ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2025 року

м. Київ

справа № 300/9795/24

адміністративне провадження № К/990/13299/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області

на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 січня 2025 року (суддя Остап`юк С.В.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2025 року (судді: Бруновська Н.В., Хобор Р.Б., Шавель Р. М.),

у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі також - ГУ ДПС, Відповідач), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку від 11 листопада 2024 року №0/27959/2402 (далі також - Рішення №0/27959/2402);

- зобов`язати поновити статус платника єдиного податку та внести відомості до реєстру платників єдиного податку з 30 вересня 2024 року.

Одночасно із поданням даного адміністративного позову Позивач подала заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії Рішення № 0/27959/2402 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Необхідність вжиття ініційованих заходів забезпечення позову Позивач обґрунтовувала тим, що:

- Відповідачем було вчинено протиправні дії, які виразились у зловживанні ним своїми повноваженнями, недотриманні норм чинного законодавства та безпідставному виключенню Позивача з реєстру платників єдиного податку;

- у випадку анулювання реєстрації платником єдиного податку суб`єкт господарювання не може бути платником цього податку з дати вилучення з відповідного Реєстру та повинен перейти на загальну систему оподаткування;

- починаючи з дати анулювання реєстрації платником єдиного податку та до дати скасування рішенням суду анулювання відповідної реєстрації платник податків втрачає право на перебуванні на спрощеній системі оподаткування. При цьому положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України) не передбачено можливості звернення платника податків до контролюючого органу із заявою щодо поновлення попереднього статусу платника єдиного податку та включення до реєстру за наслідками скасування у судовому порядку, як протиправного, рішення контролюючого органу про виключення з реєстру платників єдиного податку;

- у випадку невжиття заходів забезпечення позову Позивач починаючи з 30 вересня 2024 року перебуватиме фактично у невизначеному та спірному податковому статусі, оскільки податковий та бухгалтерський облік до 11 грудня 2024 року правомірно вівся Позивачем на спрощеній, а не на загальній системі оподаткування;

- якщо ФОП ОСОБА_1 почне вести облік за загальною системою оподаткування, а рішенням суду буде задоволено адміністративний позов, у неї, як у платника єдиного податку, виникне прогалина в податковому періоді, протягом якого суд буде розглядати справу. Відповідно Позивач у випадку невжиття заходів забезпечення позову буде змушена одночасно перебувати на cпрощеній та загальній системах оподаткування;

- у разі задоволення позовної заяви Позивачу доведеться анулювати реєстрацію платника податку на додану вартість та в подальшому здійснювати заходи щодо анулювання (визнання нечинними/недійсними) всіх виписаних та зареєстрованих податкових накладних (податкового кредиту) по всім контрагентам за весь період з початку реєстрації платником податку на додану вартість (далі - ПДВ) до набрання чинності рішенням суду у цій справі.

1.2. Короткий зміст оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій

Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 7 січня 2025 року клопотання ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив та зупинив дію Рішення № 0/27959/2402 до набрання судовим рішенням в цій справі законної сили.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виснував, що:

- вжиття заходів забезпечення позову за обставин цієї справи має на меті виключно збереження існуючого становища до розгляду спору по суті та не зумовлює його фактичне вирішення по суті, спрямоване на ефективний судовий захист прав та законних інтересів фізичної особи-підприємця, що за ним звернулася;

- у разі невжиття заходів забезпечення позову можливе настання негативних наслідків, для виправлення яких Позивачу буде необхідно докласти значних зусиль;

- враховуючи співмірність вимог заяви про забезпечення позову із подальшими позовними вимогами та обставинами справи, невжиття заходів забезпечення адміністративного позову в даному випадку може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 12 березня 2025 року апеляційну скаргу ГУ ДПС залишив без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року без змін.

У постанові апеляційний суд погодився з тими висновками, що cформував суд першої інстанції. Зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії Рішення №0/27959/2402 може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та для відновлення прав Позивача у подальшому необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Також вказав, що обраний спосіб забезпечення позову є співмірним, відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, спрямований на забезпечення збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин, запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів учасників процесу та відповідає інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

У касаційній скарзі Відповідач стверджує про ухвалення судами попередніх інстанцій рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, які просить скасувати та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми статей 150 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) без урахування правових висновків викладених Верховним Судом в постановах від 19 жовтня 2023 року у справі № 440/9568/22, від 1 червня 2023 року у справі № 640/10260/22, від 17 квітня 2019 року у справі №705/4587/17.

Вказує, що при вирішенні питання про забезпечення позову судами не здійснено оцінку доводів Позивача з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви щодо забезпечення позову. А також не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну та реальну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам Позивача оскаржуваними рішеннями та діями контролюючого органу у спірних правовідносинах.

Відзначає, що сам по собі факт прийняття ним рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів Позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів Позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Вказує, що, на його думку, Позивачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою ФОП ОСОБА_1 .

Вважає, що зазначені Позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України. При цьому зазначає, що аргументи ФОП ОСОБА_1 про наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди її правам та інтересам, до ухвалення рішення в даній адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат є необґрунтованими, оскільки законодавцем визначені процедури по відновленню порушеного права, зокрема подання заяви за нововиявленими обставинами, поворот виконання судового рішення, повернення наявної переплати по податкам тощо.

Звертає увагу, що судами першої та апеляційної інстанцій надано неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим Позивачем, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 КАС України і, як наслідок, застосовано заходи забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України.

2.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

Позивач вважає оскаржувані судові рішення обґрунтованими і законними, просить залишити їх в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач виклало доводи, аналогічні наведеним нею у заяві про забезпечення позову.

Наголошує, що без зупинення оскаржуваного рішення вона фактично була б поставлена перед необхідністю застосовувати одночасно двох принципово відмінних систем оподаткування (одну за оскаржуваним рішенням і одну на випадок скасування оскаржуваного рішення) щодо всіх операцій та фактично ставити контрагентів у ситуацію потенційної невизначеності фінансових результатів (має контрагент право на податковий кредит чи ні) та у період розгляду судом справи вимушено перебувати у дуже скрутному положенні особи, яка не тільки знаходиться у проблемному стані із податковим обліком, але й створює відчутні проблеми для контрагентів.

Вказує, що у разі задоволення її позову їй доведеться анулювати реєстрацію платника ПДВ та в подальшому анулювати всі податкові накладні по всім контрагентам за весь період з початку реєстрації і, відповідно, виникне необхідність подання всіма такими контрагентами уточнюючих декларацій із ПДВ з корективами, що завдасть шкоди не тільки їй, а й іншим суб`єктам господарювання.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також арґументи наведені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Рішенням №0/27959/2402 Позивача виключено з Реєстру платників єдиного податку.

З посиланням на положення процесуального законодавства Позивач подала заяву про забезпечення позову, у якій просила зупинити дію Рішення №0/27959/2402 до набрання законної сили рішенням суду у справі.

В аспекті наведених у касаційній скарзі доводів Суд звертає увагу на таке.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів у конкретній справі з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2019 року у справі №705/4587/17, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23 сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

За сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 квітня 2023 року у справі №140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23, від 4 грудня 2024 року у справі №500/3027/24, від 4 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, 15 січня 2025 року у справі № 520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

В постанові від 13 березня 2025 року у справі № 160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

В постанові від 19 жовтня 2023 року у справі №440/9568/22 Верховний Суд вказав, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до оспорюваного рішення Відповідач виключив Позивача з Реєстру платників єдиного податку

Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне виключення з Реєстру платників єдиного податку та відповідно анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями ПК України.

Відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акту перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Згідно з підпунктом 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

Підпунктом 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України встановлено, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

Відповідно до підпункту 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність з надання послуг пошти (крім кур`єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.

Згідно з пунктом 183.4 статті 183 ПК України у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті.

Пунктом 181.1 статті 181 ПК України визначено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі операцій з постачання товарів/послуг з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі (зокрема, але не виключно шляхом встановлення спеціального застосунку або додатку на смартфонах, планшетах чи інших цифрових пристроях), нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

Позивач, як в заяві про забезпечення позову, так і у відзиві на касаційну скаргу покликається на те, що без зупинення оскаржуваного рішення вона фактично була б поставлена перед необхідністю застосовувати одночасно двох принципово відмінних систем оподаткування (одну за оскаржуваним рішенням і одну на випадок його скасування) щодо всіх операцій та фактично ставити контрагентів у ситуацію потенційної невизначеності фінансових результатів (має контрагент право на податковий кредит чи ні) та у період розгляду судом справи вимушено перебувати у дуже скрутному положенні особи, яка не тільки знаходиться у проблемному стані із податковим обліком, але й створює відчутні проблеми для контрагентів. А також вказує, що у разі задоволення її позову їй доведеться анулювати реєстрацію платника ПДВ та в подальшому анулювати всі податкові накладні по всім контрагентам за весь період з початку реєстрації і, відповідно виникне необхідність подання всіма такими контрагентами уточнюючих декларацій із ПДВ з корективами, що завдасть шкоди не тільки їй, а й іншим суб`єктам господарювання

З огляду на викладене за наслідками оцінки наведених Позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суди попередніх інстанцій інстанції обґрунтовано вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, а також забезпечення можливості реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову. Так, при анулюванні реєстрації платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків Позивачу буде змінено систему оподаткування, що зумовить покладення на неї додаткового податкового навантаження у вигляді збільшеної ставки податку на прибуток. Також у Позивача може виникнути необхідність реєстрації платником податку на додану вартість та виконання визначених ПК України обов`язків для платників податку на додану вартість, зокрема, зі сплати відповідного податку (збільшення податкового навантаження на 20% від всієї суми прибутку), складання податкових накладних. При цьому судами попередніх інстанцій обґрунтовано прийнято до уваги покликання Позивача на те, що не вжиття заходів забезпечення адміністративного позову в цьому випадку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та матиме наслідком заподіяння також шкоди правам, свободам та інтересам третіх осіб.

Суди попередніх інстанцій також обґрунтовано вважали, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Колегія суддів зазначає, що в цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 160/11784/23, від 14 січня 2025 року у справа № 280/9045/24, від 04 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, від 06 березня 2025 року у справі № 420/25688/24.

Відповідач, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, покликається на правові висновки Верховного Суду та вважає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд апеляційної інстанції їх безпідставно не врахував.

Втім, підстав вважати, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскарженого судового рішення не врахували позиції Верховного Суду щодо застосування положень КАС України, які визначають правила забезпечення позову, немає.

Висновки Верховного Суду щодо відсутності передбачених підстав для забезпечення позову, на які зробив Відповідач посилання в касаційній скарзі, фактично стосуються відмінних в порівнянні з цією справою обставин та ґрунтуються на іншому правовому регулюванні спірних правовідносин. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що аргументи касаційної скарги про неправильність зробленого судами попередніх інстанцій висновку є безпідставними.

Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 345 350 355 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська

Судді: О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх