Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2019 року

Київ

справа №0740/1069/18

адміністративне провадження №К/9901/1232/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 0740/1069/18

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду, прийняту 10 грудня 2018 року у складі колегії суддів: головуючого судді Гуляка В.В., суддів Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.,

в с т а н о в и в :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови.

Представником позивача до суду було подано заяву про забезпечення позову, якою просить суд зупинити стягнення на підставі постанови про накладання штрафу від 04 вересня 2018 року №ЗК393/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-169 на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 335070,00 грн. у виконавчому провадженні №57409038, яке перебуває на виконанні у Мукачівському РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову повернуто заявнику.

У касаційній скарзі заявлено вимогу про скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, в обґрунтування прийнятого рішення, зазначив, що як видно з матеріалів апеляційної скарги, така подана представником позивача Бедь М.І . На підтвердження своїх повноважень до апеляційної скарги останнім додано ордер на надання правової допомоги серії ЗР №62802, в якому зазначено, що підставою його видачі є договір про надання правової допомоги б/н від 05.09.2018 року.

Разом з тим, договору про надання правової допомоги б/н від 05.09.2018 року (його завіреної копії), про який зазначено в ордері, або витягу з нього, засвідченого підписами сторін, до апеляційної скарги не додано.

Таким чином, за оцінкою суду апеляційної інстанції, у матеріалах апеляційної скарги відсутній будь-який документ, який би підтверджував рішення позивача реалізувати своє право на апеляційне оскарження судового рішення через представника Бедь М.І .

З цього приводу суд зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції є необґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушення її права, свободи або законні інтереси.

Частиною 1 статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина 1 статті 57 КАС України).

Відповідно до частини 4 статті 59 КАС України повноваження адвоката, як представника, підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI).

За приписами статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката.

Отже, ордер, який видано відповідно до Закону № 5076-VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом із ордером чинна редакція КАС України не вимагає.

Слід зауважити, що зі змісту частин 1, 3 статті 26 Закону № 5076-VI, ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).

Положенням частини 5 статті 5 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення адміністративного позову з формальних підстав унеможливило доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги, поданої представником позивача - адвокатом Бедь М.І. у зв`язку з тим, що до апеляційної скарги не додано договору про надання правової допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №П/9901/736/18.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року у справі № 0740/1069/18 скасувати і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук,

Судді Верховного Суду