ПОСТАНОВА

Іменем України

08 травня 2018 року

Київ

справа №803/1642/16

адміністративне провадження №К/9901/15595/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Хохуляка В.В. (суддя-доповідач), Гончарової І.А., Ханової Р.Ф. розглянув у порядку письмового провадження справу № 803/1642/16 за позовом ОСОБА_3 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі - Луцька ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

09.11.2016 ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2015 №106-17.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення рішення прийняте відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України, відтак підлягає скасуванню.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 23.11.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області від 10.06.2015 №106-17.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.09.2017 рішення судів попередніх інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду касаційної інстанції Луцька ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області звернулася до Верховного Суду України із заявою про його перегляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У зв'язку з початком роботи Верховного Суду матеріали справи № 803/1642/16 передано до Верховного Суду та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2018 для розгляду даної справи визначено колегію суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді у складі: Хохуляка В.В. (суддя-доповідач), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.

Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2018 задоволено заяви суддів Бившевої Л.І. та Шипуліної Т.М. про самовідвід у справі № 803/1642/16.

Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2018 визначено склад колегії: суддя-доповідач Хохуляк В.В., судді Гончарова І.А., Ханова Р.Ф.

Верховний Суд ухвалою від 30.03.2018 відкрив провадження за заявою Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.09.2017 у справі № 803/1642/16, а ухвалою від 26.04.2018 справу призначено до розгляду.

Суд перевірив матеріали справи, наведені у заяві доводи та дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що 29.08.2013 за ОСОБА_3 зареєстровано транспортний засіб марки Toyota, модель Highlander, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова № НОМЕР_2, об'єм двигуна автомобіля 3456 куб.см., 2013 року випуску, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

28.01.2015 року рішенням Луцької міської ради №69/5 встановлено на території м. Луцька транспортний податок та затверджено Положення про транспортний податок у м. Луцьку, зокрема, яким встановлено ставку податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 грн. за кожен легковий автомобіль, якій використовувався до 5 років і має об'єм циліндра двигуна понад 3000 куб. см.

Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 цього Кодексу, 15.06.2015 Луцькою ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області було прийнято податкове повідомлення-рішення «Ф» № 12650-17, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб 18011000» у розмірі 25 000 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням від 10.06.2015 №106-17 ОСОБА_3 звернувся до суду з цим позовом.

У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.09.2017 податковий орган посилається на неоднакове застосування у подібних правовідносинах статей 12, 267 ПК України. Просить скасувати рішення суду касаційної інстанції, прийняти нове судове рішення, яким в позові відмовити.

На підтвердження своїх доводів надав копію постанови Вищого адміністративного суду України від 28.09.2016 (справа № К/800/10935/16), в якій, на думку заявника, суд правильно застосував зазначені норми права.

У наданій на порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.09.2016 (К/800/10935/16) зазначено, що транспортний податок як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм статті 267 ПК України, починаючи з 01.01.15, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому пунктом 12.3.4 статті 12 ПК України.

Натомість, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що сама собою наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте.

Виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.

Незалежно від прийняття або неприйняття рішення місцевою радою у 2015 році транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року. Таким чином, у контролюючого органу були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 10.06.2015 №12650-17, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01.01.2016.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування касаційним судом норм права, на які посилається відповідач, Верховний Суд виходить з наступного.

Законом №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з транспортного податку, податку на майно, відмінного від земельної ділянки та плати за землю.

Так, згідно з підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Базою оподаткування відповідно до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з пунктом 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 ПК України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

При цьому пунктом 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

З аналізу зазначеного пункту вбачається, що абзацом першим урегульовано питання щодо прийняття та оприлюднення рішення щодо встановлення у 2015 році транспортного податку, проте про застосування цього податку вже у 2015 році не йдеться.

Положення абзацу другого 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII стосуються порядку прийняття регуляторних актів та не звільняють місцеві ради від обов'язку оприлюднювати акт, що встановлює місцевий податок, у встановленому законодавством порядку.

Наведене відповідає вимогам пункту 10.2 статті 10 ПК України, згідно з яким саме місцеві ради обов'язково установлюють податок на майно в частині транспортного податку, а також кореспондує положенням пункту 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.

Разом з тим, відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Транспортний податок був встановлений Законом №71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення транспортного податку.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, прийняте Луцькою міською радою рішення від 28.01.2015 № 69/5, яким встановлено на території м. Луцька транспортний податок не могли бути застосовані в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цих рішень є 2016 рік.

Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Для застосування наслідків, передбачених підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України, повинна мати місце бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку у строки, визначені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.

У випадку прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку, зокрема транспортного, оприлюднення такого рішення є передумовою застосування відповідного податку до громадян, оскільки наведені вище положення ПК України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Така позиція узгоджується з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, за змістом якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

За змістом статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом" та держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію "законів". При цьому, така концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи втручання мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення "Щокін проти України" пункти 50, 51; "Сєрков проти України" пункти 33, 34).

Отже, введене державою законодавство, на підставі якого відбувається втручання у мирне володіння майном, має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним для громадян, що також підтверджує обґрунтованість висновку щодо неможливості збігу у часі періоду опублікування рішення про встановлення податку та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок).

За таких обставин, висновок судів про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов'язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) та статтями 235-242, 244 244-1 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII), суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.09.2017 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

В.В.Хохуляк

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду