саме 26 червня 2003 року положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання на підставі дозволу на імміграцію відповідно до абзацу четвертого пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію», а вказаний іноземець не мав жодних підстав щодо отримання посвідки на постійне проживання.

2.7. Наказом Державної міграційної служби України "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання" від 29 березня 2017 року №81, зокрема, пунктом 9 (підпунктами 9.1-9.3) скасовано рішення відділу ГУРФО ГУМВС України в Київській області від 15 червня 2004 року та рішення ГУ ДМС у Харківській області від 21 жовтня 2008 року про документування посвідками на постійне проживання громадянина СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 15 червня 2004 року та серії НОМЕР_3 від 21 жовтня 2008 року визнано недійними та такими, що підлягають вилученню.

2.8. Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року, позов задоволено.

3.1. Скасовано наказ Державної міграційної служби від 29 березня 2017 року №81, в частині що стосується громадянина Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

3.2. Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спірний наказ в частині, що стосується позивача не може бути визнано таким, що прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки під час видачі позивачу посвідки на постійне проживання в Україні міграційний орган фактично підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та відсутність порушень вимог чинного законодавства.

IV. Касаційне оскарження

4. У касаційній скарзі Державна міграційна служба України, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

4.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що спірний наказ було прийнято на підставі висновку Управління Державної міграційної служби України в Київський області від 16 березня 2017 року "Про розгляд клопотання щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 ". Вважає, що спірний наказ повністю відповідає вимогам чинного законодавства України та прийнятий у межах наданих повноважень.

5. Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

6. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

7. Згідно з частиною першою статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

8. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 5 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання. Підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у частині шістнадцятій статті 4 цього Закону, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб.

9. Згідно зі статтею 16 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні.

10. Відповідно до абзацу 6 статті 1 Закону України від 7 червня 2001 року №2491-III «Про імміграцію» (далі - Закону № 2491-III) посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

11. Частиною четвертою статті 11 Закону № 2491-III визначено, що особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

12. Абзацом четвертим пункту 4 розділу V Прикінцевих положень цього Закону передбачено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

13. Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

14. Відповідно до розділу V Прикінцевих положень Закону №2491-ІІІ, цей Закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування.

15. Вказаний закон опубліковано у виданні "Урядовий кур`єр" 07 липня 2001 року.

16. Відповідно до пункту 2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 15 липня 2013 року № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 серпня 2013 року за № 1335/23867 (далі - Наказ №681), рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, скасовуються наказом Голови ДМС України повністю або в окремій частині. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС України, визнаються недійсними та підлягають вилученню.

17. Відповідно до пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (далі - Порядок №1983) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

18. Положеннями пункту 18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року №251 (далі - Порядок №251) встановлено, що посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про імміграцію».

VI. Позиція Верховного Суду

19. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон N 460-IX).

20. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

21. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

22. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

23. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

24. Іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року посвідка на постійне проживання в Україні видається без оформлення дозволу на імміграцію у разі звернення із заявою про видачу вказаної посвідки протягом шести місяців з дня набрання чинності Закону №2491-ІІІ.

26. Враховуючи, що Закон №2491-ІІІ опубліковано 07 липня 2001 року у виданні "Урядовий кур`єр", цей закон набув чинності 07 серпня 2001 року.

27. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у 1989 році прибув до України з метою працевлаштування та у подальшому залишився проживати в Україні. Із заявою щодо видачі посвідки на постійне проживання в Україні позивач звернувся з пропуском шести місяців з дня набрання чинності Закону №2491-ІІІ, як-то передбачено абзацом четвертим пункту 4 розділу V Прикінцевих положень вказаного Закону.

28. Водночас, при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні 15 червня 2004 року відповідачем проведена перевірка законності залишення його на постійне проживання на території України.

29. При цьому, ГУМВС України в Харківській області, приймаючи рішення про документування позивача посвідкою на постійне місце проживання, керувалося пунктом 4 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону №2491-ІІІ, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідачем виявлено не було та надано позивачу посвідку на постійне місце проживання в Україні.

30. Відповідачем не доведено та матеріали справи не містять доказів того, що за час перебування позивача на території України з`явилися обставини, які б тягли за собою визнання його таким, що не має дозволу на імміграцію з підстави, передбаченої абзацом 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію". Крім того, доказів того, що посвідка на постійне проживання позивача є отриманою у непередбаченому законом порядку також не надано.

31. Отже, доводи відповідача про те, що рішення про видачу позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні прийнято з порушенням вимог законодавства є необґрунтованими.

32. Аргументи скаржника про те, що ДМС України при прийнятті оскаржуваного рішення керувалася пунктом 2.9 розділу II Порядку №681, тобто діяла на підставі та у межах повноважень, визначених чинним законодавством, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

33. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №815/2473/17 та від 27 березня 2019 року у справі №820/1863/17.

34. Відтак, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування наказу Державної міграційної служби від 29 березня 2017 року №81, в частині що стосується громадянина Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

35. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

36. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

37. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

38. Таким чином, оскільки суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.

VIІ. Судові витрати

39. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

О.В. Калашнікова

М.В. Білак

О.А. Губська ,

Судді Верховного Суду