ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2019 року

Київ

справа №817/649/16

адміністративне провадження №К/9901/16314/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року (головуючий суддя: Шидловський В.Б.) у справі №817/649/16 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити певні дії, визнання бездіяльності протиправною ,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач) про зобов`язання виплатити, перерахувати безготівково належні позивачу кошти (відсотки, еквівалент 3 490,47 дол. США) та визнання бездіяльності протиправною.

Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 25 травня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 повернув, оскільки він не усунув недоліків цієї заяви, а саме - не сплатив судовий збір.

Не погодившись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.

Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху та надав йому строк для усунення недоліків скарги - сплати судового збору.

У червні 2016 року ОСОБА_1 направив до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на вказану ухвалу суду апеляційної інстанції.

В касаційній скарзі позивач просив розглянути заяву про звільнення від сплати судового збору відповідно до частини третьої статті 22 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023), скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції від 21 червня 2016 року, що перешкоджає розгляду справи, та направити на новий розгляд до суду другої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до частини третьої статті 22 Закону №1023.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 04 липня 2016 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, а касаційну скаргу позивача на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року залишив без руху у зв`язку з тим, що заявник не додав документа про сплату судового збору та копії оскаржуваного судового рішення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 05 вересня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявникові у зв`язку з не усуненням недоліків, зазначених в ухвалі від 21 червня 2016 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року ухвалу Вищого адміністративного суду України від 05 вересня 2016 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до ст. 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідач правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Згідно із підпунктом 12 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарсько процесуального кодексу України, Цивільно процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон №2147-VIII) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Постановляючи ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху у зв`язку з ненаданням позивачем документа про сплату судового збору, суд апеляційної інстанції виходив з того, що укладання договору банківського вкладу (депозиту) не є відносинами споживчого кредитування в розумінні Закону №1023, що виключає можливість звільнення позивача від сплати судового збору за подання адміністративного позову з підстав зазначених у позовній заяві.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Зі змісту позовної заяви у справі, що розглядається, убачається, що ОСОБА_1 позивається до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і просить суд визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов`язати його виплатити, перерахувати безготівково кошти.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон № 1023-ХІІ, який установлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до частини третьої статті 22 цього Закону споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Згідно із статтею 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 1 Закону № 1023-XII споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII.

Таким чином, вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до банку (виконавця фінансових послуг) за захистом своїх порушених прав, зокрема, у зв?язку з неналежним виконанням договору банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII.

Правовий висновок щодо застосування норм права у цих правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховоного Суду від 15 травня 2019 року у справі №817/649/16 (провадження №11-1032апп18).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що дія частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).

Частиною 1 статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Отже, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду апеляційної інстанції про те, що дія частини третьої статті 22 Закону №1023-XII не поширюється на позивача, а тому ухвала про залишення апеляційної скарги без руху є необґрунтованою, підлягає скасуванню та направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 та підпунктом 12 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року скасувати.

Справу № 817/649/16 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити певні дії, визнання бездіяльності протиправною направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В.М. Шарапа