Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.08.2018 року у справі №813/3181/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2019 року

Київ

справа №813/3181/17

адміністративне провадження №К/9901/56749/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Карп'як О.О. від 26 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Глушка І.В., суддів Гуляка В.В., Макарика В.Я. від 21 червня 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з транспортного будівництва у західному регіоні фірма «Західтрансбуд» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю з транспортного будівництва у західному регіоні фірма «Західтрансбуд» (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач/ГУ ДФС), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 серпня 2017 року №0015301410, №0015341410, №0015291410, №0015311410.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентами, які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року, позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 29 серпня 2017 року №0015301410, №0015291410, №0015311410; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 29 серпня 2017 року №0015341410 в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 972600,79 грн.; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що операції між позивачем та його контрагентами (ТОВ «Корес ЛТД», ТОВ «Ісіда Груп», ТОВ «Тонбудпроект», Концерн «Містшляхбуд», ТОВ «Ідеал Інвест», ТОВ «Вейсес») є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) та зменшив фінансовий результат до оподаткування за результатами таких операцій. Водночас, за встановлених обставин помилкового невключення позивачем до складу рядка 2240 Звіту про фінансові результати «Інші доходи» за 2015 рік суму заборгованості з терміном позовної давності, що минув, у розмірі 139381,21 грн. по операціях з ТОВ «Брокбудкепітал» та 40086 грн. по операціях з ТОВ «Мостнафта», всього в сумі 179467,21 грн., а також недоведеності відповідачем законних підстав для зменшення Товариству суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 196520 грн., суд дійшов висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 29 серпня 2017 року №0015341410 в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 972600,79 грн. (955548 грн. по декларації №9276481966 від 03 березня 2016 року та 179467,21 грн. по декларації №9081581440 від 05 травня 2017 року).

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просив їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, послався на те, що операції між позивачем та його контрагентами безпідставно розцінені судами попередніх інстанцій як фактично здійснені, оскільки: позивачем не надано до перевірки документів, які б підтверджували отримання від контрагентів товару, його транспортування, походження та якість; неможливо ідентифікувати осіб, що підписали первинні документи; за результатами здійснених заходів з податкового контролю та аналізу податкової звітності контрагентів не встановлено реальності господарських взаємовідносин підприємств з платниками податків по ланцюгу постачання та наявності у постачальників необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій тощо.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство (код ЄДРПОУ 30478068) зареєстровано за адресою: м.Львів, вул.Мельника,8, станом на 03 серпня 2017 року перебуває на обліку в Залізничній ОДПІ (Франківське відділення) ГУ ДФС у Львівській області.

Відповідачем за результатами проведення планової виїзної документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 березня 2017 року складено акт від 02 серпня 2017 року №1145/13-01-14-01/30478068, у якому, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог: 1) підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2015 рік в сумі 955 548 грн., занижено податок на прибуток за 2016 рік в сумі 32418 грн., завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2017 рік в сумі 196520 грн.; 2) пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення, яке зараховане у зменшення суми податкового боргу з ПДВ, на загальну суму 281718 грн., в тому числі за червень 2015 року на 158660 грн., липень 2015 року на 123058 грн., а також занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 935986 грн., в тому числі за квітень 2015 року на 49000 грн., червень 2015 року на 198544 грн., липень 2015 року на 60476 грн., жовтень 2015 року на 50018 грн., грудень 2015 року на 76500 грн., грудень 2016 року на 501448 грн.

До наведених висновків ГУ ДФС дійшло виходячи з того, що Товариством не включено до складу інших доходів у 2015 році, що враховуються при визначенні фінансового результату до оподаткування, суми кредиторської заборгованості перед ТОВ «Брокбудкепітал» в розмірі 139381,21 грн., яка виникла з 25 січня 2014 року згідно договору переуступки боргу від 24 січня 2014 року, та перед ТОВ «Мостнафта» в розмірі 40086 грн., яка виникла в період з 06 січня 2014 року, строк позовної давності за якими минув.

Крім того, у акті перевірки відповідач дійшов висновку про неправомірне зменшення Товариством фінансового результату до оподаткування по взаємовідносинам із ТОВ «Корес ЛТД», ТОВ «Ісіда Груп», ТОВ «Тонбудпроект», Концерн «Містшляхбуд», а також формування податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із ТОВ «Корес ЛТД», ТОВ «Ісіда Груп», ТОВ «Тонбудпроект», Концерн «Містшляхбуд», ТОВ «Ідеал Інвест», ТОВ «Вейсес», оскільки перевіркою документально не підтверджено факту реальності здійснення таких господарських відносин.

Такий висновок контролюючого органу обґрунтовано тим, що: до перевірки не надано документів на підтвердження переміщення товару вказаними контрагентами, в тому числі товарно-транспортних накладних; із наданих документів неможливо встановити, яким способом позивач отримував товар, в якому пункті здійснювалось навантаження товару, яким транспортом відбувалось перевезення, хто був перевізником товару, ким приймався та кому передавався товар (шлях руху товару); не надано документів на підтвердження надання повноважень здійснення господарських операцій будь-якій особі в інтересах Товариства на отримання такою особою товарів, зазначених у видаткових накладних. До того ж за результатами здійснених заходів з податкового контролю та аналізу податкової звітності контрагентів встановлено, що взаємовідносини останніх з контрагентами - постачальниками не були спрямовані на настання правових наслідків, оскільки у вказаних контрагентів відсутні або значаться у незначній кількості основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби тощо. Наведене, на переконання податкового органу, свідчить про документування позивачем операцій, їх відображення в податковому та бухгалтерському обліку без фактичного отримання результатів таких операцій.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29 серпня 2017 року: №0015301410, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1403979 грн., у тому числі за основним платежем на 935986 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 467993 грн.; №0015341410, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі: 955548 грн. по декларації №9276481966 (звітний період - грудень 2015 року), 196520 грн. по декларації №9081581440 (звітний період - березень 2017 року); №0015291410, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 70429,50 грн.; №0015311410, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 40522,50 грн., у тому числі за основним платежем на 32418 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 8104,50 грн.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Таким чином фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що Товариство з метою виконання взятих на себе зобов'язань по виконанню підрядних робіт вступило в господарські відносини із ТОВ «Корес ЛТД», ТОВ «Ісіда-Груп», ТОВ «Тонбудпроект», ТОВ «Ідеал Інвест», ТОВ «Вейсес», Концерном «Містшляхбуд» на підставі договорів б/н від 29 вересня 2014 року, №01/05/15 від 01 травня 2015 року, №30/10 від 30 жовтня 2015 року, №06/2015 від 22 червня 2015 року, №25/05/2015 від 25 травня 2015 року та №01/2010 від 01 жовтня 2010 року відповідно, за умовами яких контрагенти зобов'язувались поставити Товариству товар (будівельні матеріали), а також надати послуги (автокрана, спецтехніки, дорожньої фрези тощо), а покупець (позивач) зобов'язувався прийняти й оплатити вартість товару (послуг) на умовах договорів.

За висновком судів фактична поставка позивачу товару (послуг) вказаними суб'єктами господарювання підтверджується залученими до матеріалів справи документами: видатковими накладними; актами здачі - приймання робіт (послуг); звітами про видаток основних матеріалів в будівництві; банківськими виписками по рахунку. Вказані документи, як зазначено судами, містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону. Операції відображені в бухгалтерському обліку Товариства.

Встановлено, що виписані контрагентами податкові накладні містять усі обов'язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагенти позивача були зареєстровані у якості юридичних осіб та платниками ПДВ.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та вказаними контрагентами документально підтверджені та фактично здійсненні з метою використання в оподатковуваних операціях.

Касаційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що в ході розгляду справи відповідачем - суб'єктом владних повноважень, на якого положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких б призводила до невизнання права позивача на формування відповідних податкових вигод.

Не наведено й обставин та не надано доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності вказували на те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували відсутність у контрагентів необхідних ресурсів і умов для ведення господарської діяльності, у тому числі податкової звітності контрагентів, на яку посилається відповідач та з якої б вбачалась відсутність у останніх таких умов та ресурсів, необхідних для здійснення спірних операцій, враховуючи їх характер та обумовлені обсяги поставки.

Доводи ж відповідача про ненадання до перевірки окремих документів не можуть бути достатньою та самостійною підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із постачальниками.

Також слід зазначити, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, тому, за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа як товарно-транспортна накладна не є, у даному випадку, умовою для позбавлення платника податку права на формування податкових вигод.

По суті ж, як встановлено судами попередніх інстанцій, доводи податкового органу ґрунтуються лише на інформації, отриманій за результатами здійснення податкового контролю по взаємовідносинам контрагентів позивача із іншими особами, та без будь-яких фактів фіксації порушення робиться висновок про нереальність господарських операцій позивача із ТОВ «Корес ЛТД», ТОВ «Ісіда-Груп», ТОВ «Тонбудпроект», ТОВ «Ідеал Інвест», ТОВ «Вейсес», Концерном «Містшляхбуд». Разом з тим, правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин платника податку.

Підсумовуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданими контрагентами, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

За правилами статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, то в цій частині рішення судів, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, касаційним судом не переглядаються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду