Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2019 року

Київ

справа №813/402/14

адміністративне провадження №К/9901/8132/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля»

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2014 року (суддя Гулкевич І.З.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року (судді: Шавель Р.М. (головуючий), Костів М.В., Бруновська Н.В.)

у справі № 813/402/14

за позовом Державного підприємства «Львіввугілля»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Головного управління Міндоходів

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2014 року Державне підприємство «Львіввугілля» (далі - ДП «Львіввугілля») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Головного управління Міндоходів (правонаступником якої є Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС; далі - СДПІ з ОВП у м. Львові, контролюючий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 07 жовтня 2013 року № 0000014100/9980.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 26 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року, у задоволенні позову ДП «Львіввугілля» відмовив.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не скористався механізмом, визначеним пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, і не подав до контролюючого органу заяву із скаргою на постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Крім того до податкової звітності з податку на додану вартість за липень 2013 року ДП «Львіввугілля» не додано додатку № 8 з підтверджуючими документами, які б надали право включити до податкового кредиту спірну суму податку на додану вартість.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ДП «Львіввугілля».

При цьому в обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що у вересні 2013 року подав уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок та уточнюючий Додаток № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, у яких скориговано податковий кредит та збільшено грошове зобов`язання, що судами попередніх інстанцій не враховано. Також судами не надано правової оцінки фактам повернення ДП «Нововолинський РМЗ» грошових коштів у сумі 366 608 грн та подачі коригуючої податкової звітності по цій причині.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 червня 2015 року відкрито касаційне провадження за скаргою ДП «Львіввугілля».

У своїх запереченнях на касаційну скаргу відповідач вважає судові рішення законними та обґрунтованими, тому в задоволенні касаційної скарги просив відмовити.

24 січня 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 19 вересня 2013 року ревізором СДПІ з ОВП у м. Львові проведено камеральну електронну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ДП «Львівугілля» за липень 2013 року, за результатами якої складено акт від 19 вересня 2013 року № 7/41-00/32323256.

Згідно з висновками вказаного акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим ДП «Львівугілля» неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 61 101,35 грн.

На підставі акта перевірки 07 жовтня 2013 року СДПІ з ОВП у м. Львові прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000014100/9980 про збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 91 652,03 грн, зокрема 61 101,35 грн - за основним платежем та 30 550,68 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Свої дії щодо прийняття зазначеного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган мотивує тим, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 61 101,35 грн згідно з податковою накладною від 01 липня 2013 року № 1, виданою ДП «Нововолинський РМЗ», яку продавцем не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних. Водночас до податкової звітності з податку на додану вартість за липень 2013 року ДП «Львіввугілля» не додано додатку № 8 з підтверджуючими документами, які б надали право включити до податкового кредиту вказану суму податку на додану вартість. Крім того уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за липень 2013 року та уточнюючий Додаток № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість подані позивачем після проведення камеральної електронної перевірки.

ДП «Львіввугілля» оскаржило в адміністративному порядку податкове повідомлення-рішення від 07 жовтня 2013 року № 0000014100/9980, однак його скарги контролюючими органами різних рівнів залишені без задоволення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За положеннями пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, вказаними нормами Податкового кодексу України визначено правові наслідки відсутності факту реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Така податкова накладна не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано позивачем факт відсутності реєстрації податкової накладної від 01 липня 2013 року № 1, виданої ДП «Нововолинський РМЗ», в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також неподання ДП «Львіввугілля» до контролюючого органу заяви зі скаргою на постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що до податкової звітності з податку на додану вартість за липень 2013 року (податкова декларація від 20 серпня 2013 року №9051141208) позивачем не додано Додатку № 8 з підтверджуючими документами, які б надали право включити до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 61 101,35 грн.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача права на включення до складу податкового кредиту за липень 2013 року суми податку на додану вартість за податковою накладною від 01 липня 2013 року № 1 та, відповідно, правомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення - рішення від 07 жовтня 2013 року №0000014100/9980.

Доводи скаржника щодо своєчасної подачі ним уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок (від 20 вересня 2013 року № 9058906304) та уточнюючий Додаток № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, у яких скориговано податковий кредит та збільшено грошове зобов`язання, колегія суддів не бере до уваги, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що такі документи подані після проведення камеральної перевірки, яка відбулася 19 вересня 2013 року.

Щодо посилання ДП «Львіввугілля» на факт повернення ДП «Нововолинський РМЗ» грошових коштів у сумі 366 608 грн (у тому числі податок на додану вартість 61 101,33 грн) та подання у зв`язку з цим коригуючої податкової звітності колегія суддів зазначає, що такі обставини не спростовують виявлених відповідачем порушень пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, допущених позивачем під час формування податкового кредиту за липень 2013 року.

Згідно з положеннями частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому підстави для задоволення касаційної скарги ДП «Львіввугілля» відсутні.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» залишити без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова