ПОСТАНОВА

Іменем України

03 квітня 2018 року

Київ

справа №569/5311/17

адміністративне провадження №К/9901/24/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на постанову Рівненського міського суду Рівненської області у складі судді Харечка С.П. від 30 червня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Охрімчук І.Г., Капустинського М.М., Моніча Б.С. від 06 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 26 січня 2017 року № 1701000483 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повернути незаконно утриманні з ОСОБА_2 кошти на підставі вищезазначеного рішення від 26 січня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскільки перебував на військовій службі під час особливого періоду, то виплата пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» військовослужбовцям не повинна припинятися.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на момент підписання позивачем контракту про проходження громадянином України військової службу у Збройних Силах України діяв особливий період, а тому за ним зберігається гарантії передбаченні положенням частини третьої статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII).

Не погоджуючись з рішенням суду першої та апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області звернулось із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що на час проходження позивачем служби за контрактом, виплата пенсії, призначеної йому відповідно до Закону № 2262-XII мала бути припинена, так як згідно наданого ним контракту обставин, які виключають таке зупинення не має.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є військовим пенсіонером за вислугою років, та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

На підставі Указів Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 та 14 січня 2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» в періоди з 19 березня 2014 року по 31 березня 2015 року та з 01 квітня 2015 року по 01 квітня 2016 року ОСОБА_2 проходив військову службу під час мобілізації у Збройних Силах України.

В подальшому, 02 квітня 2016 року та 02 жовтня 2016 року позивачем було укладено контракти про проходження військової служби у Збройних Силах України терміном на 6 місяців.

Рішенням від 26 січня 2017 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області встановлено, що у ОСОБА_2, який одержує пенсію за вислугу років, за період з 01.04.2016 року по 31.12.2016 року утворилась переплата пенсії в розмірі 19178,71 грн.

Вказаним рішенням від 26 січня 2017 року було вирішено здійснювати стягнення з пенсії ОСОБА_2 в розмірі 10% пенсії щомісячно до повного погашення переплати.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У відповідності до частини третьої статті 2 Закону № 2262-XII пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється.

В силу статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

За змістом статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на шість місяців або на строки, визначені частиною четвертою цієї статті. У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

При цьому, терміни контрактів про проходження військової служби у Збройних Силах України, які передбачені поза межами дії особливого періоду, починаються з терміну 1 рік, а контракти терміном на 6 місяців передбачені лише в межах особливого періоду існування кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, який розпочався з моменту оголошення рішення про проведення мобілізації.

Таким чином, всі контракти про проходження військової служби у Збройних Силах України, укладені терміном на 6 місяців є такими, що укладаються у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці і не існують поза межами особливого періоду.

Відтак, на всіх осіб, які уклали такі контракти мають розповсюджуватись норми частини третьої статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і виплата пенсійного забезпечення таким особам, якщо вони отримують пенсію за вказаним Законом, не має припинятись.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко