Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.03.2018 року у справі №812/1727/15
Ухвала КАС ВП від 13.03.2018 року у справі №812/1727/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 червня 2020 року

Київ

справа №812/1727/15

провадження №К/9901/33105/18, № К/9901/33109/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Загороднюка А. Г.

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України, Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційними скаргами Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Луганській області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: Компанієць І. Д. (головуючий), Блохіна А. А., Ястребової Л. В.

І. Суть спору

1. У грудні 2015 року ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства доходів і зборів України (надалі також Міндоходів), Державної фіскальної служби України (надалі також ДФС), Головного управління ДФС у Луганській області (надалі також ГУ ДФС у Луганській області), в якому, з урахуванням змін і уточнень, просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Міндоходів від 26 жовтня 2015 року № 980-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

1.2. визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Головного управління Міндоходів у Луганській області (надалі також ГУ Міндоходів у Луганській області) від 26 жовтня 2015 року № 190-0 «Про виплату компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_1 ;

1.3. поновити його на посаді заступника начальника ГУ ДФС у Луганській області, допустити рішення суду до негайного виконання стягнути на його користь з ГУ ДФС у Луганській області компенсацію за час вимушеного прогулу з 23 травня 2016 року по час поновлення на посаді.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що спірним наказом його звільнено під час його перебування у відпустці по догляду за дитиною з посиланням на вимоги пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП), Закону України «Про очищення влади», звіт про результати проведення перевірки щодо виконання Державною фіскальною службою України норм Закону України «Про очищення влади», пункту 6 витягу з протоколу № 116 засідання Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року.

При цьому наказом Міндоходів від 16 березня 2015 року № 192-о «Про звільнення» позивача вже звільняли з посади заступника начальника ГУ Міндоходів у Луганській області з підстав, передбачених пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП, частини третьої статті 4 Закону України «Про очищення влади», але зазначений наказ був скасований постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2015 року у справі № 812/211/15. На виконання зазначеної постанови суду наказом Міндоходів від 27 серпня 2015 року № 890-о позивач був поновлений на посаді заступника начальника ГУ Міндоходів у Луганській області.

На думку позивача, оскаржуваний наказ про звільнення не містить інформації про конкретну підставу звільнення пов`язану із нормою вказаного Закону.

Також позивач зазначив, що звіт «Про результати проведення перевірки щодо виконання Державною фіскальною службою України норм Закону України «Про очищення влади» та пункт 6 витягу з протоколу № 116 засідання Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року, не можуть бути підставою для його звільнення, оскільки не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України.

Позивач вважав, що його звільнення із займаної посади є порушенням конституційних прав, оскільки під час такого звільнення відповідачем допущені грубі порушення, а саме:

- при прийнятті спірного наказу не враховані приписи статті 64 Конституції України щодо неможливості обмеження конституційних прав і свобод людини;

- позивача, як посадову особу, яка підлягає перевірці відповідно до Закону України «Про очищення влади», не повідомлено про початок такої перевірки у відповідному органі державної влади, і як наслідок, для нього перебіг строку, визначений частиною другою статті 4 Закону України «Про очищення влади», так і не розпочався;

- звільнення позивача на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП є незаконним, оскільки відносно нього відсутні правові підстави припинення трудових відносин у відповідності до Закону України «Про очищення влади».

ОСОБА_1 наголошував на тому, що за час перебування на посаді заступника начальника ГУ Міндоходів у Луганській області з 5 листопада 2013 року по 16 березня 2015 року та перед тим жодним чином не сприяв узурпації влади Президентом України Віктором Януковичем , не приймав незаконних рішень та дій, які були б визнані такими у судовому або будь-якому іншому порядку, не ухилявся від виконання своїх службових обов`язків, не порушував прав і свобод людини. За відсутності цих ознак у його службовій діяльності, неможливо говорити про розповсюдження на нього Закону України «Про очищення влади», і саме це він міг би довести шляхом подання відповідно до статті 4 Закону України «Про очищення влади» заяви, з повідомленням про те, що до нього не застосовуються відповідні заборони, передбачені законом, і про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо нього. Натомість Міндоходів, удруге протиправно звільнивши його за формальною ознакою, позбавило його можливості подати відповідну заяву та пройти люстраційну перевірку, тим самим позбавило права довести свою непричетність до узурпації влади Президентом України Віктором Януковичем .

3. Відповідачі позов не визнали, покликаючись на законність звільнення позивача із займаної посади у зв`язку з тим, що останній підпадає під заборону, передбачену частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», оскільки у період часу з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду заступника начальника ГУ Міндоходів у Луганській області, щодо якої, відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині другій статті 3 зазначеного Закону, встановлено заборону, передбачену частиною третьою статті 1 цього Закону.

На думку представника відповідачів, неподання власноруч написаної заяви з повідомленням про те, що до нього застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомленням про те, що до нього не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону, є самостійною підставою для звільнення.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. Наказом Державної податкової адміністрації в Луганській області від 21 липня 2010 року № 333-о ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Державної податкової служби в місті Красний Луч.

5. Наказом Міндоходів від 5 листопада 2013 року № 3484-о позивача в порядку переведення призначено на посаду заступника начальника ГУ Міндоходів у Луганській області.

6. З 1 жовтня 2014 року позивач, разом із установою, перемістився з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) в місто Сєвєродонецьк Луганської області.

7. Наказом від 16 березня 2015 року № 192-о «Про звільнення ОСОБА_1 » Міндоходів звільнило позивача з посади заступника начальника ГУ Міндоходів у Луганській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади». Підстава: пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, частина третя статті 4 Закону України «Про очищення влади», доповідна записка від 13 березня 2015 року № 610/99-99-04-01-02-18.

8. Позивач оскаржив зазначений наказ про звільнення в судовому порядку.

9. Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 5 серпня 2015 року у справі № 812/211/15, яку залишено без змін постановою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року, визнав протиправним і скасував наказ Міндоходів від 16 березня 2015 року № 192-о «Про звільнення ОСОБА_1 », поновив ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Міндоходів у Луганській області з 16 березня 2015 року та зобов`язав ГУ Міністерства доходів у Луганській області провести розрахунок та сплату ОСОБА_1 компенсації за час вимушеного прогулу з 23 травня 2015 року по 5 серпня 2015 року, з урахуванням сплачених сум та відрахуванням податків і зборів, передбачених законодавством.

10. На виконання зазначеного судового рішення Міністерством доходів і зборів України видано наказ від 27 серпня 2015 року № 890-о «Про виконання судового рішення», яким скасовано наказ Міндоходів від 16 березня 2015 року № 192-о «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Міндоходів у Луганській області, зобов`язано ГУ Міндоходів у Луганській області забезпечити проведення розрахунку та сплатити ОСОБА_1 компенсації за час вимушеного прогулу з 23 травня 2015 року по 5 серпня 2015 року, з урахуванням сплачених сум та відрахуванням податків і зборів, передбачених законодавством.

11. На підставі наказу Міндоходів від 27 серпня 2015 року № 890-о ГУ Міндоходів у Луганській області видало тотожний за змістом наказ від 27 серпня 2015 року № 179-о «Про виконання судового рішення».

12. 7 жовтня 2015 року позивач звернувся до голови комісії з реорганізації ГУ Міндоходів у Луганській області Альошкіна В. С. із заявою про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку.

13. Наказом ГУ Міндоходів у Луганській області від 19 жовтня 2015 року № 188-о «Про надання відпустки ОСОБА_1 » позивачеві надано відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку з 26 жовтня 2015 року по 22 травня 2016 року.

14. Однак, наказом Міндоходів від 26 жовтня 2015 року № 980-о позивача звільнено 26 жовтня 2015 року з посади заступника начальника ГУ Міндоходів у Луганській області. Як підставу зазначено пункт 7-2 частини першої статі 36 КЗпП, Закон України «Про очищення влади», звіт «Про результати проведення перевірки щодо виконання Державною фіскальною службою України норм Закону України «Про очищення влади» від 21 жовтня 2015 року, пункт 6 витягу з протоколу № 116 засідання Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року. Звільнення позивача відбулося за нижченаведених обставнин:

15. За дорученням Кабінету Міністрів України (протокол № 100 засідання від 21 вересня 2015 року) створена спільна робоча група з представників Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Національного агентства з питань державної служби та Секретаріату Кабінету Міністрів України, яка провела перевірку ДФС щодо виконання норм Закону України «Про очищення влади», яка 20 жовтня 2015 року склала звіт про результати проведення перевірки щодо виконання ДФС Закону України «Про очищення влади».

16. У додатку 5 до вказаного звіту зазначено перелік посадових осіб територіальних органів ДФС, до яких в порушення вимог Закону України «Про очищення влади» не було застосовано заборону, передбачену частиною третьою статті 1 цього Закону, в тому числі і ОСОБА_1 .

17. Спільна робоча група запропонувала голові ДФС невідкладно вжити заходів щодо звільнення з посад осіб, до яких застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону на основі критеріїв, визначених частинами першою та другою статті 3 Закону, в тому числі посадових осіб, які наведені в додатках 4 та 5, та поінформувати Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад, а саме надати відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

18. У витязі з протоколу № 116 засідання Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року зазначено рішення по пункту 6 - інформацію Мінюсту про результати проведення перевірки стану виконання посадовими особами ДФС вимог Закону України «Про очищення влади» взяти до відома; Голові ДФС Насірову Р. М. забезпечити виконання Закону України «Про очищення влади» в частині прийняття відповідних рішень щодо посадових осіб ДФС, до яких розповсюджуються заборони, визначені цим Законом, та за результатами в одноденний строк проінформувати Кабінет Міністрів України.

19. Також суди встановили, що 1 березня 2014 року постановою Кабінету Міністрів України № 67 «Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів» ліквідовано Міндоходів і відновлено діяльність Державної податкової та Державної митної служби.

20. 21 травня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 160 «Про утворення Державної фіскальної служби», якою реорганізував Міндоходів у ДФС шляхом перетворення та визнав такою, що втратила чинність, постанову від 1 березня 2014 року № 67 «Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів».

21. 21 травня 2014 року Кабінет Міністрів України також прийняв постанову № 236 «Про державну фіскальну службу України», якою затвердив Положення про Державну фіскальну службу України та визначив цю службу як центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

22. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 року № 630-р «Про утворення комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів» Голову Насірова Р. М. затверджено головою комісії з реорганізації Міндоходів, до повноважень якого, у тому числі, віднесено прийняття рішень щодо прийняття на службу та звільнення.

23. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 липня 2014 року № 651-р «Питання Державної фіскальної служби» вирішені питання можливості виконання відповідних функцій ДФС.

24. На підставі наказу від 18 липня 2014 року № 2 розпочата діяльність ДФС.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

25. Луганський окружний адміністративний суд постановою від 20 грудня 2016 року в позові відмовив.

26. Ухвалюючи таке рішення, суд виходи із того, що діюче законодавство не передбачає порядок ознайомлення з наказом на перевірку під особистий підпис, а позивач був обізнаний про проведення перевірки. Позивач повинен був подати заяву про перевірку, проте такий обов`язок не виконав. У підсумку Луганський окружний адміністративний суд дійшов висновку про правомірність звільнення позивача з займаної посади на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

27. Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 14 березня 2017 року скасував постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року й ухвалив у справі нове рішення:

27.1. задовольнив позов ОСОБА_1 до Міндоходів, ДФС, ГУ ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу.

27.2. визнав протиправним та скасував наказ Міндоходів від 26 жовтня 2015 року № 980-0 «Про звільнення ОСОБА_1 »;

27.3. поновив ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Міндоходів у Луганській області з 26 жовтня 2015 року;

27.4. стягнув з ГУ ДФС у Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 55347,95 гривень за виключенням обов`язкових податків та зборів.

28. Таке своє рішення апеляційний суд, з-поміж іншого, мотивував тим, що очищення влади (люстрація) застосовується до осіб, які брали участь в управлінні державними справами своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Януковичем повинен застосовуватися принцип індивідуальної вини. Натомість доказів вчинення позивачем будь-яких дій, тим більше протиправних, прийняття рішень чи допущення бездіяльності, які б були спрямовані на узурпацію влади Президентом України Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини відповідачами не надано.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

29. ДФС і ГУ ДФС у Луганській області подали касаційні скарги, у яких посилаються на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права.

30. У касаційних скаргах зазначені відповідачі просять скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

31. Позивач у запереченнях на касаційні скарги наполягав на їх безпідставності та просив залишити їх без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

V. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду

32. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

33. Водночас 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

34. За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

35. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

36. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

37. Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України «Про очищення влади».

38. Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:

верховенства права та законності;

відкритості, прозорості та публічності;

презумпції невинуватості;

індивідуальної відповідальності;

гарантування права на захист.

39. Згідно із статтею 4 вказаного Закону особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява).

Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону.

Неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону.

Подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині третій або четвертій статті 1 цього Закону, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви та застосування до неї відповідної заборони.

40. Беручи до уваги, що фактичною підставою для звільнення позивач є неподання вищезгаданої заяви, Верховний Суд зазначає таке.

41. Частинами першою-третьою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

42. 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

43. Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

44. За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (надалі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду.

45. Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

46. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

47. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

48. За сталою практикою ЄСПЛ поняття приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. пункт 25 «C. проти Бельгії» від 7 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. пункт 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. пункт 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16 грудня 1992 року. Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. пункт 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і пункти 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28 травня 2009 року (справа 26713/05)). Окрім того, було встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пункти 43-48 рішення у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04)). З рештою, у статті 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. пункт 35 рішення у справі «Pfeifer проти Австрії» від 15 листопада 2007 року (справа № 12556/03) та пункти 63, 64 рішення у справі «A. проти Норвегії» від 9 квітня 2009 року (справа № 28070/06), пункт 165 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11)).

49. Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та пункт 52 рішення у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року).

50. У пунктах 310-315 рішення у справі «Полях та інші проти України» (Case of Polyakh and others v. Ukraine) (заяви № 58812/15 та 4 інші, 17 жовтня 2019 року), досліджуючи питання щодо пропорційності звільнення заявника з посади у зв`язку з неподанням заяви про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», зауважив на такому:

«Четвертого заявника звільнили та застосували до нього обмежувальні заходи, передбачені Законом «Про очищення влади», через подання ним заяви про незастосування до нього Закону «Про очищення влади» із чотириденним запізненням (див. пункти 30 і 34).

<....>.

Якщо передбачені Законом «Про очищення влади» заходи були застосовані до заявника лише через подання заяви з чотириденним запізненням, навіть якщо в іншому випадку ці заходи до нього не були би застосовні, Суд не може зрозуміти, як такі серйозні заходи могли вважатися пропорційними тривіальному характеру проступку заявника. Ні національні суди, ні Уряд жодним чином цього не пояснили. Особливість ситуації заявника полягала у тому, що на момент закінчення строку для подання заяви він хворів. Жодних аргументів, що затримка та подання ним заяви наступного дня після виписки з лікарні спричинили які-небудь проблеми у контексті загальної перевірки, наведено не було.

Суть відповідної заяви полягала у тому, що посадова особа повідомляла, застосовувалися до неї обмежувальні заходи, передбачені Законом «Про очищення влади», чи ні <....>. Проте у цій справі ніколи не робилося припущення про існування невідомих фактів у кар`єрі четвертого заявника, які могли би бути виявлені в його заяві. Безперечно єдиною можливою підставою для застосування Закону «Про очищення влади» було те, що у 2010 - 2014 роках він працював у податковій службі, і про це було добре відомо його роботодавцю, якому була подана заява, самій податковій службі. У цьому розумінні у цій справі обов`язок подати заяву відрізнявся від ситуацій, коли такий обов`язок мав на меті викриття певних потенційно прихованих фактів, таких як таємна співпраця зі службами безпеки колишніх тоталітарних режимів <...>.

Тому Суд не може зрозуміти, як застосування такого серйозного обмежувального заходу через незначну затримку у поданні такої технічної заяви могло вважатися «необхідним у демократичному суспільстві».

51. У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку про те, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників (пункти 323, 324 вказаного рішення).

52. Таким чином, застосування такого заходу, як звільнення із служби з підстави, передбаченої абзацом першим частини третьої статті 4 Закону України «Про очищення влади», не є ані пропорційним, ані необхідним у демократичному суспільстві, та створює передумови для порушення з боку України міжнародних зобов`язань за статтею 8 Конвенції.

53. Отже, звільнення позивача є протиправним. Суд апеляційної інстанції належним чином дослідив спірні правовідносини та дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування спірного наказу із поновленням позивача на посаді, з якої його звільнено, у порядку статті 235 КЗпП.

54. Позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у цій справі не заявлено.

VІ. Висновки по суті вимог касаційних скарг

55. За наведених обставин Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

56. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

57. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати в порядку статті 139 КАС України не розподіляються.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року у справі № 812/1727/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

А. Г. Загороднюк