ПОСТАНОВА

Іменем України

04 серпня 2020 року

Київ

справа №809/3867/14

адміністративне провадження №К/9901/1084/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т.Г.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання - Приходько Н.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №809/3867/14

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Управління МВС України в Івано-Франківській області про визнання незаконним звільнення з посади заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області та поновлення на даній посаді, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Матуляка Я.П., суддів: Черепія П.М., Гундяка В.Д.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Макарика В.Я., суддів: Большакової О.О., Глушка І.В.),

у с т а н о в и в :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 21 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконним звільнення із посади заступника начальника управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки та поновлення на посаді заступника начальника управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення позивача з посади заступника начальника управління УМВС України в Івано-Франківській області відбулось всупереч вимогам Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, оскільки підстава звільнення зазначена в наказі від 27 жовтня 2014 року №2239 о/с, не міститься у вказаному Положенні. Крім того, в порушення Закону України «Про очищення влади» будь якої перевірки щодо доведеності конкретних фактів вчинених позивачем правопорушень відповідачем проведено не було, як і не було складено жодних висновків щодо нього. Вважає, що його звільнення можливе було б лише за умови доведеності вини у сприянні узурпації влади Президентом України ОСОБА_2 , підриві національної безпеки і оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини.

3. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2014 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - управління МВС України в Івано-Франківській області.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

4. 18 грудня 2014 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд вирішив у задоволенні позову відмовити.

5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сукупний термін перебування позивача, у період визначений Законом, на посадах, щодо яких встановлена заборона, становить більше ніж один рік. При звільненні ОСОБА_1 відповідач діяв в межах наданих йому повноважень у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підстав для задоволення позову немає.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

6. 30 квітня 2015 року Львівський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2014р. у справі № 809/3867/14- без змін.

7. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, на підставі правильно встановлених обставин справи та визначених їм правовідносин, прийшов до обґрунтованих і законних висновків. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. 21 травня 2015 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

9. У касаційній скарзі скаржник просить постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

10. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 червня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

11. 04 січня 2018 року вказана касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

12. Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2018 року закінчено підготовчі дії і призначено справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні.

13. Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2018 року справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні.

14. Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року зупинено провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян у справі №817/3431/14.

15. Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року поновлено провадження у справі №809/3867/14 та призначено її до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 04 серпня 2020 року.

16. Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивача у справі)

17. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції винесенні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню. Скаржник зазначає, що відповідач не надав жодного доказу про те, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення ним прав і свобод людини. Судами попередніх інстанцій порушено норми частини 2 статті 1 Закону України «Про очищення влади» та статей 61, 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості та індивідуального характеру юридичної відповідальності. Також позивач наголошує на неповному з`ясуванні судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

18. ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 01 жовтня 1983 року.

З червня 2004 року по квітень 2005 року, ОСОБА_1 , перебував на посаді заступника начальника Управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки, а з 04 листопада 2005 року, його призначено на посаду заступника начальника управління МВС в Івано-Франківській області, підстава наказ МВС України від 04 листопада 2005 року (а.с.14,15,73).

Відповідно до витягу з Наказу УМВС України в Івано-Франківській області від 05 червня 2008 року №119 о/с, ОСОБА_1 , призначено на посаду заступника начальника Управління - начальника міліції громадської безпеки УМВС, підстава: наказ МВС від 02 червня 2008 року (а.с. 74,84).

17 серпня 2010 року позивача призначено на посаду заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області, звільнивши його від посади заступника начальника УМВС - начальника міліції громадської безпеки, підстава рапорт ОСОБА_1., наказ МВС України від 13 серпня 2010 року (а.с. 74, 83).

На вказаній посаді ОСОБА_1 перебував до 20 вересня 2011 року, та був призначений на посаду начальника управління матеріального забезпечення (а.с.74).

15 січня 2013 року відповідно до наказу №13 о/с, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління матеріального забезпечення УМВС України в Івано-Франківській області, за п. "а" ст. 65 (за віком) у відставку, підстава рапорт ОСОБА_1 . , наказ МВС від 11 січня 2013 року (а.с.74, 82).

