Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.02.2018 Київ К/9901/1807/18 826/352/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/352/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" - ПАТ "КиївЗНДІЕП" до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві про визнання протиправним та скасування постанови, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" ПАТ "КиївЗНДІЕП" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва, прийняту 27 квітня 2016 року у складі головуючого судді Келеберди В. І. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, постановлену 28 липня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Губської О. А., суддів: Грибан І. О., Беспалова О. О.,

в с т а н о в и в :

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" (далі - ПАТ "КиївЗНДІЕП") звернулось до суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві (далі - Відділ ДВС Печерського РУЮ в м. Києві) про визнання протиправною та скасування постанови від 24 грудня 2015 року про відкриття виконавчого провадження № 49629316.

В обґрунтування позову зазначає, що 29 грудня 2015 року на адресу позивача надійшла постанова державного виконавця Відділу ДВС Печерського РУЮ в м. Києві про відкриття виконавчого провадження № 49629316 від 24 грудня 2015 року, прийняту на підставі вимоги Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС України в місті Києві.

Позивач вказує, що вимога, на підставі якої відкрито виконавче провадження оформлена з порушенням вимог статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Вважаючи, що органом доходів і зборів пропущено строк для пред'явлення вимоги до виконання, позивач звернувсь до суду з вимогою про скасування постанови від 24 грудня 2015 року про відкриття виконавчого провадження № 49629316.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року, в позові відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 січня 2018 року касаційна скарга ПАТ "КиївЗНДІЕП" надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 10 січня 2018 року прийнята до провадження.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судами попередніх інстанцій невідповідність вимоги на підставі якої прийнято оскаржувану постанову вимогам встановленим Законом України "Про виконавче провадження".

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою державного виконавця Відділу ДВС Печерського РУЮ в м. Києві від 24 грудня 2015 року відкрито виконавче провадження № 49629316 з примусового виконання вимоги № Ю-8098-17У про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 04 листопада 2015 року, сформованої Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС України в місті Києві.

Згідно з постановою ПАТ "КиївЗНДІЕП" необхідно сплатити на користь держави суму в розмірі 878275,70 гривень.

На думку позивача, це рішення прийняте Відділом ДВС Печерського РУЮ в м. Києві незаконно з огляду на наявність правових підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження за названою вимогою податкового органу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову, діяв відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", оскільки строк пред'явлення вимоги до виконання не закінчився.

Таку позицію Окружного адміністративного суду міста Києва підтримав і Київський апеляційний адміністративний суд, який здійснив перегляд цієї справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначені висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України встановлений обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження", в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 вказаного Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Пунктом 8 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин, відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Відповідно до статті 18 вказаного Закону у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Так, в матеріалах справи наявна копія вимоги від 04 листопада 2015 року № Ю-8095-17, на підставі якої прийнято оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження, зі змісту якої вбачається, що така вимоги містить всі обов'язкові реквізити визначені статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин.

Приписами статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що вимога підлягає зверненню до примусового виконання протягом десяти календарних днів з дня надходження такої вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, вимога від 04 листопада 2015 року № Ю-8095-17 отримана позивачем 19 листопада 2015 року, про що міститься штамп вхідної документації позивача.

За таких обставин вимога № Ю-8095-17 від 04 листопада 2015 року набирає чинності з 30 листопада 2015 року, що відповідає даті, вказаній в оскаржуваній постанові про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки:

1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;

2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: 1) виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення; 2) виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення; 3) інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.

З оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження вбачається, що вимога набула чинності 30 листопада 2015 року, а пред'явлена до виконання 21 грудня 2015 року, тобто у строк визначений статтею 22 Закону України "Про виконавче провадження".

Слід зауважити, що позивачем не надано доказів оскарження вимоги від 04 листопада 2015 року № Ю-8095-17.

За правилами частин першої, другої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови, оскільки на час прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження строк пред'явлення вимоги до виконання не закінчився, а вимога, в свою чергу, відповідає приписам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" ПАТ "КиївЗНДІЕП" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець