Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.02.2019 року у справі №754/2944/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2019 року

Київ

справа №754/2944/17

адміністративне провадження №К/9901/43237/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М.М.,

суддів: Мороз Л.Л., Стародуб О.П.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду міста Києва від 30 червня 2017 року (головуючий суддя - Шевчук О.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року (головуючий суддя - Костюк Л.О., судді: Троян Н.М., Файдюк В.В.)

у адміністративній справі № 754/2944/17 за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі -Управління ПФУ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Управління ПФУ про відмову в призначенні пенсії за вислугою років та зобов'язати відповідача призначити йому з 21 лютого 2017 року пенсію за вислугою років без обмеження її граничного розміру згідно зі статтею 50-1 Закону України від 5 січня 1991 року «Про прокуратуру» виходячи з розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи, зазначеної в довідці Генеральної прокуратури України від 20 лютого 2017 року № 18-107зп про заробітну плату без обмеження її граничного розміру.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, він мав достатній стаж роботи, а саме 22 роки 2 місяці 1 день, у тому числі вислуга на посадах прокурорів - 18 років 9 місяців 16 днів. З посиланням на норми статей 22, 58 Конституції України, вказував, що на нього розповсюджуються саме норми статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1789-ХІІ), які були чинні на час його роботи в органах прокуратури.

Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 30 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що предметом його позову було протиправне рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за вислугою років згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру». Однак, суд апеляційної інстанції з незрозумілих причин самостійно змінив предмет позову - з призначення пенсії за вислугою років згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» на відмову у перерахунку пенсії за вислугою років згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру». У зв'язку з чим, посилаючись на положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), постанову пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14, практику Європейського Суду з прав людини зазначив, що апеляційним судом не було надано жодної правової оцінки доводам зазначеним в апеляційній скарзі, а тому ухвалюючи судове рішення допустив порушення норм процесуального права в частині його вмотивованості.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Межі перегляду судом касаційної інстанції визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції діючій з 15 грудня 2017 року), відповідно до якої:

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Відповідно до статті 159 КАС України, в редакції діючій на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 161 КАС України (в редакції діючій до 15 грудня 2017 року), під час прийняття постанови суд вирішує:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову.

При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Метою апеляційного перегляду є перегляд судового рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права (статті 195 КАС України, в редакції діючій до 15 грудня 2017 року).

Отже, застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 21 лютого 2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років, відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-XII надавши для цього всі необхідні документи.

Листом від 24 лютого 2017 року № 3339/09 Управління ПФУ відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, посилаючись на те, що згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213 норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру» скасовуються, а тому з 1 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах визначених Законом України «Про прокуратуру» не призначаються, раніше призначені не перераховуються.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що приписи статті 50-1 Закону №1789-ХІІ щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратили чинність з 15 липня 2015 у зв'язку з набранням чинності Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), положеннями статті 86 якого визначений порядок пенсійного забезпечення працівників прокуратури. Тож, питання щодо наявності у нього права на пенсійне забезпечення, як працівника прокуратури, має вирішуватись відповідно до приписів чинної на цей момент статті 86 Закону №1697-VII.

Натомість, апеляційний суд залишаючи без змін рішення суду першої інстанції зазначив, що на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», які визначали право на перерахунок пенсій працівникам прокуратури, втратили чинність, у зв'язку з чим законодавчо визначені підстави для такого перерахунку з цього часу відсутні.

Таким чином, апеляційний суд переглядаючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що предметом позовних вимог була відмова Управління ПФУ у здійсненні позивачу перерахунку пенсії як працівнику прокуратури, в той час, як предметом спору у цій справі була відмова Управління ПФУ у призначенні позивачу пенсії за вислугою років згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру». Тож, суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції фактично самостійно змінив предмет позовних вимог та розглянув позовні вимоги, які взагалі позивачем до суду не пред'являлись.

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості згідно частини другої статті 341 КАС України встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини четвертої наведеної статті, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, зокрема, не встановив обставин, які можуть мати значення для правильного вирішення справи та встановив обставини, які не підтверджені належними і допустимими доказами, у зв'язку з чим справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду слід встановити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, і лише після цього слід вирішити яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. Судове рішення, на підставі встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 345, 353, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року -скасувати.

Справу № 754/2944/17 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

О.П. Стародуб,

Судді Верховного Суду