ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 380/2430/23

адміністративне провадження № К/990/16784/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Губської О.А., Єресько Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року (суддя Кедик М.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року (колегія у складі суддів Матковської З.М., Кузьмича С.М., Ніколіна В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі сектору громадянства та еміграції Львівського міського управління Головного управління ДМС України у Львівській області про зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, в особі сектору громадянства та еміграції Львівського міського управління Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, у якому просив:

- визнати незаконною бездіяльність працівника сектору та керівника Львівського міського управління щодо прийняття до розгляду його заяви №1-01-12-22 від 01 грудня 2022 року про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання та її реєстрації в журналі обліку заяв про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання в територіальному підрозділі ДМС;

- зобов`язати відповідача прийняти до розгляду його заяву щодо виїзду на постійне проживання у країну Союз Радянських Соціалістичних Республік з доданими до неї документами та зареєструвати її в журналі обліку заяв про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання в територіальному підрозділі ДМС, відповідно до пунктів 5-9 Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ від 16 серпня 2016 року №816.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 01 грудня 2022 року він звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області із заявою №1-01-12-22 про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, у якій країною виїзду на постійне проживання вказав Союз Радянських Соціалістичних Республік, однак відповідач відмовив позивачеві у прийнятті до розгляду цієї заяви та не зареєстрував її у відповідному журналі обліку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року, яку залишив без змін Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався тим, що позов є завідомо безпідставним, а ініційований спір - має очевидно штучний характер, оскільки загальновідомим фактом є те, що країни Союз Радянських Соціалістичних Республік не існує. Тож суди розцінили звернення з таким позовом як зловживання процесуальними правами та залишили позовну заяву без розгляду на підставі частини третьої статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року.

Наведені скаржником доводи загалом зводяться до того, що суди попередніх інстанцій ухвалили оспорювані судові рішення з порушенням норм процесуального права, принципів добросовісності, верховенства права, зокрема, права на справедливий суд, а також права на доступ до суду та справедливий розгляд справи, не правильно встановили предмет спору, який стосувався не існування країни Союз Радянських Соціалістичних Республік, а відмови відповідача прийняти до розгляду заяву позивача щодо виїзду на постійне проживання до цієї країни з доданими до заяви документами, а також зареєструвати її у відповідному журналі обліку, крім цього, суди не оцінили наданих позивачем доказів. Скаржник указує на відсутність достатніх підстав стверджувати, що загальновідомим фактом є те, що країна Союз Радянських Соціалістичних Республік не існує та зауважує, що позов залишено без розгляду з підстав, які не передбачені процесуальним законом.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі №380/2430/23. Цією ж ухвалою витребувано зазначену справу з Львівського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, враховуючи межі касаційного перегляду, визначені у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.

Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 2 КАС України неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною третьою статті 45 КАС України визначено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Пунктом 3 частини другої статті 45 КАС України визначено, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Слід враховувати, що наведений у частині другій статті 45 КАС України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер. При цьому, вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.

Варто також зазначити, що у статті 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) під назвою «Заборона зловживання правами» передбачено, що жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

За практикою Європейського суду з прав людини, при вирішенні суто процесуальних питань, поняття «зловживання», згідно з пунктом 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід розуміти у звичайному значенні, яке визнається загальною теорією права - тобто як шкідливе здійснення особою права для інших цілей, ніж ті, для яких його призначено. Таким чином, зловживанням є таке поводження позивача, яке явно суперечить цілям права на індивідуальне звернення і перешкоджає належній роботі суду або належному перебігу провадження (див. mutatis mutandis, рішення від 15 вересня 2009 року у справі «Миролюбов та інші проти Латвії» (MIROПUBOVS AND OTHERS v. LATVIA), заява 798/05, § 62, 65).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував на те, що зловживання правом на подання скарги (заяви) становить собою такий вид зловживань процесуальними правами, за якого вся процедура розгляду спору є невиправданою та неефективною, адже особа звертається до суду з метою, відміною від захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Серед таких зловживань можна виокремити подання сутяжницьких, завідомо безпідставних (явно необґрунтованих) позовів, заяв, клопотань (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 826/9751/14, від 12 липня 2022 року у справі №640/16646/21).

У справі, яка переглядається, спір виник у зв`язку з тим, що відповідач не прийняв до розгляду та не зареєстрував у відповідному журналі обліку заяву позивача про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, у якій країною виїзду на постійне проживання ОСОБА_1 зазначив Союз Радянських Соціалістичних Республік.

Ураховуючи те, що фактично країни Союз Радянських Соціалістичних Республік на час звернення не існує і це є загальновідомим фактом, попри суб`єктивну позицію позивача та його міркування стосовно відсутності формальних підстав так вважати, суди попередніх інстанцій цілком слушно розцінили таке звернення до суду як подання завідомо безпідставного позову у спорі, який має очевидно штучний характер, що в значенні пункту 3 частини другої статті 45 КАС України є одним з проявів зловживання правом.

Варто зауважити, що зазначеною правовою нормою визначено перелік дій, які хоч і потрапляють у коло законодавчо встановлених прав сторін (учасників) справи, але спосіб їх вчинення суперечить завданню адміністративного судочинства, тому з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами, у тому числі і дії, які обумовлюють звернення позивача до суду.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що позов залишено без розгляду з підстав, які не передбачені процесуальним законом.

Із цього приводу Верховний Суд в постанові від 03 лютого 2022 року в справі №815/2789/18 вказував на те, що норми глав 1, 2 розділу ІІ «Позовне провадження» КАС України свідчать, що поняття заява включає в себе заяви по суті, до яких входить позовна заява (частина друга статті 159 КАС України), та заяви з процесуальних питань.

Отже під визначення заява у контексті процесуальних прав сторін (учасників) справи необхідно віднести і позовну заяву.

Частиною третьою статті 45 КАС України передбачено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Тобто, цими положеннями встановлено наслідки, які можуть бути застосовані судом у разі визнання ним зловживання процесуальними правами дій, зокрема та не виключно передбачених частиною другою цієї статті, в тому числі і щодо позовної заяви.

Проаналізувавши норми КАС України, які визначають перелік прав сторін, поняття заяви по суті, перелік дій, які можуть бути кваліфіковані, як зловживання процесуальними правами, а також послуговуючись позицією Великої Палати Верховного Суду у постановах від 14 березня, 07 листопада 2019 року у справах №9901/34/19, №9901/324/19, від 07 квітня 2021 року у справі №9901/23/21, Верховний Суд у згаданій вище справі (№815/2789/18) сформулював висновок, що передбачені статтею 45 КАС України наслідки зловживання процесуальними правами стосуються і позовної заяви.

Таким чином, суди першої і апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду у зв`язку зі зловживанням позивачем процесуальними правами.

Наведені у касаційній скарзі доводи зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Верховний Суд не вбачає підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанції допустили таке порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на положення статті 350 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі №260/6196/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

О.А. Губська

Л.О. Єресько

Судді Верховного Суду