Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2019 року

м. Київ

справа № 826/16993/15

адміністративне провадження № К/9901/12721/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

Судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Хафусової Владислави В`ячеславівни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва (у складі головуючого судді Кобилянського К. М.) від 23 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Хрімлі О. Г., суддів Ганечко О. М., Літвіної Н. М.) від 03 грудня 2015 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Хафусової Владислави В`ячеславівни, державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Молдованової Галини Миколаївни про визнання рішення незаконним, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства юстиції України, державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України (далі - Державний реєстратор) Хафусової В. В., Державного реєстратора Молдованової Г. М., у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Державного реєстратора Хафусової В. В. від 18 березня 2015 року № 20094833 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

- визнати незаконним та скасувати рішення Державного реєстратора Молдованової Г. М. від 10 червня 2015 року № 21946281 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 23 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року, позов задовольнив частково. Визнав незаконними та скасував рішення Державного реєстратора Хафусової В. В. від 18 березня 2015 року № 20094833 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та рішення Державного реєстратора Молдованової Г. М. від 10 червня 2015 року № 21946281 про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

При ухваленні таких рішень суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Державні реєстратори, приймаючи оскаржувані рішення, порушили вимоги Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок № 868), оскільки право власності позивача на нежитлові приміщення з № 1 по № 10 (групи приміщень № 3), загальною площею 94,20 м2 за адресою: АДРЕСА_4 визнано рішенням Господарського суду м. Києва від 03 грудня 2009 року у справі № 8/436, яке набрало законної сили.

Не погодившись із вказаними вище судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у січні 2016 року Державний реєстратор Хафусова В. В. подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просила скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року.

На обґрунтування касаційної скарги Державний реєстратор Хафусова В. В. зазначила, що суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позов ФОП ОСОБА_1 , порушили норми матеріального та процесуального права, а тому оскаржувані судові рішення є необґрунтованими та підлягають скасуванню.

За позицією скаржниці, спірні нежилі приміщення відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України є новоствореним майном, реєстрація якого проводиться вперше, у зв`язку з чим оскаржувані рішення державних реєстраторів є обґрунтованими і законними.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 лютого 2016 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд.«Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08 липня 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

26 жовтня 2009 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень з № 1 по № 10 (групи приміщень № 3) загальною площею 94,2 м2 за адресою АДРЕСА_4.

Господарський суд м. Києва рішенням від 03 грудня 2009 року у справі № 8/436 визнав дійсним договір зазначений вище купівлі-продажу та визнав за ФОП ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщенням з № 1 по № 10 (групи приміщень № 3) загальною площею 94,2 м2 на АДРЕСА_4 .

З матеріалів справи вбачається, що в квітні 2014 року позивач звернувся до Реєстраційної служби управління юстиції в м. Києві із заявою про державну реєстрацію спірного нерухомого майна.

Однак, 24 квітня 2014 року Державним реєстратором прийнято рішення № 12658512 про зупинення розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 з підстави неподання документів щодо про прийняття в експлуатацію нерухомого майна, а 07 жовтня 2014 року було прийнято рішення № 16293058 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки позивачем не усунуто обставин, що слугували для прийняття рішення про зупинення.

Не погодившись із зазначеними рішеннями Державних реєстраторів, ФОП ОСОБА_1 оскаржив їх у судовому порядку, і Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 28 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2017 року, визнав протиправним і скасував рішення від 24 квітня 2014 року № 1265812 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та рішення від 07 жовтня 2014 року № 16293058 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

23 лютого 2015 року ФОП ОСОБА_1 через свого представника вдруге звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із завою про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 .

За результатом розгляду зазначеної заяви, 18 березня 2015 року Державний реєстратор Хафусова В. В. прийняла аналогічне попередньому рішення № 20094833 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у зв`язку з неподанням всіх документів, та запропонувала позивачу надати протягом п`яти днів після отримання цього рішення документ, що посвідчує прийняття об`єкта в експлуатацію в установленому законодавством порядку, або документ, у якому зазначені підстави щодо відсутності необхідності для обов`язкового прийняття об`єкта в експлуатацію.

Оскільки ФОП ОСОБА_1 . у визначений строк не надав запитуваних документів, 10 червня 2015 року Державний реєстратор Молдованова Г. М. прийняла рішення № 21946281, яким відмовила позивачу у державній реєстрації права власності на вказане нежитлове приміщення.

Вважаючи такі рішення державних рестораторів протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Судові рішення, ухвалені за результатом розгляду саме цього позову є предметом касаційного перегляду в даній справі.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови та порядок здійснення реєстрації прав на нерухоме майно встановлені Законом № 1952-IV та Порядком № 868.

Так, згідно з ч. 1 ст. 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених ст. 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Частиною 2 ст. 15 Закону № 1952-IV передбачено, що орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов`язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав. Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

За приписами ч. 1 ст. 19 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом, та актів прийому-передачі активів та/або зобов`язань неплатоспроможного банку приймаючому або перехідному банку, крім випадків, визначених законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

При цьому, відповідно до п. 36 та 37 Порядку № 868 для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно та інших речових прав.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 5 Закону № 1952-IV якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна заявник подає: (…) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (п. 49 Порядку № 868).

З матеріалів справи вбачається, що Державний реєстратор Хафусова В. В. у рішенні від 18 березня 2015 року № 20094833 про зупинення розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень зазначила, що з поданого до реєстрації рішення Господарського суду м. Києва від 03 грудня 2009 року у справі № 8/436 убачається, що заявлене до реєстрації майно було реконструйовано шляхом добудови до нього тераси.

Однак, з рішення Господарського суду м. Києва від 03 грудня 2009 року у справі № 8/436 убачається, що за ФОП ОСОБА_1 було визнано право власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень № 3) загальною площею 68,9 м2, які до укладення договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2009 року належали ФОП ОСОБА_2 , що підтверджувалося свідоцтвом про право власності від 10 січня 2009 року № 1715-к, виданим Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) та передану згідно з актом прийому-передачі від 07 серпня 2009 року закінчену будівництвом терасу (25,3 м2), побудовану відповідно до проекту прибудови тераси до нежитлового приміщення № АДРЕСА_4 .

Таким чином Господарський суд м. Києва дійшов висновку, що спірне нежитлове приміщення складається з нежитлових приміщень з № 1 по № 10 (групи приміщень № 3) за адресою: АДРЕСА_4 загальною площею 94,2 м2, тобто тераса площею 25,3 м2 була включена в право власності ФОП ОСОБА_1 , яке визнано цим судовим рішенням.

Рішення Господарського суду м. Києва від 03 грудня 2009 року у справі № 8/436 набуло законної сили, і відповідно до ч. 4 ст. 74 КАС України обставини, встановлені в цьому судовому рішенні, не доказуються при розгляді даної справи.

Крім того, судами попередніх інстанцій було правильно встановлено, що згідно з технічним паспортом приміщення з № 1 по № 10 (групи приміщень № 3) загальною площею 94,20 м2 за адресою: АДРЕСА_4 є нежитловими приміщеннями № 3. Даний технічний план виконаний інженером з інвентаризації нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро технічної інвентаризації» Поповиченко І. Ю.

За таких обставин доводи Державного реєстратора Хафусової В. В., що спірне нерухоме майно є новоствореним, а рішенням Господарського суду м. Києва від 03 грудня 2009 року у справі № 8/436 за ФОП ОСОБА_1 визнано право власності на самостійно реконструйоване приміщення, є помилковими і спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, зауваження Державного реєстратора Хафусової В. В. щодо складових спірного нежилого приміщення є необґрунтованими і не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку вимоги ч. 2 ст. 5 Закону № 1952-IV та п. 49 Порядку № 868 не повинні застосовуватися при розгляді заяви ФОП ОСОБА_1 про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 10 (групи приміщень № 3), загальною площею 94,20 м2 за адресою: АДРЕСА_4.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду знаходить, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку щодо протиправності та скасування рішення Державного реєстратора Хафусової В. В. від 18 березня 2015 року № 20094833, яким зупинено розгляд заяви ФОП ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з підстав неподання позивачем документу про прийняття до експлуатації нерухомого майна.

Також колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про скасування рішення Державного реєстратора Молдованової Г. М. від 10 червня 2015 року № 21946281 про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки рішення, яке слугувало підставою для його прийняття, визнано судом протиправним і скасовано.

З огляду на зазначене вище, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги Державного реєстратора Хафусової В. В., оскільки суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи, судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки судів Державний реєстратор Хафусова В. В. не спростувала.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Хафусової Владислави В`ячеславівни залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді

А. А Єзеров

С. М. Чиркін