30.07.2016 | Автор: ЮРИДИЧНА ФІРМА "ГАРО ТА ПАРТНЕРИ"
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Питання можливих дій та відповідальності у випадку відмови приватних та державних закладів охорони здоров’я надавати невідкладну медичну допомогу

У разі необхідності надання особі екстреної медичної допомоги у відповідності до Закону України «Про екстрену медичну допомогу», кожен громадянин України та будь-яка інша особа мають право звернутися за отриманням екстреної медичної допомоги до найближчого відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, який може забезпечити надання такої допомоги (ст. 3).

Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», визначається що заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

При цьому екстреною медичною допомогою вважається медична допомога, яка полягає у здійсненні працівниками системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування і збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я.

Окрім цього, кожен громадянин України та будь-яка інша особа мають право повідомити лікуючого лікаря або працівників найближчого закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування про свій невідкладний стан або про невідкладний стан іншої людини.

Невідкладним станом людини відповідно до ст.3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» вважається раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин.

На сьогодні не існує єдиної класифікації невідкладних станів, однак вони можуть бути поділені на наступні групи: 1) які виникають при захворюваннях внутрішніх органів (невідкладні стани як прояв хвороби, що виникають у практично здорових людей; невідкладні стани, що виникають як ускладнення наявної соматичної патології;  невідкладні стани у хворих іншою патологією, що мають зміни або захворювання внутрішніх органів);  2) які виникають при захворюваннях інших органів і систем (хірургічні хвороби; неврологічні хвороби; інфекційні хвороби; акушерсько-гінекологічна патологія; психічні хвороби); 3) які виникають при застосуванні зброї масового ураження (ураження ядерною зброєю; ураження отруйними речовинами; ураження бактеріологічною зброєю); 4) які виникають при гострих отруєннях та інтоксикаціях (харчові отруєння; отруєння грибами; отруєння технічними рідинами; медикаментозні отруєння; отруєння отрутохімікатами; укуси тварин, комах); 5) які виникають в результаті медикаментозної недостатності (ідио-сінкразія; алергія; токсична дія медикаментів), тощо.

Для прикладу, невідкладним станом буде вважатись інфаркт міокарда, кровотеча внутрішніх органів, ножові та вогнепальні поранення, напад задухи у хворого на бронхіальну астму.

У разі виявлення людини у невідкладному стані, яка не може особисто звернутися за наданням екстреної медичної допомоги, та за відсутності медичних працівників на місці події громадянин України або будь-яка інша особа, які виявили таку людину, зобов’язані: негайно здійснити виклик екстреної медичної допомоги або повідомити про виявлену людину у невідкладному стані та про місце події працівників найближчого закладу охорони здоров’я чи будь-яку особу, яка зобов’язана надавати домедичну допомогу та знаходиться поблизу місця події; за можливості надати виявленій людині у невідкладному стані необхідну допомогу, у тому числі шляхом перевезення такої людини до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, у якому може бути забезпечено надання необхідної медичної допомоги.

Відповідно до положень ст.37 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», медичні працівники зобов'язані невідкладно надавати необхідну медичну допомогу у разі виникнення невідкладного стану людини. При цьому не має значення працює такий медичний працівник у приватному чи державному закладі охорони здоров’я.

Кожен студент, який закінчує вищий навчальний медичний заклад України складає клятву лікаря, текст якої був затверджений Указом Президента України від 15 червня 1992 року № 349, - усі знання, сили та вміння віддавати справі охорони і поліпшення здоров'я людини, лікуванню і запобіганню захворюванням, подавати медичну допомогу всім, хто її потребує.

Ненадання допомоги хворому медичним працівником передбачає кримінальну відповідальність, яка встановлена у ст. 139 Кримінального Кодексу України, і карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років. У разі якщо те саме діяння спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки ч. 2 ст.139 КК України передбачається покарання у вигляді обмеження волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Субєкт вчинення даного злочину спеціальний, а саме медичні працівники незалежно від того, яку спеціальну освіту, середню або вищу, вони мають (лікарі, медичні сестри, фельдшери тощо, у т.ч. працівники служби швидкої медичної допомоги), або у якому закладі охорони здоров'я вони працюють або займаються медичною практикою як різновидом підприємницької діяльності.

Ненадання допомоги хворому може виражатись як у повній відмові від її надання, так і у ненаданні допомоги в обсязі, необхідному у конкретній ситуації. За ст.139 ККУ слід кваліфікувати:

  • відмову прийняти хворого у закладі охорони здоров’я для надання йому невідкладної допомоги;

  • відмову надати першу медичну допомогу пораненому або травмованому;

  • поверхове, формальне обстеження хворої людини, яка потребує медичної допомоги.

При цьому, варто звернути увагу на те, що відповідальність за ст.139 КК України настає лише у тому разі, коли особа, яка була зобов'язана надавати хворому допомогу, з урахуванням конкретної обстановки, фактично мала таку можливість.

Під поважними причинами, які виключають відповідальність за ст.139 КК України, розуміються різноманітні обставини, які перешкоджають медичному працівникові надати хворому допомогу - непереборну силу, стан крайньої необхідності (наприклад, необхідність надати першочергову допомогу більш тяжкохворій особі), (НА ЖАЛЬ !) відсутність для надання конкретного виду допомоги кваліфікації, знань, обладнання чи ліків тощо. Питання про те, чи є причина ненадання допомоги поважною, вирішується у кожному конкретному випадку. Не можуть визнаватися поважними причинами такі обставини, як, наприклад, відсутність згоди хворого або його законних представників на медичне втручання у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною.

Таким чином, якщо людині стало погано біля будь – якого закладу охорони здоров’я, в тому числі і приватного, вона має право вимагати надання їй необхідної невідкладної допомоги, а у разі відмови медичних працівників - викликати поліцію для фіксації даного факту та притягнення винних осіб до відповідальності.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення