ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 520/9466/18

адміністративне провадження № К/9901/13221/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В. П.,

суддів: Пасічник С. С., Хохуляка В. В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготранс ЛТД" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року (суддя Бідонько А. В. ) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року (головуючий суддя Калитка О. М., судді: Мельнікова Л. В., Кононенко З. О.) у справі №520/9466/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготранс ЛТД" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерготранс ЛТД" (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 3 жовтня 2018 року №00002171411 та №00002181411.

Позовні вимоги обґрунтовані хибністю висновків податкового органу про відсутність реального здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами. Зазначив, що під час перевірки контролюючому органу було надано всі первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, але вказані документи не були враховані при прийнятті оскаржуваних рішень. Позивач вказує на те, що контрагенти, з яким позивач мав господарські взаємовідносини протягом перевіряємого періоду були зареєстровані як платники податку на додану вартість та жодних сумнів, що можливості виконання вказаними підприємствами господарських операцій не виникало.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про непідтвердження господарських операцій позивача з його контрагентами та безпідставністю формування податкового кредиту за такими операціями. Суди зазначили, що подані підприємством первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання операцій. З наданих позивачем документів не можливо встановити економічну доцільність замовлення послуг, їх суть, використання отриманих послуг в господарській діяльності підприємства, та який економічний ефект отримано від використання цих послуг, а тому здійснення господарських операцій з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у реальності здійснення господарських операцій, та підтвердження таких операцій відповідними первинними документами.

Відповідач 11 червня 2019 року надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень першої та апеляційної інстанцій, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено позапланову документальну виїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Афіла" за липень 2017 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вест Міст ", "БІТ ТА ТЕК ", "Кастон" за серпень 2017 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Престиж-2015" за вересень 2017 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Лекор" за червень 2017 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Віарант" за вересень 2017 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія ВБРО" за жовтень, грудень 2017 року, січень, лютий 2018 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Топаз Груп" за грудень 2017 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю "БК Абекс ЛТД" за листопад 2017 року та подальшому ланцюгу постачання.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 3 жовтня 2018 року №00002171411, яким збільшено зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 319 668 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 329 917 грн; №00002181411, яким знижено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 1 034 250 грн.

Перевіркою встановлено порушення підприємством пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті на загальну суму 1 319 668 грн та встановлено завищення від'ємного значення з податку на додану вартість за лютий 2018 у сумі 1 034 250 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем, як замовником укладено договори про надання інформаційних послуг на залізничному транспорті з Товариством з обмеженою відповідальністю "Афіла" (виконавець) від 30 червня 2017 року №1706, з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Лекор" (виконавець) від 28 квітня 2017 року №428, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вест Міст" (виконавець) від 1 серпня 2017 року №170803, Товариством з обмеженою відповідальністю "БІТ ТА ТЕК" (виконавець) від 1 серпня 2017 року №170802, Товариством з обмеженою відповідальністю "Кастон" (виконавець) від 1 серпня 2017 року №170801, Товариством з обмеженою відповідальністю "Абекс ЛТД" (виконавець) від 1 листопада 2017 року №8, Товариством з обмеженою відповідальністю "Топаз Груп" (виконавець) укладено договір від 1 листопада 2017 року №2017-23, Товариством з обмеженою відповідальністю "Віарант" (виконавець) від 25 травня 2017 року №524, Товариством з обмеженою відповідальністю "Престиж -2015" (виконавець) укладено договір від 1 серпня 2017 року №170804, Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія ВБРО" від 29 вересня 2017 року №171011/СТ, від 1 грудня 2017 року №18-17-1201.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надано протокол договірної ціни, акти надання послуг, платіжні доручення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема є: а) досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою чи надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору; б) постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку; в) постачання послуг іншій особі на безоплатній основі; г) передача результатів виконаних робіт, наданих послуг платнику податку, уповноваженому згідно з договором вести облік результатів спільної діяльності без утворення юридичної особи, а також їх повернення таким платником податку після закінчення спільної діяльності; г) передача (внесення) виконаних робіт, наданих послуг як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також повернення послуг; д) постачання послуг з розміщення знаку відповідної торгової марки або самого товару чи послуги в кінофільмі, серіалі або телевізійній програмі, які є візуальними (глядачі лише бачать продукт або знак торговельної марки, продукт чи торговельна марка згадується у розмові персонажа; товар, послуга чи торговельна марка органічно вплітаються в сюжет і є його частиною).

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

З положень даної норми вбачається те, що суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовленням товарів та послуг будуть відноситись до податкового кредиту саме в разі фактичного (реального) здійснення такої операції.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (надалі-Закон №996-ХІV) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами ~law17~ визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено відсутність документів в підтвердження фактичного виконання сторонами договірних зобов'язань, доказів в підтвердження руху активів, вчинення певних дій у ході надання послуг, що є предметом договорів. Встановлено, що з актів виконаних робіт неможливо встановити які та яким чином надавалися послуги, цільову аудиторію, які були задіяні ресурси. Надані акти не розкривають зміст та обсяг наданих послуг (не дають можливість ідентифікувати, які саме послуги надавались).

Ураховуючи наведені норми права та встановлені судами обставини у справі щодо невстановлення підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, невстановлення відповідного руху активів, Верховний Суд не може погодитись з доводами позивача про реальність здійснення господарських операцій.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на підтвердження господарських взаємовідносин позивача з його контрагентом первинними документами, які містяться в матеріалах справи, оскільки цим первинним документам надана належна правова оцінка судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини 2 ст. 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З цих підстав, суд не може прийняти додаткові докази, які надані позивачем суду касаційної інстанції, а саме: рішення Господарського суду Донецької області від
06.05.2021 по справі № 905/1849/20, рішення Господарського суду Донецької області від 18.02.2021 по справі № 905/1846/20, висновок судового експерта Буколової В. В. від 24.03.2020.

Позивач у касаційній скарзі та пояснень до неї просить про дослідження нових доказів, переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішення, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Відповідно до частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготранс ЛТД" залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року у справі №520/9466/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ. П. Юрченко С. С. Пасічник В. В. Хохуляк