Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

03 квітня 2018 року

справа №815/3680/17

адміністративне провадження №К/9901/5208/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С.С.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року у складі судді Бойко О. Я. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Кравця О. О., Домусчі С. Д., Коваля М. П. у справі № 815/3680/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Будтекстиль" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Пром-Будтекстиль" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), з урахуванням змін та доповнень, про визнання протиправною відмови податкового органу у прийнятті податкових декларацій Товариства з податку на додану вартість за січень-квітень 2017 року, визнання податкових декларацій Товариства з податку на додану вартість за січень-квітень 2017 року такими, що подані у день їх фактичного отримання відповідно - 22 березня 2017 року, 19 квітня 2017 року, 15 травня 2017 року, зобов'язання податкового органу виключити з Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо дати надіслання Товариству повідомлення про відмову у прийняті податкових декларацій, з мотивів протиправності дій податкового органу.

01 серпня 2017 року постановою Одеського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з доведеності протиправності дій податкового органу в частині відмови Товариству у прийнятті податкових декларацій з податку на додану вартість за січень-квітень 2017 року, внаслідок безпідставного розірвання договору про визнання електронних документів, діючого на момент їх подання.

9 листопада 2017 року відповідачем подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України.

28 грудня 2017 року матеріали касаційної скарги передані до Верховного Суду.

10 січня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу №815/3680/17 з Одеського окружного адміністративного суду.

26 січня 2018 року справа № 815/3680/17 надійшла на адресу Верховного Суду.

В касаційній скарзі податковий орган посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, підпункту 2.1.6 Методичних рекомендацій щодо приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в органах Державної податкової служби України» від 14 червня 2012 року № 516, пунктів 4.1, 4.8 Тимчасового порядку надходження та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в електронному вигляді до органів Державної податкової служби України від 26 листопада 2004 року № 672. Скаржник доводить правомірність своїх дій, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства.

02 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу, в якому він погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

2 березня 2018 року та 5 березня 2018 року до Верховного Суду надійшли два ідентичних клопотання відповідача про зупинення виконання рішень судів.

7 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення виконання рішень судів.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили.

Товариство знаходиться на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області.

23 лютого 2017 року позивачем укладено договір № 230220171 про визнання електронної звітності податковим органом та отримано посилений сертифікат відкритого ключа, строк чинності якого встановлено до 9 січня 2018 року.

22 березня 2017 року позивач надіслав до податкового органу електронні декларації з податку на додану вартість за січень та лютий 2017 року. У прийнятті декларацій платнику податків відмовлено. Згідно з квитанцією № 1 мотивами відмови вказано «Можливо, припинено дію Договору про визнання електронної звітності».

14 квітня 2017 року позивач повторно надіслав на адресу відповідача податкову декларацію за лютий 2017 року та отримав відмову у прийнятті документу з тих же підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом березня-квітня 2017 року позивач намагався укласти нові договори про визнання електронних документів та отримував відмову з підстав наявності діючого договору від 23 лютого 2017 року № 230220171.

19 квітня 2017 року та 19 травня 2017 року позивач направив незареєстровані податкові декларації за січень-квітень 2017 року безпосередньо до податкового органу.

26 травня 2017 року податковий орган відмовив у прийнятті та реєстрації декларацій, посилаючись на порушення платником податків загальних вимог оформлення документів податкової звітності згідно з нормами статті 48 Податкового кодексу України та наказу Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року № 966 «Про затвердження форм та порядку заповнення і подання звітності з податку на додану вартість».

Вимоги щодо форми і змісту податкової декларації визначено у статті 48 Податкового кодексу України.

Порядок подання податкової декларації до податкових органів регламентовано приписами пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин), відповідно до змісту якої платнику податків надано право її подання альтернативними способами, а саме особисто платником податків або уповноваженою на це особою, надсилання поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення, надсилання засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі, відповідно до положень пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

За змістом пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.

При цьому податковим законодавством встановлено заборону на розірвання договорів про визнання електронних документів в односторонньому порядку.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що єдиною підставою для невизнання декларацій з податку на додану вартість податковою звітністю є їх невідповідність вимогам статті 48 Податкового кодексу України. Відмова податкового органу у прийнятті податкової декларації через одностороннє припинення дії договору про визнання електронної звітності є протиправною і суперечить приписам пунктів 49.3, 49.4 статті 49 Податкового кодексу України.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності відмови відповідача у прийнятті податкових декларацій за січень-квітень 2017 рік, які направлені позивачем безпосередньо до податкового органу, внаслідок недоведеності останнім наявності підстав для такої відмови.

Відтак, судами попередніх інстанцій правильно оцінено обставини справи та визнано протиправним внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дати надіслання платнику податку територіальним органом Державної фіскальної служби повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації та зобов'язано податковий орган здійснити вилучення такого запису.

Суд не приймає доводи відповідача про можливість надання звітності у інший спосіб з огляду на те, що правомірність своїх дій щодо неприйняття електронної звітності податковий орган доводить розірванням договору. Доводи касаційної скарги містять суперечності, не вказують на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм Податкового кодексу України або неправильне їх тлумачення.

Колегія суддів визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у справі № 815/3680/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р.Ф.Ханова

Судді С.С.Пасічник

І.А.Васильєва