ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2021 року

м. Київ

справа № 500/322/20

адміністративне провадження № К/9901/29025/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2, про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2020 (колегія суддів у складі: Іщук Л. П., Обрізка І. М., Онишкевича Т. В. ),

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелих А. І., де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2, про визнання протиправною та скасування постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21.10.2019 у виконавчому провадженні № 57933221.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що передане стягувачу ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 607/1838/15-ц, який виданий
11.12.2018 Тернопільський міськрайонний суд майно, а саме: каменеобробне обладнання у кількості 4 одиниць Многопіл ТGQ-160 з 5-ма полотнами без сегментів діаметром 1,6 м. ; однопильний верстат для різки блоків ZQJ-160 з одним полотном без сегментів діаметром 1,8 м. ; два полірувальних верстати JL-2500 з двома комплектами інструментів, що знаходяться за адресою: Житомирська область, Хорошівський район, с. Радичі, на загальну суму 248 055,00 грн належить не лише боржнику ОСОБА_2, а й позивачці ОСОБА_1, оскільки вказане майно, є спільною власністю подружжя. Указує, що жодних зобов'язань у виконавчому провадженні № 57933221 перед стягувачем вона не має. Однак, приватний виконавець Мелих А. І. при винесенні спірної постанови в повній мірі не з'ясував сімейного стану боржника ОСОБА_2 та не встановив чи не придбане каменеобробне обладнання під час шлюбу та чи мають інші особи речові права, у тому числі право власності, на таке майно згідно чинного законодавства України. Таким чином, позивачка вважає, що належність їй із ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності каменеобробного обладнання, яке оскаржуваною постановою відчужено та передано у власність третій особі - стягувачу у виконавчому провадженні № 57933221, та її право, як співвласника даного каменеобробного обладнання, підлягає захисту шляхом визнання протиправною та скасування постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 21.10.2019.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха А. І. про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21.10.2019 у виконавчому провадженні №
57933221.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржувану постанову, відповідач розпорядився майном боржника ОСОБА_2 - каменеобробним обладнанням, без врахування інтересів позивачки як дружини боржника, якій належить право спільної сумісної власності на майно, що призвело до незаконного позбавлення її права власності на належну частку в спільному майні.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2020 рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 скасовано та прийнято постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха А. І. про визнання протиправною та скасування постанови відмовлено.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї. Враховуючи те, що позичені чоловіком позивачки у ОСОБА_3 кошти були використані на потреби сім'ї та те, що позивачкою не спростовано і не надано доказів визнання недійсним укладеного договору позики, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідний правочин вчинений в інтересах їх сім'ї та породив для обох із подружжя солідарне зобов'язання. У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в силу вимог частини 2 статті 73 Сімейного кодексу України майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, може бути об'єктом стягнення за зобов'язаннями ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 з погашення боргу за договором позики, вчиненого в інтересах їх сім'ї, а тому приватний виконавець Мелех А. І. при прийнятті оскаржуваної постанови про передачу майна стягувачу діяв на підставі та в межах своїх повноважень. Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що боржник ОСОБА_2 під час проведення виконавчих дій щодо опису, продажу на торгах та передачі майна стягувачу погодився з такими, тому, у випадку незгоди його дружини з тим, як розпоряджається спільним сумісним майном її чоловік, позивачка має право звернутися з позовом до чоловіка про поділ майна і повернення їй частки або компенсації за зміну у майні.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

02.11.2020 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржниця просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2020 та залишити в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.08.2020.

На обґрунтування касаційної скарги скаржниця зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 212/12256/14-ц, який стосується подібних правовідносин. Зокрема, указує, що державний чи приватний виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на майно боржника повинен з'ясовувати чи не володіє він даним майном спільно з іншими особами та чи мають право на користування даним майном інші особи, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Позиція інших учасників справи

Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж. М. (судді-доповідача), Жука А. В., Мартинюк Н. М. від
23.11.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2020.

Ухвалою Верховного Суду від 03.06.2021 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 31.07.1982 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2

11.12.2018 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист № 607/1838/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 основного боргу за договором позики в розмірі 1 105 350,00 грн, 189 077,47 грн інфляційних втрат та 88 706,96 грн - 3% річних, всього - 1 383 134,43 грн, а також 3434,76 грн судового збору.

17.12.2018 приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелихом А. І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа та зобов'язано боржника ОСОБА_2 подати декларацію про доходи та майно і попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

03.05.2019 до приватного виконавця Мелиха А. І. звернувся із заявою стягувач ОСОБА_3, якою повідомив, що боржник володіє рухомим майном, а саме: каменеобробним обладнанням, що підтверджується копією договору купівлі-продажу обладнання від 25.10.2011 № 19/09/11 та копією квитанції до прибуткового касового ордера від 26.10.2012 № 77; майно знаходиться за адресою: Житомирська область, Хорошівський район, територія сільської ради Радицька.

Згідно з постановою приватного виконавця Мелиха А. І. від 10.05.2019 ВП № 57933221 проведено опис майна боржника, а саме: каменеобробного обладнання, і накладено на нього арешт.

18.05.2019 приватним виконавцем Мелихом А. І. винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, для участі у виконавчому провадженні з метою надання висновку з питань ринкової вартості належного ОСОБА_2 каменеобробного обладнання.

08.07.2019 на адресу відповідача надійшов висновок про вартість майна, складений ТзОВ "Захід-експерт", про те, що проведені дослідження, здійснений аналіз та виконані розрахунки дозволяють зробити висновок, що вартість об'єкта оцінки на дату оцінки становить 496 111,00 грн.

15.07.2019 описане та арештоване майно боржника передано на електронні торги, про що сформовано заявку та передано ДП "СЕТАМ" для виконання, однак, електронні торги визнані такими, що не відбулись у зв'язку із відсутністю допущених учасників торгів.

11.10.2019 стягувач ОСОБА_3 погодився із пропозицією приватного виконавця Мелиха А. І. про залишення за собою нереалізованого майна боржника.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха А. І. від 21.10.2019 ВП № 57933221 передано стягувачу ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом від 11.12.2018 № 607/1838/15-ц, виданим Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, каменеобробне обладнання у кількості 4 одиниці: многопіл TGQ-160 з 5-ма полотнами без сегментів діаметром 1,6 м, однопільний верстат для різки блоків ZQJ-160 з одним полотном без сегментів діаметром 1,8 м, два полірувальних верстати JL-2500 з двома комплектами інструментів, що знаходяться за адресою: с. Радичі, Хорошівський район, Житомирська область.

Позиція Верховного Суду

Джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зі змісту ухвали Верховного Суду від 23.11.2020 встановлено, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Даною нормою передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження позивачка посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від
29.08.2019 у справі № 212/12256/14-ц, відповідно до якого державний виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з'ясовувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами та чи мають право на користування даним майном інші особи, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

За визначенням пунктів 1 та 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Вирішуючи даний спір по суті, суди як першої, так і апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Предметом перевірки у даній справі є правомірність передачі приватним виконавцем стягувачу у рахунок погашення боргу рухомого майна, після його арешту та примусової реалізації, яке, на думку скаржника, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, без виділення частки.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Приписами статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Відповідно до вимог частини 1 статті 443 Цивільного процесуального кодексу України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Відповідно до частини 1 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частини 1 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження") здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Частиною 9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт.

Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Відповідно до матеріалів справи, підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що при арешті та примусовій реалізації, а потім і передачі майна, належного боржникові, державний виконавець всупереч вимогам статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" не врахував, що таке майно є спільною сумісною власністю боржника та ОСОБА_1, набутою у шлюбі, та не визначив частки позивачки та боржника у цьому майні.

Відповідно до частини 3 статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 73 Сімейного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Таким чином, фактичною підставою для звернення з цим позов стало порушення державним виконавцем речових прав позивачки на майно, яке, за її твердженням, є спільною сумісною власністю, оскільки було набуте боржником у шлюбі з нею.

Оскарження рішення приватного виконавця, спрямованого на передачу спірного майна стягувачу у рахунок погашення боргу, після його арешту та примусової реалізації, особою, яка не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не призведе до належного захисту її прав.

Законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно або його частка, - звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно (стаття 59 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Крім того, як установлено судами попередніх інстанцій, 21.10.2019 приватним виконавцем Мелихом А. І. складено акт про передачу спірного рухомого майна стягувачу у рахунок погашення боргу та постанову про передачу зазначеного майна стягувачу у рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні № ВП 57933221, що відповідно до частини 9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Отже, при вирішенні спору перед судом може постати питання визнання чи скасування права третьої особи як нового власника і добросовісного набувача спірного майна.

З огляду на наведені норми та сукупність обставин у цій справі суд уважає, що позивачкою обрано неефективний спосіб захисту свого права, який до того ж, не розв'яже спір між нею та третьою особою щодо спірного рухомого майна.

Спір у цій справі не має ознак публічно-правового, оскільки стосується порушеного майнового права позивачки, а також і майнових прав третіх осіб, і належним способом захисту такого права є звернення до суду з позовом про визнання права власності на спірне майно.

Подібний висновок вже був висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 810/497/18 і Суд не знаходить підстав для відступу від нього.

Таким чином, оскаржуване рішення хоч і прийнято суб'єктом владних повноважень, спрямовано на реалізацію приписів цивільного законодавства та впливає насамперед на майнові права позивачки. У зв'язку з цим спірні правовідносини мають приватноправовий характер.

З огляду на наведене, ураховуючи характер спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Доводам касаційної скарги суд не надає оцінку з огляду на те, що такі доводи стосуються суті спору, який за своїм характером є приватно-правовим, а отже не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на вказане та враховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що вказаний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про розгляд справи в порядку адміністративного судочинства є помилковими.

Пунктом 5 частини 1 статті 349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно частини 1 статті 354 КАС України.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених частини 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Отже, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2020 підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої частини 1 статті 239 КАС України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Таким чином, суди помилково прийняли до свого провадження і розглянули справу з порушенням правил предметної юрисдикції, тому ухвалені судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

При зверненні до суду касаційної інстанції позивачко сплачено судовий збір в розмірі 1681,60 грн відповідно до фіскального чеку від 30.10.2020 № 1011131995.

Зважаючи на результат касаційного розгляду, Верховний Суд роз'яснює, що даний судовий збір може бути повернутий ОСОБА_1 за її клопотанням відповідною ухвалою суду відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 238, 239, 345, 349, 354, 355, 356 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2020 у справі № 500/322/20 - скасувати.

Провадження у справі № 500/322/20 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2, про визнання протиправною та скасування постанови - закрити.

Роз'яснити учасникам справи, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства, а також роз'яснити, що позивач має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЖ. М. Мельник-Томенко А. В. Жук Н. М. Мартинюк