Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 826/3712/17

адміністративне провадження № К/9901/729/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Бившевої Л.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2019 року (суддя Літвінова А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року (головуючий суддя Беспалов О.О., судді: Ключкович В.Ю., Пилипенко О.Є.) у справі №826/3712/17 за позовом ТОВ "Науково-виробнича комерційна фірма "Донбас-Термо" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича комерційна фірма «Донбас-Термо» звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2017 року №1152615140103 та №1162615140103.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки господарські операції по взаємовідносинам з контрагентами мали реальний характер та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що доводи відповідача щодо нереальності господарських операцій з контрагентами позивача є необґрунтованими. Також посилання відповідача на кримінальні провадження щодо контрагентів позивача не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків для всіх без винятку господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами, оскільки жодного судового рішення стосовно позивача чи його контрагента, який набрав законної сили, відповідачем не надано.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги відповідач зазначає, що аналізом баз даних ДФС встановлено відсутність у ТОВ «Атлантида Груп» будь-яких основних фондів та виробничих потужностей, що ставить під сумнів можливість ведення фінансово-господарської діяльності на підприємстві. Крім того, відповідач посилається на протокол допиту свідка, надано оперативним управлінням ГУ ДФС у м. Києві, де допитаний у кримінальному провадженню як свідок - директор ТОВ «Атлантида Груп» ОСОБА_1 повідомив, що на посаді директора ТОВ «Атлантида Груп» не працював. Вважає, що господарські відносини позивача з його контрагентами вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що податкова інформація про порушення податкової дисципліни, допущена контрагентами платника податків не є свідченням нереальності господарських операцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича комерційна фірма «Донбас-Термо» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлантида Груп» за період з 1 грудня 2015 року по 31 грудня 2015 року.

За наслідками перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 10 лютого 2017 року №42/26-15-14-01-03/31445803. Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича комерційна фірма «Донбас-Термо» статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого: занижено податок на додану вартість за грудень 2015 року на суму 407 993,00 грн; завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2015 року на суму 1 125,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акту від 17 лютого 2017 року №02/17/01 позивачем подано заперечення, яке залишено без задоволення, а висновки акту - без змін.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі висновків акта перевірки винесено податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2017 року №1152615140103 та №1162615140103.

Позивач вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду з позовом.

В аспекті заявлених вимог, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Предметом судового дослідження судами попередніх інстанцій було встановлення фактів реальності господарських відносин між позивачем із його контрагентом.

Суди попередніх інстанцій, досліджуючи наявність ділової мети, оцінювали виконання умов договору купівлі-продажу від 25 листопада 2015 року №1125, укладеного між ТОВ «Атлантида Груп» (Продавець) та ТОВ «Науково- виробнича комерційна фірма «Донбас-Термо» (Покупець), відповідно до якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця обладнання побутового, напівпромислового, промислового призначення, а також аксесуари та запасні частини до нього в асортименті, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти та оплатити товар.

Позивачем на підтвердження факту реального здійснення господарських операцій надано акт звірки взаємних розрахунків, накладні, податкову декларацію з податку на додану вартість, на підтвердження розрахунку з постачальником - журнал ордер по рахунку №6311, договір перевезення вантажу, акт виконаних послуг (робіт), платіжне дорученням за оплату транспортних послуг, паспорт ШГРП-5-С-ВУ.ПС - пункт газорегуляторний шафовий з лічильником ГУВР-011, паспорт ШРП-5-С-01-DIVAL500 ВР - пункт газорегуляторний шафовий з регуляторами DIVAL500 ВР, дозвіл Територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та місті Києві від 12.08.2015 №2072.15.32, висновки Державної санітарно-епідеміологічної служби.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що порушення, допущені одним платником податків, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Тому, невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Проте, у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що платником податків безпідставно сформовано податковий кредит, такий платник податків має спростовувати ці доводи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Посилання контролюючого органу як на підставу відмови у позові на відсутність товарно-транспортних накладних, що підтверджують факт переміщення товарів від продавця до покупців, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли до уваги, оскільки перевезення товарів, придбаних у контрагента позивача ТОВ «Атлантида Груп», здійснювалося самим покупцем - ТОВ «Науково-виробнича комерційна фірма «Донбас-Термо» за допомогою перевізника - приватного підприємства «Торгова компанія «Східний Експрес», що підтверджується договором перевезення вантажу від 7 грудня 2015 року №124, актом виконаних послуг (робіт), платіжним дорученням за оплату транспортних послуг.

Суди обґрунтовано відхилили і посилання контролюючого органу на наявне кримінальне провадження №755/22751/15-к за фактом вчинення фіктивного підприємництва відносно контрагента позивача - ТОВ «Атлантида Груп» та пояснення директора ТОВ «Атлантида Груп» щодо його непричетності до господарської діяльності зазначеного товариства, оскільки контролюючим органом не надано доказів наявності вироку в зазначеному кримінальному провадженні, а отримані відомості в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, на які як на докази посилається відповідач не відповідають вимогам належності на допустимості в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки контролюючий орган не довів, що такі отримано у розпорядження та, те що він має право їх використання, у порядку визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Так, у постанові від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду в аспекті факту засудження посадової особи підприємства за статтею 205 КК України (переважно директора контрагента) зауважила на тому, що в податкових правовідносинах виникнення прав та обов`язків пов`язане насамперед зі спеціальним статусом платника податків, а не із загальною цивільно-правовою дієздатністю юридичної особи. За наявності статусу платника податків суб`єкт господарювання має підстави для складення первинних та інших документів, які повинні братися до уваги при підтвердженні даних податкового обліку.

Разом з тим, Великою Палатою Верховного Суду визнано обґрунтованим висновок про те, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

У наведеній постанові Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Твердження податкового органу на відсутність у контрагента достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення спірних господарських операцій, є необґрунтованими, оскільки чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, наявності чи відсутності у останнього основних фондів, тощо.

Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі №640/18105/18.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Судами встановлено, що спірні господарські операції є реальними та підтверджуються долученими Товариством до матеріалів справи належним чином оформленими копіями первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Вказані документи містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичне їх здійснення.

Судами першої та апеляційної інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом у запереченнях на адміністративний позов та апеляційній скарзі, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені відповідачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року у справі №826/3712/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва Л.І. Бившева