ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року

м. Київ

справа № 808/1564/18

адміністративне провадження № К/9901/4644/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АМБАР ЕКСПОРТ БКВ» на постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Ясенової Т.І., суддів Головко О.В., Суховарова А.В. від 17 січня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АМБАР ЕКСПОРТ БКВ» до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АМБАР ЕКСПОРТ БКВ» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2018 року №0000251202 та №0000241202 в частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 1759526 грн.

Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 13 червня 2018 року позов задовольнив повністю.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу контролюючого органу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому апеляційним судом зазначено про відсутність підстав для розподілу судових витрат у розмірі 40919 грн., пов`язаних із наданням правової допомоги, у зв`язку із нездійсненням оплати гонорару адвоката у заявленому розмірі на час вирішення судом питання про можливість компенсації таких витрат на користь Товариства.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційним судом рішенням, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року у частині вирішення питання розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань контролюючого органу понесені Товариством витрати у розмірі 40919 грн. на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зауважує, що норми процесуального закону передбачають можливість стягнення не тільки судових витрат, які вже фактично понесені стороною, а й судових витрат, що мають бути сплачені у майбутньому, за умови підтвердження розміру таких витрат належними доказами.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а постанову суду апеляційної інстанцій у частині вирішення питання розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, яку просить залишити без змін, - обґрунтованою та законною.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Види адвокатської діяльності перелічені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 10 частини третьої статті 2 КАС України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У відповідності до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, в свою чергу, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У даному випадку судом апеляційної інстанції встановлено, що між Товариством та адвокатом Буйним А.О. 01 червня 2018 року укладено договір про надання правової допомоги №б/н та додаткову угоду до нього від 06 вересня 2018 року №2, за умовами яких гонорар адвоката за участь у справі №808/1564/18 на стадії апеляційного розгляду (включаючи підготовку відзиву на апеляційну скаргу та участь у судовому засіданні) складає 1,5% від загальної суми податкових повідомлень-рішень в оскаржуваній частині, що становить 40919,30 грн.

Вказуючи ж на відсутність підстав для розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, апеляційний суд, незаперечуючи факту надання професійної правничої допомоги адвокатом (обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартості), виходив із обставин нездійснення оплати позивачем відповідної суми на час розгляду справи.

Надаючи оцінку правильності висновків апеляційного суду в цій частині, Верховний Суд зазначає, що питання застосування частини 7 статті 139 КАС України щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 року (справа №686/5064/20), від 05 березня 2021 року (справа №200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа №520/12065/19), постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року (справа №922/445/19), у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у КАС України з 15 грудня 2017 року.

Наведений підхід щодо визнання фактично здійсненими витрати за відсутності їх оплати застосовується й Європейським судом з прав людини. Так, у рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява №4494/07) це Суд дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне: «...хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними».

З огляду на наведене, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості самостійно вирішити питання про підтвердження позивачем заявлених до стягнення витрат на правову допомогу відповідно до вимог, встановлених частиною четвертою статті 134 КАС України, оскільки апеляційний суд обмежився лише констатацією ненаданням Товариством доказів оплати спірних витрат, однак не з`ясував, чи повинні були такі послуги з надання правової допомоги бути оплачені станом на час апеляційного розгляду, чи подано позивачем детальний опис робіт (послуг), наданих адвокатом, а також не надав правової оцінки реальності, розумності та співмірності таких витрат на професійну правничу допомогу у взаємозв`язку із обставинами даної справи та її складністю, доцільності обсягу наданих юридичних послуг та витраченого адвокатом часу тощо.

Вказане у сукупності свідчить про передчасність висновку суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду питання розподілу судових витрат на правничу допомогу.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи, що допущені апеляційним судом порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, оскаржуване судове рішення на підставі статті 353 КАС України підлягає частковому скасуванню, а справа в частині вирішення питання розподілу судових витрат на правничу допомогу - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АМБАР ЕКСПОРТ БКВ» задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року в частині вирішення питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу скасувати, а справу у цій частині направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.А. Васильєва