ПОСТАНОВА

Іменем України

03 жовтня 2019 року

м. Київ

справа №820/850/16

касаційне провадження №К/9901/27992/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т. М.,

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2016 (суддя Зінченко А. В. ) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 (головуючий суддя - Яковенко М. М., судді:

Лях О. П., Старосуд М. І.) у справі № 820/850/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.02.2016 № 0005161701.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 19.04.2016 адміністративний позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15.06.2016 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2016 залишив без змін.

Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2016, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, статті 80 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), частини 1 статті 138, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, зазначає, що підприємцем допущено посадових осіб органу доходів і зборів до проведення фактичної перевірки, а відтак правові наслідки процедурних порушень, які, на думку позивача, мали місце, є вичерпними.

Також, наголошує на неспростуванні Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 встановленого під час здійснення контрольного заходу порушення ним касової дисципліни.

Крім того, Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Московському районі м.

Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на Київську об'єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області у зв'язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено фактичну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів із найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації, за результатами якої складено акт від 21.01.2016 № 149/20-34-17-01/ НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв'язку з порушенням порядку оприбуткування готівки в загальному розмірі 55514,74 грн.

Вказаний висновок контролюючим органом зроблено з огляду на здійснення позивачем записів про отриману готівку за період з 01.01.2016 по 19.01.2016 у книзі обліку доходів від 24.05.2012 № 9144/2, яка закінчилась 31.12.2015, а записи суб'єктом господарської діяльності продовжували здійснюватись на додаткових аркушах паперу.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.02.2016 № 0005161701, відповідно до якого застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 277573,70 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про незаконність здійсненої органом доходів і зборів фактичної перевірки, що обумовлює визнання протиправним та скасування прийнятого за результатами такого контрольного заходу акта індивідуальної дії.

Відповідно до підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий контроль здійснюється шляхом, зокрема, перевірок та звірок відповідно до вимог підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

За правилами пунктів 80.1, 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки.

Згідно з пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

У справі, що розглядається, наказ про призначення фактичної перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 11.01.2016 № 10, а також направлення на перевірку від 11.01.2016 № 3 та від 11.01.2016 № 4 вручено представнику позивача за договором ОСОБА_2 (а. с. 46-48), що підприємцем не заперечується.

Наведене свідчить про те, що допуск до перевірки, як і сама перевірка фактично відбулись.

В свою чергу, платник, який вважає порушеним порядок та підстави призначення перевірки, зокрема фактичної, щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Тобто, саме на етапі допуску до перевірки суб'єкт господарської діяльності може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної виїзної або фактичної перевірки.

Отже, оскільки допуск до проведення фактичної перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відбувся, а контролюючим органом реалізовано свою компетенцію на проведення такої перевірки та оформлення її результатів, то дії відповідача щодо призначення та проведення розглядуваного контрольного заходу не є такими, що порушують права позивача.

За правилами частин 1 , 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до частин 1 , 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Предметом доказування відповідно до частини 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

В розглядуваній ситуації Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звертаючись з позовною вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, на її обґрунтування посилався виключно на допущені органом доходів і зборів порушення під час призначення та проведення контрольного заходу, не заперечуючи при цьому факту вчинення ним порушення вимог пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), та не надаючи на його спростування жодних доказів.

За таких обставин висновок судових інстанцій про протиправність оскаржуваного акта індивідуальної дії є помилковим.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в позові.

Керуючись статтями 341, 345, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у Московському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області її правонаступником - Київською об'єднаною державною податковою інспекцією м.

Харкова Головного управління ДФС у Харківській області.

Касаційну скаргу Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 у справі № 820/850/16 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т. М. Шипуліна

Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк