ПОСТАНОВА

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа №480/4515/18

провадження №К/9901/19323/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єзерова А. А., суддів Желєзного І. В., Стародуба О. П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2019 (головуючий суддя Ральченко І. М., судді Катунов В. В., Бегунц А. О.)

у справі №480/4515/18

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Управління Держпраці у Сумській області

про визнання протиправною та скасування постанови,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У грудні 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Сумській області, в якій просив суд визнати протиправною і скасувати постанову про накладення штрафу на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 від 22.11.2018 №СМ 2021/187/АВ/ТД-ФС.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем при прийнятті постанови про накладення штрафу не було враховано того, що між позивачем та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 були укладені цивільно-правові угоди на виконання робіт і відносини між позивачем і вказаними особами не містять ознак трудових відносин.

3. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 у справі № 480/4515/18 позов задоволено повністю.

4. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2019 у справі № 480/4515/18 рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 у справі № 480/4515/18 скасовано і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

5. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з постановою суду апеляційної інстанції не погодився, тому звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від
11.06.2019 у справі № 480/4515/18, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 у справі №480/4515/18 залишити в силі.

6. Ухвалою Верховного суду від 17.07.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

7.05.08.2019 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2019 у справі № 480/4515/18 без змін.

8.13.08.2019 до Верховного суду від позивача надійшло клопотання про передачу справи на розгляд об'єднаної палати, яке судовою колегією відхиляється як необґрунтоване.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30.10.2018 Управлінням Держпраці у Сумській області було проведено інспекційне відвідування Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо дотримання трудового законодавства в частині належного оформлення трудових відносин.

10. За наслідками перевірки складений акт від 30.10.2018 № СМ 2021/187/АВ, у якому зроблений висновок про допуск позивачем до виконання робіт без оформлення трудового договору працівників ОСОБА_2, ОСОБА_3.

11. На підставі зазначеного акту Управлінням Держпраці у Сумській області винесено постанову від 22.11.2018 № СМ 2021/187/АВ /ТД-ФС про накладення на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 223 380 грн.

12. Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

13. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 існували саме цивільно-правові відносини, оформлені цивільно-правовими договорами про виконання робіт, а не трудові відносини, як стверджує відповідач, а тому підстави для притягнення позивача до відповідальності за порушення трудового законодавства були відсутні.

14. Суд апеляційної інстанції з таким висновком місцевого адміністративного суду не погодився та відзначив у оскарженій постанові, що у зазначених договорах не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не вказана одиниця виміру, ціна за одиницю, тобто не визначено конкретного обсягу роботи під час укладання договорів, а також за умовами укладених договорів вартість послуг (робіт) визначена наперед у загальній сумі. Однак оплата за послуги здійснюється поетапно, після підписання акту виконаних робіт, що підписаний сторонами.

15. Другий апеляційний адміністративний суд, здійснивши аналіз змісту наданих документів (договорів, актів приймання наданих послуг) дійшов висновку, що предметом вказаних договорів є сам процес праці, а не її кінцевий результат, оскільки ОСОБА_2, ОСОБА_3 систематично виконувались певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи у встановлений строк. При цьому, праця за цими договорами не є юридично самостійною, здійснюється у межах діяльності фізичної особи-підприємця з систематичним виконанням трудових функцій.

16. Також суд апеляційної інстанції вказав, що про наявність трудових відносин між позивачем і вказаними особами свідчить проведення з працівниками інструктажів на робочому місці, що підтверджено підписами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у журналі інструктажу, а також те, що до виконання робіт із обстеження, ремонту та чищення димарів, повітропроводів у даному випадку могли бути допущені виключно наймані працівники Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, а не особи, з якими останнім укладено цивільно-правові договори щодо надання певних послуг.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

17. Касаційну скаргу мотивовано порушенням місцевим та апеляційним адміністративними судами норм матеріального і процесуального права і неповним дослідженнням обставин справи.

Зокрема, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно пов'язав з трудовими відносинами відсутність визначення в цивільно-правових договорах та актах приймання наданих послуг конкретного обсягу робіт, які повинні були виконати особи, з якими укладено договори.

Цивільно-правові договори, укладені з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є нікчемними і недійсними у судовому порядку не визнавалися та є чинними.

18. На думку скаржника, Другий апеляційний адміністративний суд безпідставно не взяв до уваги того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, будучи допитані судом як свідки, показали, що вони в обумовлених у цивільно-правових угодах адміністративно-територіальних одиницях Сумської області самостійно на свій страх і ризик надавали послуги з очищення і повірки димарів та вентиляційних каналів своїми засобами виробництва, не підпорядковуючись внутрішньому трудовому розпорядку позивача. Для зручності їхні послуги оплачувалися поетапно за ринковими розцінками за актами виконаних робіт. Кожна послуга теж оформлялася відповідним актом, тобто результати їхньої роботи були матеріалізовані і їх можна було перевірити. Ніяких порушень їхніх прав при укладанні і виконанні цивільно-правових угод не відбувалося. Кінцевим результатом їхніх послуг було очищення всіх обумовлених димоходів у певних районах протягом відповідного сезону.

19. Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно пов'язав виконання робіт підвищеної небезпеки саме з трудовими відносинами.

20. За посиланням скаржника, відносно проходження інструктажів з охорони праці апеляційний суд залишив поза увагою ту обставину, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залучилися до виконання робіт не як працівники у розумінні положень ст.1 Закону "Про охорону праці", а як особи за цивільно-правовими договорами, на яких дія ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України розповсюджуватися не може, як і дія приписів ст. 29, 153 КЗпП та п.
6.1 розділу 6 НПАОП 0.00-4.12-05 Типового положення про навчання та перевірку знань з питань охорони праці, на які послався апеляційний суд, натомість, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги положення листів Держгірпромнагляду від 18.08.2014 № 6293/0/8-03/6/14 та Держпраці від 31.03.2016 № 3684/2/12-ДП- 16, які не забороняють проводити інструктажі з охорони праці за цивільно-правовими угодами.

21. У відзиві на касаційну скаргу відповідач, з посиланням на практику Верховного Суду, зазначає, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

У договорах про надання послуг, укладених між позивачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3, не визначено об'єм послуг, які зобов'язуються надавати фізичні особи, тому суд апеляційної інстанції, на думку відповідача, правомірно дійшов висновку про те, що праця за цими договорами не є юридично самостійною, здійснюється у межах діяльності фізичної особи-підприємця з систематичним виконанням трудових функцій.

22. Управління Держпраці у Сумській області вважає, що послуги з виконання періодичної перевірки, очищення димових вентиляційних каналів житлових будинків і споруд та огляд оголовків, які надавали ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відносяться до робіт підвищеної небезпеки. В свою чергу, фізичні особи не можуть отримувати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та подавати декларації відповідності матеріально-технічної бази роботодавця вимогам законодавства з питань охорони праці та промислової безпеки, а до виконання робіт підвищеної небезпеки позивач має право залучати виключно найманих працівників, а не фізичних осіб на власний ризик на умовах цивільно- правового договору.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

24. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

25. З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

26. Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

27. Положеннями ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За змістом ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У відповідності до ч. 1 ст. 839 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

28. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

29. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

30. Судом апеляційної інстанції досліджувались цивільно-правові угоди, укладені позивачем з фізичними особами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 і було встановлено, що предметом угод є виконання робіт, зокрема з перевірки, очищення димових вентиляційних каналів житлових будинків і споруд в Буринському, Білопільському та Липоводолинському районах Сумської області. Серед обов'язків виконавця угодами визначено виконання періодичної перевірки та очищення димових вентиляційних каналів та огляд оголовків; по заявкам мешканців виконання послуг по очищенню димових, вентиляційних каналів; при необхідності виконання ремонту димових вентиляційних каналів та оголовків.

Також за умовами укладених договорів вартість послуг (робіт) визначена наперед у загальній сумі. Однак оплата за послуги здійснюється поетапно, після підписання акту виконаних робіт, що підписаний сторонами.

31. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що зазначені вище угоди не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов'язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.

Зазначене спростовує доводи скаржника про безпідставне визначення цивільних відносин між позивачем та вказаними вище особами як трудових.

32. З приводу посилання скаржника на положення ст. 204 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, колегія суддів зазначає, що сам по собі факт відсутності судового рішення про визнання вказаних вище цивільно-правових правочинів недійсними не може бути безумовним доказом існування між зазначеними особами саме договірних цивільно-правових відносин.

33. Судова колегія Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного адміністративного суду стосовно того, що послуги з виконання періодичної перевірки, очищення димових вентиляційних каналів житлових будинків і споруд та огляд оголовків, які надавали ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відносяться до робіт підвищеної небезпеки, з огляду на те, що у п. 12 Додатку 6 "Перелік видів робіт підвищеної небезпеки, які виконуються на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази роботодавця вимогам законодавства з питань охорони праці та промислової безпеки" Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1107 зазначено, що обстеження, ремонт і чищення димарів, повітропроводів відносяться до робіт підвищеної небезпеки.

34. Відповідно до ст. 21 Закону України "Про охорону праці", дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки повинен одержати саме роботодавець.

Пунктом 21 Порядку № 1107 визначено, що виконання робіт підвищеної небезпеки, що зазначені в додатку 6 здійснюється роботодавцем на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці.

35. Другий апеляційний адміністративний суд встановив, що позивач має дозвіл на виконання обстеження, ремонт та чищення димарів, повітропроводів, що виданий Територіальним управлінням Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України в Сумській області, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 таких дозволів не мають.

36. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що оскільки подає декларацію відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства та отримує дозвіл на виконання конкретних видів робіт фізична особа-підприємець (роботодавець), то роботи підвищеної небезпеки, визначені таким дозволом, можуть виконуватись виключно працівниками такого роботодавця, а не особами, що надають послуги за цивільно-правовими договорами, за умови відсутності у них дозволів на виконання таких робіт.

Отже, до виконання робіт із обстеження, ремонту та чищення димарів, повітропроводів у даному випадку могли бути допущені виключно наймані працівники позивача, а не особи, з якими останнім укладено цивільно-правові договори щодо надання певних послуг.

37. Суд розглянув і відхилив доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, будучи допитані судом як свідки, показали, що вони в обумовлених у цивільно-правових угодах адміністративно територіальних одиницях Сумської області самостійно на свій страх і ризик надавали послуги з очищення і повірки димарів та вентиляційних каналів своїми засобами виробництва, не підпорядковуючись внутрішньому трудовому розпорядку позивача, оскільки виконання вказаними особами послуг з очищення і повірки димарів та вентиляційних каналів без отримання відповідних дозволів та без перебування з позивачем у трудових відносинах, а на власний ризик, суперечить вимогам чинного законодавства.

Інші доводи касаційної скарги були перевірені судом апеляційної інстанції та не спростовують вірних висновків судів.

38. Враховуючи зазначене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не спростовують вірних висновків суду апеляційної інстанції.

39. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

40. Оскільки Верховний Суд залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2019 у справі №480/4515/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. А. Єзеров

Суддя О. П. Стародуб

Суддя І. В. Желєзний