ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2021 року

м. Київ

справа № 640/17286/20

адміністративне провадження № К/9901/29407/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М. В.,

суддів: Губської О. А, Калашнікової О. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1, подану її адвокатом Ніколенко Анастасією Валеріївною,

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року (головуючий суддя - Іщук І. О.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року (головуючий суддя - Шурко О. І., судді: Василенко Я. М., Ганечко О. М. )

у справі №640/17286/20

за позовом ОСОБА_1

до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Яцишина Андрія Миколайовича,

третя особа: Акціонерне товариство "ОТП Банк",

про визнання протиправною та скасування постанови від 11 жовтня 2019 року у виконавчому провадженні №60272110.

I. РУХ СПРАВИ

1. У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Яцишина А. М. від 11 жовтня 2019 року про стягнення основної винагороди в сумі 204 629,06 грн. прийняту в межах виконавчого провадження №60272110.

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

3. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Судами встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Яцишина А. М. від 11 жовтня 2019 року ВП №60272110 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №194, виданого 11 липня 2019 року про стягнення квартири, загальною площею 99,60 кв. м., житловою площею 46,40 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

5. Одночасно з постановою про відкриття провадження, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Яцишиним А. М. прийнято постанову від 11 жовтня 2019 року ВП №60272110 про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди у сумі 204 629,06 грн.

6. На думку позивача, постанова від 11 жовтня 2019 року ВП №60272110 про стягнення з боржника основної винагороди винесена передчасно, оскільки така постанова є окремим видом виконавчого документа, і відповідно, може бути виконана примусово в окремому виконавчому провадженні та має бути винесена не пізніше наступного дня з дня повернення виконавчого документа стягувачу або закінчення виконавчого провадження.

7. Вважаючи таку постанову протиправною, позивачка звернулася до суду з вказаним позовом.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

9. Суди також зазначили, що фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору.

10. Виконавче провадження №60272110, станом на час звернення до суду з вказаним позовом, перебувало на виконанні та не було закінченим, що виключало можливість відповідачеві керуватись статтею 40 Закону України від 2 червня 2016 року №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" при прийнятті спірної постанови.

11. Приймаючи спірну постанову відповідач керувався приписами статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", а тому діяв правомірно.

12. Разом з тим, судами встановлено, що відповідно до спірної постанови, відповідачем здійснено лише розрахунок основної винагороди від суми стягнення за виконавчим написом нотаріуса від 11 липня 2019 року №194, а у разі здійснення приватним виконавцем фактичного стягнення заборгованості, основна винагорода має бути стягнута з дотриманням пропорційності відповідно до стягнутого боргу.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

13. Позивач у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

14. Підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі позивач зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 3 березня 2020 року в справі №260/801/19 (пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України).

15. Більше того, вказує, що суди попередніх інстанцій допустили довільне і неправильне застосування релевантних норм права, без прив'язки до правових висновків Верховного Суду.

16. Загалом доводи касаційної скарги позивача щодо порушення норм матеріального та процесуального права зводяться до наступного:

- спірна постанова винесена в порядку частини 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" і порушує її вимоги, оскільки є передчасною;

- підстави для стягнення основної винагороди на підставі спірного документу відсутні;

- сума, що підлягає стягненню за спірною постановою, визначена відповідачем неправильно і має залежати від суми, що буде одержана у разі реалізації квартири та торгах;

- спірна постанова, окрім неправильного розрахунку основної винагороди, взагалі не має порядку її стягнення.

17. Додатково, скаржник наголошує, що зазначена справа має виняткове значення для нього як фізичної особи. Виконавчий напис, який виконується в межах виконавчого провадження №60272110 вчинено незаконно та з грубими порушеннями чинного законодавства України, зокрема, за відсутності безспірності заборгованості (розмір заборгованості є предметом спору в справі №758/15014/16-ц), його вчинено з порушенням строку на вчинення, строк його пред'явлення до виконання визначено неправильно, допущено інші порушення.

Зазначає, що його виконання протиправно позбавить її єдиного житлового нерухомого майна в рахунок погашення заборгованості перед АТ "ОТП Банк", розмір якої не є безспірним.

18. Окрім цього, наголошує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики у цій категорії спорів.

19. У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

21. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

22. Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу законності постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Яцишина А. М. від 11 жовтня 2019 року про стягнення основної винагороди в сумі 204 629,06 грн., що прийнята в межах виконавчого провадження №60272110.

23. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 2 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - ~law13~).

25. Відповідно до ~law14~ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у ~law15~ органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, ~law16~, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до ~law17~, а також рішеннями, які відповідно до ~law18~ підлягають примусовому виконанню.

26. ~law19~ передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених ~law20~ випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

27. Згідно зі ~law22~ заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені ~law23~.

28. Відповідно до ~law24~ виконавець зобов'язаний вживати передбачених ~law25~ заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

29. Приписами ~law26~ визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ~law27~, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ~law28~.

30. Відповідно до ~law29~ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

31. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

32. ~law30~ передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

33. Згідно з частиною 1 статті 31 Закону України від 2 червня 2016 року №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - ~law32~) визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

34. Відповідно до ~law33~ винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

35. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

36. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

37. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

38. ~law34~ передбачає, що, якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

39. Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (~law35~.

40. Відповідно до ~law36~ приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

41. Відповідно до ~law37~ основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

42. Згідно з ~law38~ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ~law39~, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ~law40~), 11,14 і 15 ~law41~, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому ~law42~.

43. ~law43~ передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому ~law44~, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

44. На виконання ~law45~ постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок № 643).

45. Відповідно до пункту 19 Порядку №643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

46. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що виконавче провадження №60272110, станом на час звернення до суду з вказаним позовом, перебувало на виконанні та не було закінченим, що виключало можливість відповідачеві керуватись ~law47~ при винесенні постанови від 11 жовтня 2019 року ВП №60272110 про стягнення з боржника основної винагороди та виводити таку постанову в окреме виконавче провадження.

47. При цьому, суди дійшли правильного висновку, що приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження одночасно з постановою про стягнення з боржника основної винагороди від 11 жовтня 2019 року у ВП №60272110, відповідач керувався приписами статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", тобто діяв правомірно.

48. Як встановлено судами попередніх інстанцій, в даному випадку мало місце виконання приватним виконавцем виконавчого напису нотаріуса від 11 липня 2019 року №194 про стягнення квартири, загальною площею 99,60 кв. м., житловою площею 46,40 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

49. Аналіз положення статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів" свідчить про те, що одночасно з відкриттям виконавчого провадження приватний виконавець повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди і винесення постанови про стягнення основної винагороди разом з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов'язком приватного виконавця.

50. Водночас право на стягнення суми основної винагороди, визначеної у постанові про стягнення основної винагороди, залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

51. Сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, яка винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є винагородою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.

52. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що відповідно до спірної постанови, відповідачем здійснено лише розрахунок основної винагороди від суми стягнення за виконавчим написом нотаріуса від 11 липня 2019 року №194, а у разі здійснення приватним виконавцем фактичного стягнення заборгованості, основна винагорода має бути стягнута з дотриманням пропорційності відповідно до стягнутого боргу.

53. У зв'язку з цим не заслуговують на увагу аргументи щодо неправильного розрахунку суми винагороди яка підлягає стягненню з боржника у виконавчому провадженні, оскільки в даному випадку така сума не є остаточною.

54. Що стосується доводів касаційної скарги про застосування апеляційним судом норм матеріального права у цій справі без урахування висновків Верхового Суду викладених у постанові від 3 березня 2020 року у справі №260/801/19, слід зазначити наступне.

55. Висновок Верхового Суду викладений у постанові від 3 березня 2020 року у справі №260/801/19 здійснений за результатами аналізу ~law50~ та пункту 19 Порядку № 643, відповідно до якого питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від фактично стягнутої ним суми, а не від суми, що зазначена у виконавчому документі. При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реалізація майна на прилюдних торгах не відбулася та, відповідно, й стягнення не було.

56. Так, у справі №260/801/19 предметом оскарження були постанови приватного виконавця про стягнення з боржника у виконавчому провадженні основної винагороди, винесені одночасно з постановою про повернення виконавчого документу. Тобто, у вказаній справі саме із обставиною відсутності фактичного стягнення заборгованості у примусовому порядку у межах виконавчого провадження, у якому виконавчий документ було повернуто стягувачу, Верховний Суд пов'язував протиправність постанов про стягнення основної винагороди.

57. Натомість, спірним питанням у розглядуваній справі є правомірність винесення приватним виконавцем постанови про стягнення з боржника основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

58. З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду констатує, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі №260/801/19 та №640/17286/20 не є подібними, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 3 березня 2020 року у справі № 260/801/19 щодо застосування положень ~law51~ та пункту 19 Порядку № 643 не є релевантною до спірних правовідносин у справі №640/17286/20.

59. Що стосується інших доводів та міркувань скаржника, викладених в касаційній скарзі, то такі також не впливають на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

60. Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

61. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

62. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

63. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345, 353, 356 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її адвокатом Ніколенко Анастасією Валеріївною залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року у справі №640/17286/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М. В. Білак

О. А. Губська

О. В. Калашнікова