Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.01.2021 року у справі №810/1476/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2021 року

м. Київ

справа №810/1476/16

адміністративне провадження №К/9901/41145/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гончарової І. А.,

суддів: Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бакалія-Трейд"

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Ключкович В. Ю., судді - Грибан І. О., Кузьмишина О. М. )

у справі №810/1476/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бакалія-Трейд"

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бакалія-Трейд" (далі - позивач, платник, Товариство, ТОВ "Бакалія-Трейд") звернулося до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у Києво-Святошинському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про безпідставність висновків контролюючого органу про відсутність фактичного здійснення господарської діяльності між позивачем та АФГ "Таврія" у періоді, що перевірявся, та правомірність формування Товариством податкового кредиту за результатами здійснення господарських операцій із вказаним вище контрагентом. Платник вважає, що надані ним первинні документи у повній мірі підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності між позивачем та АФГ "Таврія" у періоді, що перевірявся, а придбані позивачем у АФГ "Таврія" товари були використані Товариством у своїй господарській діяльності.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року (головуючий суддя - Горобцова Я. В. ) адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 13.11.2015 №0003652204 та №0003662204; присуджено на користь ТОВ "Бакалія-Трейд" судовий збір у сумі 12808,57 грн за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Києво-Святошинському районі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність віднесення Товариством до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених за результатами господарських відносин із АФГ "Таврія", у періоді, що перевірявся. Вказав, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано належних доказів на підтвердження викладених в акті перевірки висновків контролюючого органу про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним вище контрагентом.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року апеляційну скаргу Києво - Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області задоволено, постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ТОВ "Бакалія-Трейд" до ДПІ у Києво-Святошинському районі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень відмовлено повністю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що надані Товариством на підтвердження фактичного здійснення господарської діяльності з АФГ "Таврія" у періоді, що перевірявся, документи підписані від імені директора АФГ "Таврія" - ОСОБА_1, який згідно з протоколом допиту свідка заперечував свою причетність до діяльності зазначеного суб'єкта господарювання та вказав, що жодних документів від імені АФГ "Таврія" не підписував. Також апеляційний суд наглосив на тому, що Товариством не надано усіх необхідних первинних документів, обов'язковість яких передбачена умовами договору поставки, на підтвердження фактичного здійснення поставки товару позивачу. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про безпідставність посилань контролюючого органу на протокол допиту свідка у кримінальній справі, в якій відсутній вирок. Зазначає, що надані платником первинні документи підтверджують правомірність віднесення Товариством сум ПДВ, сплачених за результатами здійснення господарської діяльності із вказаним вище контрагентом, до податкового кредиту.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

19 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції від 03.10.2017).

Підпунктом 4 пункту першого Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача у період з 16.10.2015 по 22.10.2015 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з АФГ "Таврія" за серпень 2015 року, за результатами якої складено Акт від 29.10.2015 №355/10-13-22-04/38379292 (далі - Акт перевірки).

За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість, що підлягає сплаті за серпень 2015 року, на 507809,00 грн та завищення показників рядка 24 "Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" декларації з ПДВ за серпень 2015 року на суму 92191,00 грн.

На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від
13.11.2015:

- № 0003652204, яким Товариству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 92191,00 грн;

- № 0003662204, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на 761714,00 грн, з яких за основним платежем на 507809,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом) на 253905,00 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення господарської діяльності між позивачем та АФГ "Таврія" у періоді, що перевірявся.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України) у редакціях, що були чинними на момент їх виникнення.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. При цьому платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Кодексу (пункт
44.1 статті 44 ПК України).

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пунктом 198.3 статті 198 ПК України) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 198.3 статті 198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 198.3 статті 198 ПК України (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків регулюється статтею 200 ПК України.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пунктом 200.1 статті 200 ПК України на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пунктом 200.1 статті 200 ПК України на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.4 статті 200 ПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною другою статті 3 вказаного вище Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частинами 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді права платника податку на формування податкового кредиту виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписаними уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених частини 1 статті 71 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07 серпня 2015 року між позивачем (Покупець) та АФГ "Таврія" (Постачальник) укладено договір поставки №1708/15-2, за умовами якого Постачальник зобов'язується у порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності із замовленням Покупця поставити Покупцю товар разом з товаросупроводжувальною документацією, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними у накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в Специфікації.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що Постачальник зобов'язується здійснити поставку товару на умовах DDP у відповідності до правил Інкотенрмс 2020, за адресою та в строк, вказані у замовлені, або дотримуючись Графіку поставки товару. Згідно з пунктом 3.8 договору постачальник при поставці відповідної партії товару передає покупцю товаросупроводжувальну документацію, зокрема, товарно - транспортні накладні та документи на освідчення якості товару.

За домовленістю сторін Постачальник зобов'язаний передати товар Покупцю та забезпечити його зберігання протягом 5-ти місяців з моменту передачі за адресою: с. Дмитрівка, вул. Леніна, 10.

На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору поставки позивач надав копії податкових накладних, видаткових накладних та актів приймання-передачі товарів на зберігання, замовлень на поставку тощо. Надані платником на підтвердження фактичного виконання умов договору поставки документи підписані директором АФГ "Таврія" - ОСОБА_2.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, дослідивши надані позивачем первинні документи, зазначив, що як до перевірки, так і до матеріалів справи, Товариством не надано необхідних та достатніх первинних документів, які б свідчили про фактичне виконання умов договору поставки, зокрема, здійснення навантаження, розвантаження, зважування та транспортування товару (сої). Не надано доказів фактичного здійснення поставки товару на склад та його повернення зі зберігання Покупцю тощо.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 27.11.2015 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015110000000371 (частина 2 статті 366 Кримінального кодексу України). Вказав, що досудовим розслідуванням у зазначеному кримінальному провадженні встановлено, що під час відпрацювання підприємств, що мають статус сільськогосподарських виробників та користуються пільгами передбаченими податковим законодавством, працівниками оперативного управління ГУ ДФС у Київській області проведено комплекс заходів, за результатами яких встановлено суб'єкт господарювання з ознаками фіктивності, а саме АФГ "Таврія", керівником, засновником та головним бухгалтером якого є ОСОБА_2.

Згідно з наявним у матеріалах справи протоколом допиту свідка, керівника АФГ "Таврія" - ОСОБА_2, останній зазначив, що жодних дій, пов'язаних з реєстрацією (перереєстрацією) АФГ "Таврія" він не вчиняв, документів щодо реєстрації (перереєстрації) вказаної юридичної особи не підписував. Жодних документів до будь-яких підприємств, установ та організацій не подавав, рахунків у банківських установах не відкривав, печатками підприємства не володів. Ні юридичну, ні фактичну адресу АФГ "Таврія" не обирав та вони йому невідомі. За весь період діяльності АФГ "Таврія" ОСОБА_2 жодного відношення до функціонування зазначеного суб'єкта господарювання не мав, ніякі документи щодо його діяльності (в тому числі офіційні форми звітності, договори і контракти, акти виконаних робіт, чеки на зняття готівки, накладні, рахунки-фактури, податкові накладні, банківські платіжні доручення тощо) не підписував. Будь-яких довіреностей не видавав.

Участі у виборі напрямів діяльності АФГ "Таврія", виборі контрагентів не приймав. Свідоцтва платника податку на додану вартість не отримував. Будь-яких доходів від результатів фінансово-господарської діяльності АФГ "Таврія" ОСОБА_3 не отримував. Також, ОСОБА_2 вказав, що будь-яких документів стосовно виходу із складу засновників АФГ "Таврія", передачі частки у статутному фонді вказаного підприємства він не підписував. ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які на даний час рахуються засновниками АФГ "Таврія", йому не відомі.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що надані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку (податкові накладні, видаткові накладні та акти приймання - передачі товару зі зберігання тощо) щодо господарських операцій з АФГ "Таврія" у періоді, що перевірявся, не є достатніми доказами фактичного виконання операцій, оскільки спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими контролюючим органом фактами щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку Товариства.

Так, позивач не надав жодних доказів на підтвердження фактичного здійснення транспортування придбаного позивачем товару, його прийняття за кількістю та якістю (з урахуванням специфіки товару). Доказів на підтвердження фактичного здійснення відвантаження товару; документів на підтвердження походження товару та якісних характеристик придбаної сільськогосподарської культури тощо. Не надав жодних доказів на підтвердження того, що у контрагента наявні необхідні складські приміщення та технологічні можливості для забезпечення необхідних умов для зберігання придбаного позивачем товару (сої) враховуючи його специфіку, а також доказів на підтвердження здійснення стронами розрахунку за поставлений товар.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бакалія-Трейд"

залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіІ. А. Гончарова І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова