Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.08.2018 року у справі №826/12067/14

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2018 року

Київ

справа №826/12067/14

касаційне провадження №К/9901/28177/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Інспекція) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2016 (суддя - Качур І.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2016 (головуючий суддя - Гром Л.М., судді - Ганечко О.М., Шелест С.Б.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвайт» (далі - Товариство) до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2014 Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.07.2014 №105726552209 та №105826552209.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що під час проведення перевірки, результати якої оформлені актом від 22.07.2014 № 653/26-55-09/37701437, на підставі висновків якої Інспекцією були прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення, перевіряючим були надані належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи на придбання товарно-матеріальних цінностей (миючих засобів) у ПП «Ольвія-2003», ТОВ «Сіятс» та ТОВ «Торговий дім «Альтаїр», які відповідають встановленим законодавством вимогам, містять несуперечливу і достовірну інформацію, підтверджують виконання сторонами відповідних господарських операцій, з урахуванням того, що придбані у зазначених контрагентів товарно-матеріальні цінності були використані позивачем в процесі здійснення господарської діяльності, з огляду на вид діяльності, які здійснює Товариство (загальне прибирання будинків - п. 81.21 за КВЕД). Також позивач посилався на те, що висновки Інспекції про безтоварність господарських операцій між позивачем та зазначеними суб'єктами господарювання ґрунтуються на висновках податкового органу, на обліку у якого перебуває ПП «Ольвія-2003», щодо безтоварності господарських операцій між цим підприємством та його контрагентами, а також на висновках актів про неможливість підтвердження зустрічної звірки ТОВ «Сіятс» та ТОВ «Торговий дім «Альтаїр», які в силу положень пункту 4.4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22.04.2011 № 236 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), не можуть містити інформацію щодо фінансово-господарських відносин суб'єктів господарювання.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 23.03.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2016, позов задовольнив: скасував податкові повідомлення-рішення від 30.07.2014 №105726552209 та №105826552209.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що господарські операції між позивачем та ПП «Ольвія-2003», ТОВ «Сіятс» і ТОВ «Торговий дім «Альтаїр» були реально (фактично) здійснені, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, операції пов'язані з господарською діяльністю Товариства, всі учасники господарських операцій володіли спеціальною податковою правосуб'єктністю, а висновок Інспекції про безтоварність зазначених господарських операцій є таким, що не відповідає дійсності, не ґрунтується на нормах законодавства України та не підтверджений будь-якими доказами.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 22.12.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме - пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, та норм процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що видаткові накладні складені з недоліками (не містять місця їх складання, а також прізвищ та посад осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення), а також тому, що позивачем не було надано доказів виписування довіреностей на отримання товару, що призвело до постановлення рішень, які суперечать вимогам закону.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство просить залишити касаційну скаргу Інспекції без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02.08.2018 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив справу до попереднього розгляду на 07.08.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 04.05.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 04.05.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складений акт від 22.07.2014 № 653/26-55-22-06/37701437. За висновками акта перевірки Товариством були порушені, зокрема, вимоги: підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет, на загальну суму 46951,00 грн. (у тому числі: 3 квартал 2011 року - 33151,00 грн., 4 квартал 2011 року - 13800,00 грн.); пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет, на загальну суму 812120,00 грн. (у тому числі: вересень 2011 року - 28827,00 грн., жовтень 2011 року - 12000,00 грн., січень 2012 року - 92953,00 грн., лютий 2012 року - 100000,00 грн., серпень 2012 року - 8333,00 грн., грудень 2013 року - 570007,00 грн.).

Зокрема, у акті перевірки вказано, що Товариство неправомірно включило до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, вартість товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ПП «Ольвія-2003» згідно договорів № 15/07-2011 від 15.07.2011 та № 03/01-2012 від 03.01.2012, а податок на додану вартість, сплачений у складі такої вартості, - до складу податкового кредиту, оскільки згідно актів ДПІ у Оболонському районі (від 07.11.2012 № 906/22-06/32312358, від 11.09.2012 № 684/22-06/32312358, від 10.10.2012 № 785/22-06/32312358), на обліку у якій перебуває ПП «Ольвія-2003» (стан ПП «Ольвія-2003» - 11 «припинено, але не знято з обліку (кор. не пусті)»), контрагенти-постачальники зазначеного підприємства не знаходяться за місцезнаходженням, у ланцюгу постачання не підтверджено наявність поставок товарів (послуг), що свідчить про відсутність у ПП «Ольвія-2003» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань та про відсутність наміру створення правових наслідків. Також, у акті перевірки було вказано, що Товариство неправомірно включило до складу податкового кредиту податок на додану вартість по господарських операціях з ТОВ «Сіятс» (згідно податкової накладної № 80110 від 01.08.2012) та з ТОВ «Торговий дім «Альтаїр» (згідно договору № 03/01-2013 від 03.01.2013), оскільки згідно акту ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у міста Києві від 01.11.2012 № 4607/22-4/37046433 та акту ДПІ у Будьонівському районі міста Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 28.03.2014 № 92/05-61-22-01/38470600 неможливо провести зустрічні звірки ТОВ «Сіятс» (має стан «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням») та ТОВ «Торговий дім «Альтаїр», що свідчить про відсутність у вказаних суб'єктів господарювання адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань та про відсутність наміру створення правових наслідків. Також, обставини, викладені у акті про неможливість проведення зустрічної звірки, стали підставою для висновку податкового органу, що ТОВ «Торговий дім «Альтаїр» було реалізовано товар, який він не отримував від постачальників.

На підставі висновків акта перевірки 30.07.2014 Інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення: № 105726552209, яким збільшила Товариству суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 46951,00 грн. за основним платежем; № 105826552209, яким збільшила Товариству суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1218350,00 грн. (у тому числі: 812120,00 грн. - за основним платежем, 406230,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Відповідно до абзацу 1 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Тобто, право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що: при укладенні договорів з ПП «Ольвія-2003» та ТОВ «Торговий дім «Альтаїр», а також при досягненні домовленості шляхом обміну документами з ТОВ «Сіятс» у позивача була наявна ділова мета, з огляду на те, що основним видом діяльності Товариства є загальне прибирання будинків - п. 81.21 за КВЕД; господарські операції між Товариством та ПП «Ольвія-2003», ТОВ «Сіятс» і ТОВ «Торговий дім «Альтаїр» мали реальний характер, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами (зокрема: податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками, сертифікатами відповідності), виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, і спричинили реальні зміни майнового стану позивача; умовами договорів поставки, укладених між позивачем та ПП «Ольвія-2003» і ТОВ «Торговий дім «Альтаїр», передбачено, що приймання передача товару здійснюється за участю представників сторін, про що здійснюється відмітка у відповідній накладній, з огляду на що довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей не складалися, видаткові накладні містять посаду та прізвище осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; посилання Інспекції на висновки актів перевірок ПП «Ольвія-2003» та контрагентів зазначеного підприємства є безпідставними, оскільки висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків; в силу положень пункту 4.4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22.04.2011 № 236 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), акти про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Сіятс» і ТОВ «Торговий дім «Альтаїр» не можуть містити інформацію щодо фінансово-господарських відносин суб'єктів господарювання.

Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухваленого у даній справі рішення судів попередніх інстанцій відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2016 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2016 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна