ПОСТАНОВА

Іменем України

10 вересня 2018 року

Київ

справа №822/4594/13-а

адміністративне провадження №К/9901/1880/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду у складі судді Ковальчук О.К. від 17 січня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Курка О.П., суддів Білоуса О.В., Совгири Д.І. від 25 лютого 2014 року у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у місті Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 20 листопада 2013 року №00224317702.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилався на безпідставність висновків відповідача про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб від отриманого доходу у вигляді додаткового блага за 2012 рік, так як відповідно до положень Податкового кодексу України (далі - ПК України) останнім є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20 листопада 2013 року №00224317702.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податків як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, а тому анульовані (прощені) кредитором проценти, нараховані за користування кредитом, не є додатковим благом й, як наслідок, не підлягають включенню до загального оподатковуваного доходу платника податку.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, зазначила про помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки було встановлено, що за даними ЦБ ДРФО Міндоходів України ОСОБА_2 у III кварталі 2012 року отримав дохід від ПАТ «Укрсоцбанк» у вигляді додаткового блага у сумі 245103,51 грн., який не був відображений у декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік, як такий, що підлягає оподаткуванню відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 жовтня 2008 року між позивачем - ОСОБА_2 та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» укладений договір кредиту на суму 80000,0 дол. США.

25 вересня 2012 року позивач погасив заборгованість за договором кредиту, яка виникла у зв'язку з невиконанням умов договору щодо своєчасної сплати кредитних коштів, в загальному розмірі 91580,0 грн. (731998,94 грн.), в тому числі 78437,79 дол. США заборгованості за тілом кредиту та 13142,21 дол. США заборгованості за відсотками, що підтверджується квитанцією №1226988000079 від 25 вересня 2012 року та довідкою ПАТ «Укрсоцбанк» №08.206-297/1587 від 17 січня 2014 року.

Листом від 25 вересня 2012 року за №10.1-12/95-12 ПАТ «Укрсоцбанк» повідомив позивача про анулювання кредитної заборгованості у вигляді відсотків в сумі 245103,51 грн., зазначивши, що відповідно до абз. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України останній повинен відобразити вказану суму в річній декларації та самостійно сплатити суму податку на доходи з фізичних осіб.

В березні 2013 року позивач подав до Інспекції податкову декларацію про майновий стан і доходи, в якій відсутні відомості щодо доходів, отриманих у 2012 році.

В подальшому відповідачем за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року складено акт від 08 листопада 2012 року №22-25-17-02/4477/2942017333, в якому встановлено порушення позивачем вимог пункту 179.7 статті 179 ПК України та заниження суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2012 рік на 41453,0 грн.

Підставою для таких висновків слугували відомості ЦБ ДРФО про отримання позивачем у III кварталі 2012 року доходу у вигляді додаткового блага в сумі 245103,51 грн. та невключення його до податкової декларації про доходи та майновий стан за 2012 рік. Як зазначено у акті перевірки, листом від 12 вересня 2012 року ПАТ «Укрсоцбанк» повідомив клієнта про анулювання боргу в згаданій сумі.

20 листопада 2013 року Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №00224317702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 51816,25 грн., в тому числі основне зобов'язання - 41453 грн., штрафні (фінансові) санкції - 10363,25 грн.

Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до абзацу другого пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.

Так, відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній до 1 січня 2015 року) до оподатковуваного доходу включаються суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Згідно з підпунктом «б» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання.

У той же час відносини, що виникають між банком та клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 605 ЦК України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як доход у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує доход платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує доход платника податку і включається в його оподатковуваний доход. Разом з тим, сума процентів, нарахованих банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

Відсутність в підпункті «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку (процентного), анульованого кредитором за його самосійним рішенням, була усунена шляхом внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Згідно з підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Таким чином, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.

Наведене підтверджується і змінами, які в подальшому внесені до законодавства, зокрема, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань» від 09 квітня 2015 року №321-VIII, який набрав чинності 07 травня 2015 року, редакція підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України була доповнена абзацом другим, у зв'язку з чим сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не підлягали включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

При вирішенні даного спору слід враховувати й положення пункту 56.21 статті 56 ПК України, якими встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таке застосування норм відповідає й основним засадам податкового законодавства, проголошеним у статті 4 ПК України.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що оподатковуваним доходом позивача є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування інших платежів.

За встановлених у даній справі обставин анулювання (прощення) кредитором суми заборгованості по процентам, нарахованим за користування кредитом, касаційний суд погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про недопущення позивачем порушення правил сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та відсутність підстав для притягнення до відповідної відповідальності за це.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду