Особистою приватною власністю є земельна ділянка безоплатно приватизована одним із подружжя на себе під час шлюбу із земель державної або комунальної власності, але є винятки! (ВС/КЦС у справі № 626/4/17 від 12 серпня 2020 р.)

Фабула судового акту: Бувають такі випадки, коли фізичні особи бажають визнавати недійсними або розривати раніше укладені ними майнові договори, такі як купівлі-продажі, іпотеки, кредити, позики, застави, тощо. Бо не бажають їх виконувати. Вже багато років юристи пропонують в таких випадках грати в гру «НЕ ПОЗВОЛЯМС», коли дружини приходить до суду і розповідає балочки про поганого чоловіка, який не спитав її дозволу і самовільно розпорядився спільним сумісним майном на користь третьої особи, уклавши наприклад договір оренди земельної ділянки.

Особливо ця балаканина популярна тоді, коли закон не вимагає обов’язкового нотаріального посвідчення договору, і у контрагента за цим договором як правило відсутня письмова згода дружини надана чоловіку на розпорядження набутим у шлюбі майном.

Таких судових процесів безліч, і зважаючи на протилежні рішення судів різних інстанцій з цього питання єдина судова практика досі не напрацьована.

Ця справа про визнання договору оренди земельної ділянки набутої під час шлюбу недійсним з підстав ненадання письмової згоди дружиною на укладання чоловіком з агропідприємством такого договору. Ключовим моментом є те, що земельна ділянка хоча і набута у шлюбі, проте була БЕЗОПЛАТНО передана із земель комунальної власності, тобто приватизована чоловіком на підставі ст. 118 ЗК України.

Рішення судів були різні, у підсумку ВС проаналізувавши ст. 57 СК України та ст. 61 ЗК України у різних редакціях відмовив у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції наголосив, що за загальним правилом приватизовані земельні ділянки, як і приватизоване житло під час шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, ім’я якого зазначено у правовстановлюючому документі. Таке майно не належить до об’єктів права спільної сумісної власності, і титульний власник має право в тому числі розпоряджатися цим майном без будь-яких згод свого подружжя. Отже, оскільки згода дружини була не потрібна для укладання договору оренди з/д, то позов безпідставний.

Проте з цього правила можуть бути винятки. Якщо земельна ділянка або житло були приватизовані та набуті у власність під час діючого шлюбу з 8 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року, то таке майно вважається спільною сумісною власністю подружжя. Але лише набуте у цей період. Якщо до 8 лютого 2011 року чи після 12 червня 2012 року, то – ні. Такий виняток пояснюється іншою редакцією ст. 61 СК України в цей період.

Аналізуйте судовий акт: Для укладення договору позики отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується розпорядження спільним майном (ВС/КЦС у справі № 133/3928/14-ц від 27.11.2019)

КпШС не визначав поняття спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, а тому норми СК щодо відносин фактичного подружжя до 01.01.2004 НЕ застосовуються (ВС/КЦС № 546/912/16-ц від 24.01.2020)

Відчужити спільну сумісну власність, на відміну від спільної часткової, без згоди іншого співвласника НЕМОЖНА (ОП КЦС у справі № 430/1281/14-ц від 15.06.2020)

Здійснені ремонтні роботи є невід`ємною частиною квартири, а тому не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя (ВС/КЦС у справі № 645/1601/16-ц від 24.06.2020)

З доходу від відчуження нерухомого майна аліменти СТЯГУЮТЬСЯ (ВС/КЦС у справі № 234/15413/17 від 31.07.2020)

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя (ВС/ВП у справі № 638/18231/15-ц від 30.06.2020)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 626/4/17

провадження № 61-29004 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , приватне підприємство «Агро-тест»,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 24 травня 2017 року в складі судді Рибальченка І. Г. та на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2017 року в складі колегії суддів Яцини В. Б., Бурлака І. В., Карімової Л. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , ПП «Агро-тест» і просила визнати недійсними договори оренди земельнихділянок площею 2,7031 га, кадастровий номер 6323382000:04:000:0099, та площею 6,6872 га, кадастровий номер 6323382000:07:000:0083, укладені 12 лютого 2008 року між відповідачами.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що з 11 січня 1969 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який у 2007 році на підставі розпорядження районної державної адміністрації набув у власність указані земельні ділянки, які чоловік без її згоди передав на підставі договорів в оренду ПП «Агро-тест».

Позивач уважала, що оскільки земельні ділянки набуті під час перебування в шлюбі, вони є спільною сумісною власністю подружжя, проте всупереч вимог частини третьої статті 65 СК України чоловік не отримав письмову згоду позивача як дружини на укладення таких договорів, що є підставою для визнання їх недійсними.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Красноградського районного суду м. Харкова від 24 травня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що земельні ділянки належать ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, а тому згода дружини на укладення договорів їх оренди не потрібна. Окрім того, позов поданий із пропуском позовної давності.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Красноградського районного суду м. Харкова від 24 травня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що висновок суду першої інстанції прийнятий із неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки станом на 2007 рік у СК України не було передбачено належність приватизованих земельних ділянок до особистої власності одного з подружжя. Отже, ОСОБА_1 є співвласником земельних ділянок, її позовні вимоги обґрунтовані, проте позов поданий із пропуском позовної давності, оскільки про порушення своїх прав ОСОБА_1 могла дізнатися в 2008 році з моменту укладення спірних договорів, а з даним позовом звернулася лише в 2016 році та не обґрунтувала поважність причин пропуску такого строку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 24 травня 2017 року та на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року дана справа призначена до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішенняяк такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Указує, що земельні ділянки є спільною сумісною власністю подружжя й позовну давність ОСОБА_1 не пропустила, оскільки про порушення своїх прав укладенням спірних договорів оренди вона дізналася лише в грудні 2016 року.

Відзив на касаційну скаргу

У грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ПП «Агро-тест» на дану касаційну скаргу, в якому відповідач просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 11 січня 1969 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

На підставі державних актів на право приватної власності на землю, виданих згідно з розпорядженням Красноградської районної державної адміністрації від 02 жовтня 2007 року №357, ОСОБА_2 є власником земельних ділянок, що розташовані на території Ленінської сільської ради Красноградського району Харківської області, площею 3,3436 га та 6,6872 га.

12 лютого 2008 року між ОСОБА_2 і ПП «Агро-тест» укладені договори оренди вказаних земельних ділянок.

ОСОБА_1 не надавала згоду на укладення цих договорів.

Відповідач подав у суд першої інстанції заяву про застосування позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону частково.

Відповідно до статті 61 СК України в редакції, чинній станом на 02 жовтня 2007 року, не належать до об`єктів права спільної сумісної власності приватизовані одним із подружжя земельні ділянки.

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року зроблений в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) і від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18).

Установивши, що земельні ділянки, приватизовані ОСОБА_2 та є його особистою власністю, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що згода другого з подружжя на укладення спірних договорів оренди не потрібна, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц).

Оскільки позовні вимоги є необґрунтованими, правові підстави для застосування позовної давності відсутні. Висновок суду першої інстанції в частині застосування позовної давності прийнятий із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Висновок апеляційного суду про те, що приватизовані земельні ділянки є спільною сумісною власністю подружжя, прийнятий із неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно до статті 412 ЦПК України рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають зміні з викладенням їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2017 року та рішення Красноградського районного суду Харківської області від 24 травня 2017 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук