ПОСТАНОВА

Іменем України

05 травня 2018 року

Київ

справа №826/11377/14

адміністративне провадження №К/9901/19936/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження заяву Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДВС у м. Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2016 року

у справі №826/11377/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДВС у м. Києві ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління ДВС у м. Києві (далі ДПІ) у лютому 2017 року звернулась до Верховного Суду Україні із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2016 року в зв'язку з невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права та в зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду Україні від 27 лютого 2017 року відкрито провадження у справі.

12.02.2018 справа надійшла до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи якими обґрунтовано заяву ДПІ, перевіривши правильність застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2016 року відхилено касаційну скаргу ДПІ, залишено без змін ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2014.

Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які мотивували свої рішення тим, що відповідачем не надано доводів та доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчували наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Зокрема, ухвала Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2016 року мотивована тим, що «господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами першої та апеляційної інстанцій з підтвердженням матеріалів справи встановлено формування позивачем податкового кредиту спірного періоду на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих особою, яка була зареєстрована платником податку на додану вартість, та встановлено, що господарські операції фактично здійснені та спричинили реальні зміни в майновому стані платника податків - ТОВ «Аскоп-Україна», підтверджені первинними бухгалтерськими документами, тому податковим органом безпідставно прийняте спірне податкове повідомлення-рішення.»

В підтвердження невідповідності ухали Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2016 року викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, ДПІ послалась на постанову Верховного Суду України від 22 листопада 2016 року у справі №826/11397/14.

В своїй постанові Верховний Суд України, виклавши висновок щодо застосування положень статей 14, 138, 139, 198, 201 Податкового Кодексу України та статей 1,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначив, що аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

При цьому Верховний Суд України визнав помилковими висновки суду касаційної інстанції про те, що за формально правильного оформлення господарської операції, в тому числі первинними документами бухгалтерського обліку, сам факт фіктивності контрагента може бути ігнорований, оскільки статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати.

Водночас, правильним є висновок суду першої інстанції у справі, що розглядається, про те, що подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку (копії актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) з додатками, рахунків-фактур, податкових накладних, платіжних доручень, податкової звітності) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами ознак фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства, є правильним.

В підтвердження неоднакового застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, ДПІ посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2016 року у справі №826/18824/15.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України у зазначеній справі мотивовано наступним :

«У ході розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що Особа1 - засновник і директор ПП «Ан Транс» (контрагента позивача по спірним правовідносинам), якого визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів.

У постановах Верховного Суду України від 05.03.2012 року (справа № 21-421а11) та від 22.09.2015 року (справа № 810/5645/14) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Отже, оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що Особа1 - засновник і директор ПП «Ан Транс» (контрагента позивача по спірним правовідносинам) заперечує свою участь у створенні та діяльності ПП «Ан Транс», зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

З матеріалів справи №826/11377/14, щодо якої подано заяву ДПІ про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України вбачається, що позивачем сформовано податкові зобов'язання за наслідками господарської діяльності на підставі укладеного з ТОВ «Нексус-Україна» договору купівлі-продажу №24/03/14 від 24.03.2014, відповідно до умов якого ТОВ «Нексус-Україна» зобов'язався передати в установлені даним договором строки сою врожаю 2013 року у власність Товариства.

При цьому ДПІ заперечувало реальність виконання господарської операції щодо купівлі-продажу обумовленого договором №24/03/14 врожаю сої та посилалось на відсутність доказів, що підтверджують фактичне виконання умов договору.

Також, під час розгляду справи відповідач надав вирок Суворівського районного суду м. Херсон від 20.07.2015, яким ОСОБА_2 визнано винним в пред'явленому обвинуваченні по ч.5 ст. 27 ч.1 ст. 205 КК України.

Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_2 достовірно знаючи, що підприємство перереєстровується на його ім'я лише для використання невстановленими особами для здійснення незаконної діяльності у вигляді проведення безтоварних операцій та сприянню суб'єктам господарювання з реального сектору економіки в ухиленні від сплати податків, 16 січня 2014 року, погодившись на пропозицію невстановленої особи, здійснив придбання суб'єкта підприємницької діяльності ( юридичної особи ) Товариства з обмеженою відповідальністю «Нексус-Україна» та призначив себе на посаду директора вказаного суб'єкта господарювання.

При цьому, останній, достовірно знаючи, що підприємство створене для здійснення незаконної діяльності та буде використовуватися іншими особами, залишив невстановленій слідством особі, печатку, статутні та реєстраційні документи. Фінансово-господарську діяльність ТОВ «Нексус-Україна» ОСОБА_2 не здійснював - не укладав угоди з контрагентами, не купував та не постачав товари(послуги), не складав та не надавав первинні бухгалтерські документи, не знімав готівкові кошти з рахунків ТОВ «Нексус-Україна», та не здійснював розрахунки по господарським операціям.

При прийнятті судових рішень Вищий адміністративний суд України, як і суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на наявність документів бухгалтерського обліку, які формально відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не дав оцінки доводам ДПІ щодо виявленим фактам ознак фіктивної діяльності контрагента позивача та відсутності доказів фактичного виконання господарської угоди.

Відтак, ухвала Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2016 року не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України від 22 листопада 2016 року у справі №826/11397/14 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Верховним Судом України неодноразово, з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в рішеннях Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 26 січня 2016 р. у справі N 21-4781а15; постанова Верховного Суду України від 22 березня 2016 р. у справі N 21-170а16; постанова Верховного Суду України від 22 березня 2016 р. у справі N 21-2927а15; постанова Верховного Суду України від 29 березня 2016 р. у справі N 21-5315а15; постанова Верховного Суду України від 12 квітня 2016 р. у справі N 21-3270а15; постанова Верховного Суду України від 12 квітня 2016 р. у справі N 21-3635а15; постанова Верховного Суду України від 19 квітня 2016 р. у справі N 21-4985а15; постанова Верховного Суду України від 26 квітня 2016 р. у справі N 21-4976а15; постанова Верховного Суду України від 24 травня 2016 р. у справі N 21-5332; постанова Верховного Суду України від 14 червня 2016 р. у справі N 21-1318а16) і колегія суддів Касаційного адміністративного суду не вважає за необхідне відступити від цього висновку.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 року) за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов:

про повне або часткове задоволення заяви;

про відмову у задоволенні заяви.

За наведених вище обставин рішення судів першої, апеляційної і касаційної інстанцій як такі, що не відповідають викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, підлягають скасуванню.

Позаяк суди попередніх інстанцій не встановили всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи справу в межах наданих їй повноважень, позбавлена процесуальної можливості прийняти нове судове рішення щодо суті заявленого адміністративного позову.

Враховуючи наведене, справа після скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2016, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2014 та постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2014 має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та постановити законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись пунктом 1 частини 1 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017)

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДВС у м. Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2016 року задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2014 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер