Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року

м. Київ

справа №640/31187/21

адміністративне провадження № К/990/26043/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2022 (суддя - Гарник К.Ю.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2022 (судді - Карпушова О.В., Епель О.В., Кузьменко В.В.)

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська Автомобільна Корпорація» до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання протиправними та скасування Містобудівних умов та обмежень в частині, зобов`язання вчинити дії.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Приватне акціонерне товариство «Українська Автомобільна Корпорація» звернулось до суду з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати вимоги, зазначені в пункті 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» Містобудівних умов та обмежень №891 від 23.07.2021, де передбачено граничнодопустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах - 27 м (двадцять сім метрів) та зазначено, що «остаточну висоту визначити проектною документацією, розробленою відповідно до пам`яткоохоронного законодавства та з врахуванням зон охорони та режимів використання пам`яток, що оточують об`єкт реконструкції, згідно із вимогами будівельних норм ДБН Б.2.2.-12:2019 «планування та забудова територій», ДБН В.2.-2-15:2019 «Житлові будинки». Основні положення», ДБН В.2.2-9:2018 «Будинки і споруди. Громадські будинки і споруди. Основні положення», ДБН В.1.1.7-2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва» та за результатами інсоляційного розрахунку, нормативних побутових і протипожежних розривів;

- визнати протиправним та скасувати вимоги, зазначені в абзаці 1 пункту 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» Містобудівних умов та обмежень №891 від 23.07.2021, - межі історичних ареалів, де передбачено, що «Об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу згідно генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/18042»;

- зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внести зміни до Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №891 від 23.07.2021 шляхом:

- пункт 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» викласти в редакції «Визначити граничну висоту об`єкта проектування h

- виключити абзац перший пункту 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» - межі історичних ареалів - в редакції: «Об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу згідно генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804».

ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12.02.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою №80/33, в якій просив надати містобудівні умови та обмеження для проекту реконструкції та будівництва багатоквартирного житлового будинку з адміністративно-офісною частиною та паркінгом за адресою вулиця Павлівська, 28 у Шевченківському районі міста Києва з висотою будівництва після реконструкції - 73 метри.

Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про затвердження містобудівних умов та обмежень» від 23.07.2021 №891 затверджено Містобудівні умови та обмеження для проєктування об`єкта реконструкції на вулиці Павлівська, 28 у Шевченківському районі міста Києва (далі по тексту - МУО №891).

Пунктом 1 МУО №891 передбачено граничнодопустиму висотність будинків, будівель та споруд у 27 метрів (відповідно до затвердженої містобудівної документації. Остаточну висоту визначити проєктною документацією, розробленою відповідно до пам`яткоохоронного законодавства та з врахуванням зон охорони та режимів використання пам`яток, що оточують об`єкт реконструкції, згідно із вимогами будівельних норм ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», ДБН В.2.2.-9:2018 «Житлові будинки і споруди. Громадські будинки і споруди. Основні положення», ДБН В.1.1.7-2016 «Пожежна безпека об1єктів будівництва» та за результатами інсоляційного розрахунку, нормативних побутових і протипожежних розривів).

Крім того, у абзаці 1 пункту 5 МУО №891 зазначено «межі історичних ареалів - Об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу згідно генерального плану міста Києва та проєкту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804».

На переконання позивача, вказані положення МУО №891 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки об`єкт будівництва не розташований в Центральній планувальній зоні; на момент виникнення спірних правовідносин, межі та режими використання історичного ареалу міста Києва не були затверджені у встановленому законом порядку, а тому у відповідача були відсутні підстави для обмеження висоти будівництва на рівні менше 27 метрів.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Окружного адміністративного суду від 24.01.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2022, позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано вимоги, зазначені в пункті 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» Містобудівних умов та обмежень №891 від 23.07.2021, яким передбачено граничнодопустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах - 27 м (двадцять сім метрів) та зазначено, що «остаточну висоту визначити проектною документацією, розробленою відповідно до пам`яткоохоронного законодавства та з врахуванням зон охорони та режимів використання пам`яток, що оточують об`єкт реконструкції, згідно із вимогами будівельних норм ДБН Б.2.2.-12:2019 «планування та забудова територій», ДБН В.2.-2-15:2019 «Житлові будинки». Основні положення», ДБН В.2.2-9:2018 «Будинки і споруди. Громадські будинки і споруди. Основні положення», ДБН В.1.1.7-2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва» та за результатами інсоляційного розрахунку, нормативних побутових і протипожежних розривів.

Визнано протиправними та скасовано вимоги, зазначені в абзаці 1 пункту 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» Містобудівних умов та обмежень №891 від 23.07.2021, - межі історичних ареалів, де передбачено, що «Об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу згідно генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/18042»;

Зобов`язано Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внести зміни до Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №891 від 23.07.2021 шляхом:

- пункт 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» викласти в редакції «Визначити граничну висоту об`єкта проектування h

- виключити абзац перший пункту 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» - межі історичних ареалів - в редакції: «Об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу згідно генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804».

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого ним рішення.

Зокрема, суди виходили з того, що станом на дату видання Містобудівних умов та обмежень №891 від 23.07.2021 були відсутні відомості щодо подання історико-містобудівного опорного плану, який входить до складу Генерального плану м. Києва, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини, що свідчить про те, що станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на день виникнення спірного рішення суб`єкта владних повноважень - 23.07.2021, межі історичного ареалу міста Києва, як історичного населеного місця України, затверджені не були.

Суди дійшли висновку щодо відсутності правових підстав вважати, що земельна ділянка, розташована по вулиці Павлівська, 28 у Шевченківському районі м. Києва, знаходиться в Центральній планувальній зоні міста Києва, у зв`язку з чим у позивача відсутній обов`язок, визначений МУО №891, дотримуватись обмежень в частині граничної висоти будівель, встановлених для центральної планувальної зони Генеральним план м. Києва, який в силу закону не є актом, який визначає межі та режим використання історичних ареалів населених місць.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився відповідач, звернувся з касаційною скаргою.

В обґрунтування касаційної скарги покликається на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, покликається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про відсутність чинних меж історичного ареалу м. Києва та про відсутність розподілу території міста на відповідні планувальні зони (зокрема, Центральну) в чинній містобудівній документації, що призводить до легалізації порушень суб`єктами містобудування вимог законодавства щодо охорони культурної спадщини та існуючих планувальних обмежень, наслідком чого є хаотична забудова історичного центру Києва дисгармонійними висотними будівлями.

Вважає, що Київська міська рада правомірно, у визначені законом порядок та спосіб, на підставі наявних у неї повноважень, у березні 2002 року затвердила Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони, складовою частиною якого є історико-архітектурний та історико-містобудівний плани, якими в свою чергу визначені межі історичної частини міста, історико-архітектурних (культурних) заповідників, заповідні території, території пам`яток, затверджені зони охорони, історико-культурні зони.

Покликається на те, що рішення Київради від 28.03.2002 №370/1804 про затвердження Генплану міста Києва як і сам Генплан є нормативно - правовим актом й відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зберігає свою чинність, є обов`язковим до врахування і виконання, встановлює, зокрема, чинні межі історичного ареалу міста Києва та історичного центру міста Києва, а також охоронні зони.

Також покликається на те, що спірні МУО видані відповідно до вимог містобудівної документації - Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804 з урахуванням обмежень, що ним встановлені.

Як на підставу касаційного оскарження відповідач посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №640/14207/19, від 08.06.2022 у справі №826/6638/18, від 19.04.2021 у справі №640/11650/20.

Просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить із такого.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (далі - Закон №3038-VI в редакції, чинній станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин).

Відповідно до ст. 1 Закону 3038-VI, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією

Відповідно до ст. 26 Закону №3038-VІ забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 29 Закону №3038-VI основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проєктування.

Фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження.

Приписами ч.ч. 3, 4, 6 ст. 29 Закону № 3038-VI визначено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відповідно ч.ч. 5, 8 ст. 29 Закону №3038-VI містобудівні умови та обмеження містять планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони, планувальні обмеження використання приаеродромних територій, встановлені відповідно до Повітряного кодексу України).

Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.

Скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється: 1) за заявою замовника; 3) за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Пунктами 2, 3, 9 ч. 1 ст. 1 Закону №3038-VI визначено, що генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території;

план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Зміст наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності. Такі обмеження також стосуються встановлення додаткових вимог та обмежень для об`єктів будівництва в охоронних зонах пам`яток культурної спадщини та межах історичних ареалів населених місць.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21.08.2018 у справі №445/765/16-а, від 27.02.2019 у справі №809/721/18, від 10.10.2019 у справі №260/1499/18, від 20.02.2020 у справі №813/52/13-а від 14.02.2023 у справі №640/24975/21.

Предметом спору у цій справі є скасування окремих положень Містобудівних умов та обмежень від 23.07.2021 для проектування об`єкта проектування на вулиці Павлівська, 28 у Шевченківському районі міста Києва в частині, якою на позивача покладено обмеження та обов`язки щодо здійснення будівництва у межах історичного ареалу м. Києва (обмеження гранично допустимої висотності спірного об`єкту реконструкції на рівні 27 метрів, а також зазначення, що такий знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу згідно генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/18042).

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов ПрАТ «Українська Автомобільна Корпорація», дійшли висновку про те, що за відсутності затверджених у встановленому порядку меж історичного ареалу міста Києва та правового режиму його використання відсутні правові підстави вважати, що об`єкт проектування на вулиці Павлівська, 28 у Шевченківському районі міста Києва знаходиться в межах Центрального історичного ареалу міста Києва, і як наслідок про передчасність обмеження відповідачем висоти зазначеного об`єкта проектування на рівні 27 метрів.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Верховний Суд уже вирішував питання затвердження та чинності меж історичного ареалу міста Києва.

Так, у постанові від 31.01.2023 у справі №640/8728/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків:

«…. межі історичного ареалу міста Києва були закріплені на нормативному рівні згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу «Генерального плану міста Києва» та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року», затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804.

70. Генеральний план міста Києва до 2020 року є нормативно-правовим актом, який офіційно оприлюднено, а історико-архітектурні опорні плани, у яких визначено межі історичних ареалів, є науково-проектною документацією, яка розробляється у складі генеральних планів історичних населених місць, є основою для проектних рішень у генеральних планах та детальних планах територій історичних населених місць. Проєкти реконструкції забудови та території історичних ареалів населених пунктів базуються на матеріалах історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам`яток культурної спадщини.

….

81. Оскільки Генеральний план міста Києва є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування з питань планування території населеного пункту, він є обов`язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, як це встановлено частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

…..

….межі історичного ареалу міста Києва не були затверджені у порядку, передбаченому статтею 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», однак це не означає, що цей ареал не існує взагалі і що на цю територію не поширюються вимоги законодавства щодо охорони історико-культурної спадщини і встановлені містобудівною документацією планувальні обмеження.

86. При цьому обов`язковість виконання вимог генерального плану, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу міста Києва, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження Київською міською радою. Визначення меж такого ареалу і затвердження історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації повинно відбуватись до затвердження самого генерального плану.

…93. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що межі історичного ареалу міста Києва не були визначені у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, Судова палата вважає неправильними, оскільки прийнята на виконання статті 32 «Про охорону культурної спадщини» постанова Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318, якою затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, не набрала чинності станом на момент прийняття рішення Київської міської ради, яким було затверджено Генеральний план міста Києва.

94. Порядок № 318 офіційно опубліковано в Офіційному віснику України 5 квітня 2002 року та в Урядовому кур`єрі 30 квітня 2002 року.

99. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що межі історичного ареалу міста Києва були визначені науково-проектною документацією - «Історико-містобудівний опорний план міста», затвердженою у складі Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року до набрання чинності вищевказаним Порядком.

100. Отже, вимога норми абзацу третього частини третьої статті 32 «Про охорону культурної спадщини» щодо визначення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, меж історичного ареалу міста Києва, не могла бути виконана Київською міською радою з об`єктивних причин, оскільки станом на момент прийняття рішення про затвердження генерального плану міста Києва такий порядок чинності ще не набув.

101. Більше того, нормами Порядку № 318 не вимагалось подання на погодження відповідним органам місцевого самоврядування та затвердження Мінкультури вже існуючих (діючих) і визначених науково-проектною документацією меж історичних ареалів як і не встановлювалось строку для здійснення таких дій.

….На підставі вищезазначеного, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформулював правовий висновок, відповідно до якого положення, зокрема статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» необхідно розуміти так:

- обов`язковість виконання вимог генерального плану населеного пункту, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу цього населеного пункту, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження;

- незатвердження науково-проектної документації з визначення меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не зумовлює автоматично нечинності Генерального плану або його скасування, не нівелює вимоги законодавства стосовно обов`язковості цього документа і врахування його вимог під час провадження містобудівної діяльності;

- незатвердження науково-проектної документації із визначенням меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не можуть скасовувати закріпленого на нормативному рівні правового статусу відповідної території як об`єкта культурної спадщини, виводити її з під державної охорони (охорони законом) й порушувати баланс інтересів, досягнутий при затвердженні Генерального плану міста Києва, який розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, є чинним і обов`язковим до виконання, надавати необґрунтовану перевагу приватним інтересам над громадським інтересом територіальної громади міста Києва до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, який визнається Україною згідно з домовленостями Сторін, досягнутими у Рамковій конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства;

- оскільки на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення у справі Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, у якому наявний історико-архітектурний опорний план (науково-проектна документація) з інформацію про зони охорони і межі історичного ареалу, є діючим, ніким не скасованим, а також враховуючи, що станом на час прийняття Генерального плану міста Києва, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, який визначає процедуру розробки та затвердження зон охорони і меж історичного ареалу, не набув чинності, визначені у Генеральному плані міста Києва зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва слід визнавати затвердженими й такі повинні враховуватись суб`єктами господарювання під час здійснення містобудівної діяльності;

- відповідно до імперативних вимог пункту 17 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» будівельні та будь-які інші роботи в межах історичного ареалу населеного пункту не можуть здійснюватися без отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.»

Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від вищезазначених правових висновків.

Застосовуючи наведені вище висновки до цієї справи, колегія суддів дійшла висновку, що межі історичного ареалу міста Києва станом на час виникнення спірних, у справі що розглядається, правовідносин, були закріплені на нормативному рівні згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який є частиною «Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року», затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, а тому висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності оскаржуваних положень Містобудівних умов та обмежень об`єкта проектування на вулиці Павлівська, 28 у Шевченківському районі міста Києва в частині обмежень щодо гранично допустимої висотності об`єкта реконструкції, які встановлені текстовою частиною Генерального плану міста Києва, зокрема для збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту центральної планувальної зони, не можна визнати обґрунтованими.

З цих же мотивів необґрунтованими є також висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності спірних містобудівних умов та обмежень в частині того, що об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони через відсутність затвердженого у встановленому законом порядку плану зонування території, на якій розташовано об`єкт, оскільки підставою для віднесення місця розташування об`єкта проєктування до центральної планувальної зони є чинний, на час видачі спірних містобудівних умов та обмежень, Генеральний план міста Києва.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.03.2023 у справі №640/34187/21, від 21.03.2023 у справі №640/16819/21, від 16.04.2024 у справі №640/30349/21.

Покликання судів попередніх інстанцій, під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, на висновки Верховного Суду викладені, зокрема, у постановах від 27.02.2019 у справі №826/5755/17 та від 03.04.2020 у справі №640/21505/18, є безпідставним, оскільки Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від таких у постанові від 31.01.2023 у справі №640/8728/21.

Що стосується застосованих судами висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі №813/4993/15, то такі не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у зазначеній справі спір стосувався затвердження меж історичного ареалу м. Львова, а не м. Києва.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані у цій справі містобудівні умови та обмеження відповідають вимогам чинного законодавства в сфері регулювання містобудівної діяльності та вимогам містобудівної документації - Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, з урахуванням обмежень, що ним встановлені.

В свою чергу, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення цього позову є помилковими і не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 345 349 351 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2022 у справі №640/31187/21 скасувати.

В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Українська Автомобільна Корпорація» до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання протиправними та скасування окремих положень містобудівних умов та обмежень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук