ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 квітня 2018 року

Київ

справа №826/8803/15

адміністративне провадження №К/9901/1571/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/8803/15

за позовом Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та скасування постанови в частині, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києві від 29.07.2015 (прийняту в складі головуючого судді - Кротюка О.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2015 (прийняту в складі колегії суддів: головуючого - Ганечко О.М., суддів: Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.), у с т а н о в и в :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2015 року Всеукраїнська громадська організація "Комітет конституційно-правового контролю України" звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києві з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив визнати незаконною та скасувати в частині постанову Кабінету Міністрів України від 08.04.2015 № 234 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 № 976 і від 03.11.2010 № 996".

2. В обґрунтування позову посилався на те, що оскаржувані положення постанови звужують та порушують існуючі права інститутів громадянського суспільства:

2.1 Кабінету Міністрів України протиправно виключив громадську раду з числа суб'єктів, з якими проводяться консультації у формі публічного громадського обговорення;

2.2 громадські ради, у тому числі громадську раду при Державній екологічній інспекції України, протиправно позбавлено статусу постійно діючого колегіального виборного консультативно-дорадчого органу;

2.3 Кабінету Міністрів України протиправно відібрав у громадських рад, у тому числі громадську раду при Державній екологічній інспекції України, право на схвалення громадською радою положення про громадську раду після погодження його тексту з органом та наділив орган правами затвердження положення про громадську раду, яке буде здійснюватись, виходячи з суб'єктивних оціночних критеріїв орган.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. Окружний адміністративний суд м. Києві постановою від 29.07.2015 у задоволенні позову відмовив.

4. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів які права позивача порушені прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2015 № 234 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 № 976 і від 03.11.2010 № 996".

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15.10.2015 апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» залишив без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2015 - залишити без змін.

6. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції відповідають обставинам справи. Судом першої інстанції не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечення

7. у листопаді 2015 року головою Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» - Марієн І. С. звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, яку в січні 2018 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

8. Посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати рішення судів обох інстанцій, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (Всеукраїнська громадська організація «Комітет конституційно-правового контролю України»)

9. Мотиви касаційної скарги зводяться в цілому до того, що внесення змін до п. 14 постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996 та до пунктів Типового положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996 звужують права інститутів громадянського суспільства, ВГО «Комітет конституційно-правового контролю України» та її членів, громадських рад утворених при органах виконавчої влади, в т.ч. громадської ради при Державній екологічній інспекції України.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. 08.04.2015 Кабінет Міністрів України постановою № 234 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 № 976 і від 03.11.2010 № 996" вніс зміни, зокрема:

10.1. до постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996":

у пункті 14: в абзаці першому слова "із залученням громадської ради" виключити;

10.2. до пунктів Типового положення, затвердженого постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996:

10.2.1. у пункті 1 слова "постійно діючим колегіальним виборним консультативно-дорадчим органом, утвореним для забезпечення участі громадян в управлінні державними справами, здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, налагодження ефективної взаємодії зазначених органів з громадськістю, врахування громадської думки під час формування та реалізації державної політики" замінити словами "тимчасовим консультативно-дорадчим органом, утвореним для сприяння участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики";

10.2.1. абзац другий пункту 2 замінити абзацами такого змісту:

"Положення про громадську раду розробляється громадською радою та затверджується органом виконавчої влади, при якому її утворено (далі - орган).

Положення про громадську раду оприлюднюється на офіційному веб-сайті органу протягом трьох робочих днів з моменту затвердження.

Розроблення та затвердження змін до Положення про громадську раду здійснюється у тому ж порядку, що і розроблення та затвердження Положення про громадську раду.";

10.2.2. пункт 6 викласти у такій редакції:

"6. До складу громадської ради можуть бути обрані представники громадських об'єднань, релігійних, благодійних організацій, творчих спілок, професійних спілок та їх об'єднань, асоціацій, організацій роботодавців та їх об'єднань, недержавних засобів масової інформації (далі - інститути громадянського суспільства), які зареєстровані в установленому порядку і провадять діяльність на території України.

До складу громадської ради при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади можуть бути обрані представники інститутів громадянського суспільства, які провадять свою діяльність у сфері, що пов'язана з діяльністю відповідного органу, та в статуті (положенні) яких визначені відповідні цілі і завдання діяльності.

Інститут громадянського суспільства незалежно від своєї організаційної структури та наявності місцевих осередків (відокремлених підрозділів, філій, представництв, місцевих організацій тощо) для участі в установчих зборах делегує одного представника, який одночасно є кандидатом на обрання до складу громадської ради.

До складу громадської ради не можуть бути обрані представники інститутів громадянського суспільства, які є народними депутатами України, депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад, посадовими особами органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування.";

10.2.3. у пункті 7:

в абзаці першому слова "кандидатури, які добровільно заявили про бажання брати участь у роботі громадської ради та" замінити словами "осіб, які особисто присутні на установчих зборах та кандидатури яких";

абзац другий після слів "установчими зборами" доповнити словами і цифрами "та не може становити більш як 35 осіб";

10.2.4. пункти 8 викласти у такій редакції:

"8. Для формування складу громадської ради орган не пізніше ніж за 60 календарних днів до визначеної дати проведення установчих зборів утворює ініціативну групу з їх підготовки за участю інститутів громадянського суспільства (далі - ініціативна група).

Якщо при органі вже утворена громадська рада і її повноваження не були припинені достроково, то ініціативна група утворюється органом не пізніше ніж за 60 календарних днів до закінчення її повноважень.

У такому разі кількісний та персональний склад ініціативної групи орган затверджує з урахуванням пропозицій громадської ради.

10.2.6. у пункті 10:

абзац другий після слів "два рази" доповнити словом "підряд";

(10. Членство в громадській раді припиняється на підставі рішення громадської ради у разі: систематичної відсутності члена громадської ради на її засіданнях без поважних причин (більше ніж два рази);

10.2.7. доповнити Типове положення пунктом 10 1 такого змісту:

"10-1. Дострокове припинення діяльності громадської ради здійснюється у разі:

коли засідання громадської ради не проводилися протягом двох кварталів;

невиконання громадською радою без об'єктивних причин більшості заходів, передбачених річним планом її роботи;

прийняття відповідного рішення на її засіданні;

реорганізації або ліквідації органу.

Рішення про припинення діяльності громадської ради оформляється відповідним актом органу.

У разі припинення діяльності громадської ради з підстав, передбачених абзацами другим - четвертим цього пункту, орган утворює протягом 15 календарних днів відповідно до вимог пункту 8 цього Типового положення ініціативну групу з підготовки установчих зборів з метою формування нового складу громадської ради.";

10.2.8. пункт 11 викласти у такій редакції:

"11. Громадську раду очолює голова, який обирається з числа членів ради на її першому засіданні шляхом рейтингового голосування.

Одна і та сама особа не може очолювати одночасно більш як одну громадську раду, утворену відповідно до вимог цього Типового положення.

11. Вважаючи права порушеними, інститутів громадянського суспільства, ВГО «Комітет конституційно-правового контролю України» та її членів, громадських рад утворених при органах виконавчої влади, в т.ч. громадської ради при Державній екологічній інспекції України, позивач звернувся до суду з цим позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

12. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

12.1. Стаття 8.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

12.2. Стаття 19.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

12.3. Стаття 22.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

12.4. Стаття 55.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

12.5. Стаття 113.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

13. Закон України від 27.02.2014 № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України"

13.1. Стаття 3. Принципи діяльності Кабінету Міністрів України

Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

13.2. Стаття 19. Загальні питання компетенції Кабінету Міністрів України

Діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

14. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (ред. з 06.07.2005 до 15.12.2017)

14.1. Стаття 2. Завдання адміністративного судочинства

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

14.2. Стаття 3. Визначення понять

адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах;

позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду;

14.3. Стаття 6. Право на судовий захист

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

14.4. Стаття 171. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень

Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

15. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

16. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Щодо доводів касаційної скарги

17. Системний аналіз положень статей Конституції України, КАС України, які зазначені у пунктах 12. - 14.4. цього рішення свідчать, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

18. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

19. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

20. Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

21. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

22. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «прав» має один і той же зміст.

23. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

24. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

25. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

26. З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

27. Водночас право на оскарження нормативно - правового акту мають особи, щодо яких застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. При цьому коло осіб, які вправі звернутися з позовом у розглядуваних справах, є вужчим, ніж коло осіб, що окреслено в частині першій статті 2 КАС України - особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

28. Колегія суддів зазначає, що через світоглядні переконання позивач може виражати свої думки до такого факту як невдоволення новими змінами до нормативно-правових актів, що регулюють сферу відносин про громадські ради при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації, однак цього явно недостатньо щоб вимагати в судовому порядку його усунення шляхом скасування акту.

29. Суд повторюється, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею.

30. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

31. Між тим як правильно встановили суди, позивач не навів обґрунтування щодо існування реального негативного впливу на його конкретні права чи інтереси, у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 08.04.2015 № 234 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 № 976 і від 03.11.2010 № 996". Тобто, позивач не вказав, а судами не встановлено, порівняно з яким законом відбулося звуження його прав та якому закону такі зміни суперечать.

32. Зокрема: зміни в абзац перший п. 14 постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996 не може звужувати права позивача, оскільки не позбавляє права громадської ради брати участь у публічному громадському обговоренні, яке організовує і проводить орган виконавчої влади у визначеному порядку;

зміни до Типового положення, затвердженого постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996, не суперечать положенням Закону України від 22.03.2012 № 4572-VI "Про громадські об'єднання".

33. На думку колегії суддів наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

34. Вказаний висновок зроблений з урахуванням практики ЕСПЛ, що викладена у його Рішенні від 30 жовтня 2014 року по справі «ШВИДКА ПРОТИ УКРАЇНИ», заява № 17888/12, остаточним стало 30.01.2015, у п. 54 якого вказав, що Конвенція покликана гарантувати не якісь теоретичні або ілюзорні права, а права, які є ефективними на практиці.

35. Таким чином посилання скаржника в касаційній скарзі на можливе порушення його прав в майбутньому свідчать, що спір заявлений передчасно, а тому вимоги не можуть бути задоволені на майбутнє.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено.

37. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходив з того, що всі доводи позивача були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, їм було надано належну правову оцінку. Жодних підстав для скасування рішень судів в касаційній скарзі не зазначено.

38. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

39. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

40. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

41. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києві від 29.07.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2015 у справі № 826/8803/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.Г.Стрелець

Судді О.В.Білоус

І.Л.Желтобрюх