З 11 серпня 2014 року ОСОБА_1 , призначено на посаду заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки, підстава наказ МВС від 09 серпня 2014 року (а.с.81).

На вказану посаду позивача рекомендувала Координаційна рада громадських об`єднань Івано-Франківської області та Самооборона майдану Івано-Франківської області та м. Івано-Франківськ, внаслідок проходження ним процедури громадських обговорень у вказаних організаціях. Дана обставина не заперечується сторонами та підтверджується копіями відповідного звернення та подання (а.с.18,19).

14 листопада 2014 року у відповідності до вимог Закону України "Про очищення влади" позивачем, на адресу Міністерства внутрішніх справ України, направлено заяву про проведення відносно позивача перевірки та копію декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2013 рік (а.с.20-26).

У вказаній заяві, позивач повідомив про те, що заборони визначені частиною 3 або 4 статті 1 Закону, до нього не застосовуються.

Відповідно до Наказу Міністерства внутрішніх справ України №2239 о/с від 27 жовтня 2014 року "По особовому складу" згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VII та пунктом 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) полковника міліції ОСОБА_1 (Н-864207), заступника начальника Управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки.

Відповідно до Наказу Управління МВС України в Івано-Франківській області №590 о/с від 07 листопада 2014 року "По особовому складу" згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VII та пунктом 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) полковника міліції ОСОБА_6 Івановича (М-864207), заступника начальника Управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки, з 07 листопада 2014 року.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

19. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

20. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

21. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).

22. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).

23. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

24. Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

25. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

26. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

27. Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

28. Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

29. Cтаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

30. Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2009 року № 1906-IV чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

31. За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

32. Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент вирішення даної справи судами першої та апеляційної інстанції; далі - КАС України) встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Ці норми збережені у частині першій статті 3 КАС України в редакції, чинній з 15.12.2017.

33. Відповідно до частин першої-четвертої статті 8 КАС України (у редакції, чинній на момент вирішення даної справи судами першої та апеляційної інстанцій) суд при вирішенні справи, керується принципом верховенством права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Ці норми збережені у статті 6 КАС України в редакції, чинній з 15.12.2017.

34. За правилами частин четвертої та шостої статті 9 КАС України (в редакції, чинній на момент вирішення цієї справи судами першої та апеляційної інстанції) у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. Аналогічні норми закріплені у частині другій статті 3 КАС України в редакції, чинній з 15.12.2017.

35. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VII (далі - Закон №1682-VII).

36. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону №1682-VII).

37. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону №1682-VII).

38. Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону №1682-VII).

39. Статтею 2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).

40. Відповідно до пункту шостого частини першої статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

41. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону №1682-VII.

42. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

43. При цьому, підпунктом 1 пункту 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1682-VII визначено, що впродовж 10-ти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині 3 статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною 1 статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

44. Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).

45. У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:

1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;

2) прецедентного права національних конституційних судів;

3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:

- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" №1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));

- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенства права (далі - Керівні принципи ПАРЄ).

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

46. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

47. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації).

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до Наказу Міністерства внутрішніх справ України №2239 о/с від 27 жовтня 2014 року "По особовому складу" згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VII та пунктом 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) полковника міліції ОСОБА_6 (Н-864207), заступника начальника Управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки.

Відповідно до Наказу Управління МВС України в Івано-Франківській області №590 о/с від 07 листопада 2014 року "По особовому складу" згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VII та пунктом 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) полковника міліції ОСОБА_6 Івановича (М-864207), заступника начальника Управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки, з 07 листопада 2014 року.

Також суди попередніх інстанцій встановили, що позивач в період з 25 лютого 2010 року по 13 серпня 2010 року обіймав посаду заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки, а з 13 серпня 2010 року по 20 вересня 2011 року - заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, із висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки сукупний термін перебування позивача, у період визначений Законом №1682-VII, на посадах, щодо яких встановлена заборона, становить більше ніж один рік, то цього факту достатньо для застосування відповідних заборон на підставі критеріїв, визначених статтею 3 Закону №1682-VII.

Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин наведеного у цій постанові законодавства, Верховний Суд зазначає таке.

17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі "Полях та інші проти України" (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного і стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців із забороною обіймати посади державної служби на підставі приписів Закону України "Про очищення влади".

У цьому рішенні ЄСПЛ звернув увагу на Резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи №1096 (1996), в якій вона зауважила, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

Також у рішенні "Полях та інші проти України" ЄСПЛ зазначив, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом і призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_7 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

Крім того, ЄСПЛ зауважив, що застосування до заявників встановлених Законом України "Про очищення влади" заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_7 був Президентом України (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункт 294).

Відсутність застосування індивідуального підходу під час здійснення люстраційної перевірки, на що вказав ЄСПЛ, лягла в основу постанови Верховного Суду від 3 червня 2020 року №817/3431/14, прийнятої у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду.

Так, відсутність у Законі України "Про очищення влади" процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).

Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У постанові від 3 червня 2020 року №817/3431/14 Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацією влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Як випливає зі встановлених судами обставин справи, що розглядається, під час звільнення позивача з посади, не надавалася жодна оцінка наявності у діях ОСОБА_1 ознак вчинків, які могли б свідчити про вчинення ним дій, спрямованих на узурпацію влади Президентом ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення ним прав і свобод людини.

Суди також не врахували необхідність застосування у цій справі принципу індивідуальної відповідальності, що закріплений Конституцією України, оскільки без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину особи, до якої застосовують заборони, передбачені Законом України "Про очищення влади".

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що наказ Міністерства внутрішніх справ України №2239 о/с від 27 жовтня 2014 року та наказ Управління МВС України в Івано-Франківській області №590 о/с від 07 листопада 2014 року в частині звільнення ОСОБА_6 з органів внутрішніх справ не відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, прийняті непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані, і становлять непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 3 червня 2020 року у справі №817/3431/14 та від 11 червня 2020 року у справі №815/1745/15.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду зауважує, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив визнати незаконним його звільнення із посади заступника начальника управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки.

Проте, задоволення зазначеної позовної вимоги, без скасування наказів, якими було реалізовано звільнення позивача, не призведе до поновлення його порушених прав у повному обсязі.

Як зазначено вище, ОСОБА_6 звільнено з органів внутрішніх справ на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України №2239 о/с від 27 жовтня 2014 року "По особовому складу" та наказу Управління МВС України в Івано-Франківській області №590 о/с від 07 листопада 2014 року "По особовому складу".

Таким чином, враховуючи встановлені процесуальним законом способи захисту, зокрема, пункт 2 частина друга статті 245 КАС України, природу спірних правовідносин, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України №2239 о/с від 27 жовтня 2014 року "По особовому складу" та наказ Управління МВС України в Івано-Франківській області №590 о/с від 07 листопада 2014 року "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_6 з органів внутрішніх справ, що дозволить Суду поновити порушені права позивача у повному обсязі.

Скасування наказів про звільнення ОСОБА_6 , у силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме на посаді заступника начальника Управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки з 08 листопада 2014 року.

48. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

49. Згідно частин 1-3 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

50. Враховуючи вищевикладене, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, Суд вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року у справі № 809/3867/14 - скасувати.

3. Прийняти нову постанову.

4. Адміністративний позов у справі за позовом ОСОБА_6 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Управління МВС України в Івано-Франківській області про визнання незаконним звільнення з посади заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області та поновлення на даній посаді, задовольнити.

5. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України №2239 о/с від 27.10.2014 року "По особовому складу" в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) полковника міліції ОСОБА_6 (Н-864207), заступника начальника Управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки.

6. Визнати протиправним та скасувати наказ Управління МВС України в Івано-Франківській області №590 о/с від 07.11.2014 року "По особовому складу" в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) полковника міліції ОСОБА_6 Івановича (М-864207), заступника начальника Управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки, з 07 листопада 2014 року.

7. Поновити полковника міліції ОСОБА_6 на посаді заступника начальника Управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки з 08 листопада 2014 року.

8. Постанову суду в частині поновлення полковника міліції ОСОБА_6 на посаді заступника начальника Управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника міліції громадської безпеки допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх