ПОСТАНОВА

Іменем України

07 березня 2018 року

Київ

справа №808/2922/15

адміністративне провадження №К/9901/3505/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2015 (суддя Дуляницька С.М.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2015 (колегія суддів у складі: Юрко І.В., Гімона М.М., Чумака С.Ю.) у справі №808/2922/15 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - ГТУЮ у Запорізькій області), в якому просив:

визнати незаконним та скасувати наказ ГТУЮ у Запорізькій області про звільнення від 22.04.2015 № 412/07-12;

визнати незаконним звільнення позивача (дії відповідача у справі щодо видачі трудової книжки як фактичного звільнення та припинення трудових відносин);

зобов'язати відповідача поновити позивача на посаді начальника відділу судової роботи та міжнародного співробітництва ГТУЮ у Запорізькій області;

стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;

зобов'язати відповідача оформити трудові відносини з позивачем на посаді начальника відділу судової роботи та міжнародного співробітництва ГТУЮ у Запорізькій області, як такого, що виконував роботу без укладення трудового договору, та встановити період такої роботи;

зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, як працівнику, що виконував роботу на посаді начальника відділу судової роботи без укладення трудового договору (у відповідності до штатного розпису за вакантною посадою, на яку позивача було переведено виконуючим обов'язки, а саме: начальника відділу судової роботи та міжнародного співробітництва ГУТЮ у Запорізькій області);

стягнути на користь позивача 20 002,50 грн. моральної шкоди;

зарахувати витрачені позивачем кошти в розмірі 1996,80 грн. на винагороду спеціалісту-криміналісту до складу судових витрат і здійснити їх розподіл у відповідності до ст. 94 КАС України за результатами розгляду справи;

допустити до негайного виконання рішення про поновлення позивача на роботі.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2015, в задоволенні позову відмовлено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Головного управління юстиції у Запорізькій області (далі - ГУЮ у Запорізькій області) від 04.05.2007 № 121/1 ОСОБА_1 переведений на посаду головного спеціаліста сектору представництва інтересів Держави в судах ГУЮ у Запорізькій області, як такий, що успішно пройшов стажування.

Наказом ГУЮ у Запорізькій області від 04.02.2013 № 143/07-11 позивача, на підставі його заяви, з 04.02.2013 призначено на посаду завідувача сектору представництва інтересів Держави в судах ГУЮ у Запорізькій області на період соціальної відпустки по вагітності та пологам основного працівника, ОСОБА_5

Наказом ГУЮ у Запорізькій області від 05.04.2013 № 318/07-1 позивачу, на підставі його заяви, продовжено дію строкового трудового договору, укладеного згідно наказу ГУЮ у Запорізькій області від 04.02.2013 №143/07-11, на посаді завідувача сектору представництва інтересів Держави в судах ГУЮ у Запорізькій області з 08.04.2013, на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку або до фактичного виходу основного працівника, ОСОБА_5

Наказом ГУТЮ у Запорізькій області від 18.02.2015 № 175/07-12 на ОСОБА_1, завідувача сектору представництва інтересів Держави в судах ГУЮ у Запорізькій області, покладено виконання обов'язків начальника відділу судової роботи та міжнародного співробітництва ГУТЮ у Запорізькій області з 18.02.2015 до вирішення питання про призначення керівника.

20.04.2015 основним працівником - завідувачем сектору представництва інтересів держави в судах, ОСОБА_5 подано заяву, в якій вона просить перервати відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та вважати її такою, що приступила до виконання обов'язків на посаді завідувача сектору представництва інтересів Держави в судах ГУЮ у Запорізькій області з 23.04.2015.

Наказом ГУТЮ у Запорізькій області від 20.04.2015 № 407/07-12 ОСОБА_5 перервано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та визнано її такою, що приступила до виконання обов'язків на посаді з 23.04.2015.

Наказом ГУТЮ у Запорізькій області від 22.04.2015 № 412/07-12 ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача сектору представництва інтересів Держави в судах ГУЮ у Запорізькій області у зв'язку з закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України).

Працівниками ГТУЮ у Запорізькій області 22.04.2015 складено акт про те, що позивач ознайомився з наказом про його звільнення, але від підпису про ознайомлення з наказом та отримання трудової книжки відмовився.

23.04.2015 позивачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення направлено лист за вих. № 07-40/3045 про звільнення із зазначенням підстав звільнення, також запропоновано прибути для отримання трудової книжки. Позивач 28.04.2015 отримав трудову книжку та ознайомився з наказом про його звільнення під розписку.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач, видаючи наказ про звільнення ОСОБА_1, у зв'язку з закінченням строку трудового договору за пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Скаржник посилається на те, що судами зроблений хибний висновок про те, що трудові відносини між ним та відповідачем фактично не тривали після закінчення строку дії трудового договору в результаті неповного дослідження обставин справи та ігнорування поданих ним доказів. Також вважає, що суд необґрунтовано надав перевагу доказам відповідача у справі, а саме: письмовим поясненням працівників кадрової служби.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу позивача необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, - без змін.

Перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, підпорядковуючись внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення (пункт 2 статті 23 КЗпП України).

ОСОБА_1, подавши власноручну заяву про призначення його з 04.02.2013 на посаду завідувача сектору представництва інтересів держави в судах ГУЮ у Запорізькій області на період соціальної відпустки по вагітності та пологам основного працівника ОСОБА_5, а потім, подавши заяву про продовження дії строкового трудового договору на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку або до фактичного виходу основного працівника ОСОБА_5, уклав з відповідачем строковий трудовий договір за власним бажанням на строк, вказаний ним у заяві про призначення на посаду завідувача сектору представництва інтересів держави в судах ГУЮ у Запорізькій області.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України).

Закінчення строку трудового договору є самостійною підставою для його припинення за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не вимагає їх розірвання.

З цієї підстави припиняються строкові трудові договори, контракти та трудові договори, укладені на час виконання певної роботи, а також трудові договори тимчасових працівників після закінчення тимчасової роботи і сезонних працівників - після закінчення сезону.

Щодо посилання скаржника на застосування частини 1 статті 39-1 КЗпП України та продовження дії строкового трудового договору на невизначений строк, колегія суддів вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що після закінчення строку трудового договору (22.04.2015) трудові відносини між позивачем та відповідачем фактично не тривали. Останній робочий день, який фактично відпрацював позивач - середа 22.04.2015. Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи табелями обліку робочого часу. З четверга 23.04.2015 фактично до виконання обов'язків приступила ОСОБА_5 До того ж, судами встановлено, що 22.04.2015 відповідач видав наказ про звільнення ОСОБА_1

Посилання скаржника на те, що ОСОБА_5 20.04.2015 була написана заява про переривання нею відпустки для догляду за дитиною та бажання вийти на роботу з 21.04.2015, а не з 23.04.2015, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Особа, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною, має право в будь-який час скористатись правом перервати таку відпустку та приступити до роботи на посаді, що зберігається за нею на весь період вказаної відпустки. Подання такої заяви є волевиявленням особи.

Судами встановлено, що саме за заявою ОСОБА_5 від 20.04.2015 наказом ГУТЮ у Запорізькій області від 20.04.2015 № 407/07-12 перервано останній відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та визнано особу такою, що приступила до виконання обов'язків на посаді завідувача сектору представництва інтересів Держави в судах ГУТЮ у Запорізькій області з 23.04.2015. З вказаним наказом ОСОБА_5 була ознайомлена 20.04.2015, погодилась з викладеними у ньому даними та не оскаржувала його.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу ГТУЮ у Запорізькій області від 22.04.2015 № 412/07-12 про звільнення ОСОБА_1

Щодо посилання скаржника на ту обставину, що його було призначено виконуючим обов'язки начальника відділу роботи та міжнародного співробітництва ГТУЮ у Запорізькій області, тобто фактично він був переведений на іншу постійну роботу в межах підприємства в розумінні ст. 32 КЗпП України, понад 2 місяці виконував обов'язки на вакантній посаді, що виключає характер тимчасового переведення відповідно до ст. ст. 33, 34 КЗпП України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.

На завідувача сектору ОСОБА_1 наказом від 18.02.2015 № 175/07-12 лише покладалося виконання обов'язків за іншою посадою, які він виконував під час перебування на державній службі на посаді завідувача сектору. Оскільки згідно наказу покладення виконання обов'язків було саме на завідувача сектору, то після його звільнення з цієї посади виконання ним таких обов'язків, відповідно припинилося.

А відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позовна вимога про зобов'язання поновити позивача на посаді начальника відділу судової роботи та міжнародного співробітництва ГТУЮ у Запорізькій області не може бути задоволена, оскільки судами не встановлено протиправності наказу про звільнення позивача, позивач обіймав іншу посаду, на посаду начальника відділу судової роботи та міжнародного співробітництва ГТУЮ у Запорізькій області не був призначений або переведений у встановленому законом порядку.

Зважаючи, що судами попередніх інстанцій не встановлено підстав для визнання протиправним та скасування наказу від 22.04.2015 № 412/07-12, не встановлено протиправності звільнення позивача та необхідності поновлення на посаді начальника відділу судової роботи та міжнародного співробітництва ГТУЮ у Запорізькій області, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав до відмову в задоволенні решти позовних вимог, оскільки такі є похідними від наведених вище.

Отже, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2015 постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2015 у справі № 808/2922/15 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх Судді: О.В. Білоус Т.Г. Стрелець