Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 жовтня 2018 року

Київ

справа №826/27472/15

адміністративне провадження №К/9901/12478/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 березня 2016 року (головуючий суддя Келеберда В.І., судді - Качур І.А., Данилишин В.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року (головуючий суддя Саприкіна Н.В., судді - Безименна Н.В., Кучма А.Ю.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області про зобов'язання внести зміни до наказу про звільнення, виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУ НП в Київській області), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - ГУ МВС України в Київській області), Міністерства внутрішніх справ України, в якому просила: зобов'язати внести зміни до наказу ГУ МВС в Київській області від 6 листопада 2015 року № 597 о/с «По особовому складу» в частині звільнення позивача, а саме змінити у наказі звання «капітана міліції» на «майора міліції»; зобов'язати виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 11 років служби.

В обґрунтування позову зазначила, що з серпня 2006 року по листопад 2015 року вона проходила службу в органах внутрішніх справ на різних посадах.

Однак, 6 листопада 2015 року ГУ МВС України в Київській області видано наказ № 597 о/с «По особовому складу», яким капітана міліції ОСОБА_2 звільнено з посади головного спеціаліста Відділу зв'язків з громадськістю ГУ МВС України в Київській області з 6 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114) (через скорочення штатів).

Позивач вказує, що вона звернулась до ГУ МВС України в Київській області з приводу отримання вихідної допомоги при звільненні, однак її повідомили, що відповідно до діючого законодавства, ніяких виплат при звільненні для її категорії працівників не передбачено.

Позивач стверджує, що при звільненні їй жодних сум вихідної допомоги сплачено не було.

Вважаючи, що відповідачем істотно порушені вимоги чинного законодавства, які передбачають гарантії для працівників органів внутрішніх справ при їх звільненні через скорочення штатів, ОСОБА_2 звернулась до суду з метою захисту своїх прав.

Також, ОСОБА_2 зазначила, що на час прийняття оскарженого наказу мала звання «майор міліції», проте у наказі помилково зазначено «капітан міліції».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року, позов задоволено. Зобов'язано ГУ МВС України в Київській області внести зміни до наказу від 6 листопада 2015 року № 597 о/с «По особовому складу» в частині формулювання «капітана міліції ОСОБА_2.» на «майора міліції ОСОБА_2.». Зобов'язано ГУ МВС України в Київській області виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГУ МВС України в Київській області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати в частині задоволення позову про зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. Свою касаційну скаргу обґрунтовує неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що позивач на час звільнення з органів внутрішніх справ грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення не отримувала у зв'язку з перебуванням у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Таким особам призначається державна допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно із Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми». Враховуючи, що норми спеціального законодавства, що регулюють правовідносини у сфері виплати одноразової грошової допомоги особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а саме стаття 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не містять порядку (механізму) виплати одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового та начальницького складу, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), тому ГУ МВС України в Київській області, відмовивши у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, на думку відповідача, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений діючим законодавством.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, починаючи з 26 серпня 2006 року проходила службу в органах внутрішніх справ, обіймаючи на момент звільнення посаду головного спеціаліста Відділу зв'язків з громадськістю ГУ МВС України в Київській області, маючи спеціальне звання майора міліції.

Наказом ГУ МВС України в Київській області № 667 о/с від 25 липня 2014 року майору міліції ОСОБА_2 головному спеціалісту Відділу зв'язків з громадськістю ГУ МВС України в Київській області надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 29 червня 2014 року по 2 березня 2017 року.

Наказом ГУМВС України в Київській області від 6 листопада 2015 року № 597 о/с «По особовому складу», майора міліції ОСОБА_2 головного спеціаліста Відділу зв'язків з громадськістю ГУ МВС України в Київській області звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» Положення № 114 (через скорочення штатів) з 6 листопада 2015 року. Вислуга років на день звільнення складає 11 років 01 місяць.

25 січня 2016 року позивач звернулася до відповідача та просила виплатити їй вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням за пунктом 64 «г» Положення № 114 (через скорочення штатів) відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499. Однак, отримала відмову.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що перебування особи у відпусті по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не може невілювати їх право на отримання зазначеної грошової допомоги за умови наявності 10 років, у зв'язку з чим наявні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу, виходячи з 50% посадового окладу, що передував моменту звільнення.

Зазначена позиція підтримана Київським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд висновки судів першої та апеляційної інстанцій вважає правильними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію», в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.

Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами пункту 64 «г» Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» втратив чинність та вступив у дію Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VІІІ «Про Національну поліцію».

Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142 і набрав чинності 07 листопада 2015 року.

Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17- 18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення цього Закону набирають чинності з 7 серпня 2015 року.

Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За правилом встановленим пунктом 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» обумовлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

З матеріалів справ вбачається, що ОСОБА_2 проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді головного спеціаліста Відділу зв'язків з громадськістю ГУ МВС України в Київській області.

Наказом заступника Міністра внутрішніх справ України «Про організаційно-штатні питання» від 6 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штатні посади органів МВС України, в тому числі і в Київській області.

Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв'язку зі скороченням штатів.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 25 січня 2016 року звернулась до відповідача з питанням щодо виплати їй вихідної допомоги, у зв'язку зі звільненням за пунктом 64 «г» Положення № 114 (через скорочення штатів) відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 499 від 31 грудня 2007 року. Проте відповідач відмовив позивачу у такій виплаті, посилаючись на приписи статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Так, відповідно до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Аналогічне положення закріплено в абзацах першому - третьому пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393), згідно з якими військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:

які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Наведені положення пункту 10 Постанови № 393 не пов'язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям права на пенсію.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що частиною першою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлені дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним в ній особам: які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я та які звільнені зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням за наявності вислуги 10 років і більше.

За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що перебування ОСОБА_2 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не може невілювати її право на отримання зазначеної грошової допомоги за умови наявності 10 років вислуги.

Як свідчать встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, станом на час звільнення з органів внутрішніх справ, вислуга років позивача складала 11 років 01 місяць, а підставою для звільнення було скорочення штатів, що, виходячи з приписів чинного законодавства, надає їй право на отримання одноразової грошової допомоги.

Слід зазначити, що одноразова грошова допомога особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які звільнені зі служби за віком у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням має разовий характер. Право на її одержання пов'язане з наявністю 10-річної вислуги та звільненням зі служби, зокрема, з указаних підстав.

Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець