Життя в минулому: проблема незаконного використання довідок аудиторів як «доказів» у кримінальному провадженні

Українська кримінальна юстиція переживає тривалий перехід від застарілих підходів до сучасних стандартів доказування. Однак на практиці нерідко спостерігається явище, яке умовно можна назвати «життям у минулому» — використання процесуальних інструментів за логікою, що існувала ще за часів старого КПК 1960 року. Одним із таких проявів є залучення слідчими та прокурорами спеціалістів-аудиторів для підготовки довідок, які фактично підміняють собою експертні висновки та використовуються як докази.

Ця практика не лише суперечить нормам чинного законодавства, а й створює ризики порушення прав сторони захисту та принципів кримінального процесу.

1. Формування хибної практики: довідки спеціалістів як «підготовчий етап» до експертизи

Останніми роками у так званих «службових» кримінальних провадженнях (пов’язаних із службовими злочинами, бюджетними коштами, господарською діяльністю) простежується тривожна тенденція: використання довідок спеціалістів-аудиторів перестає бути поодиноким явищем і набуває ознак системності.

Фактично такі довідки починають виконувати нову, не передбачену законом функцію — формування попереднього «підґрунтя» для призначення економічної експертизи.

На практиці це виглядає так:

• слідчий не здійснює повноцінного збору та аналізу первинної бухгалтерської документації;
• не забезпечує належного процесуального оформлення доказів;
• натомість залучає спеціаліста (часто аудитора), який на підставі наданих йому матеріалів формує довідку з елементами аналітики;
• ця довідка використовується як обґрунтування для подальшого призначення судово-економічної експертизи.

Таким чином, довідка спеціаліста фактично підміняє собою частину роботи органу досудового розслідування, створюючи ілюзію достатності матеріалів для експертного дослідження.

Окремої уваги заслуговує мотив такого підходу. У багатьох випадках він зводиться до прагнення спростити процес доказування та уникнути роботи з первинною документацією, яка:

• є об’ємною;
• потребує належного вилучення та фіксації;
• вимагає спеціальних знань для аналізу вже на стадії досудового розслідування.

У результаті формується своєрідна «спрощена модель доказування», де:
довідка → експертиза → підозра.

Однак така модель суперечить самій логіці кримінального процесу, адже:

• експертиза має ґрунтуватися на належних і допустимих вихідних даних;
• ці дані повинні бути зібрані у визначений законом спосіб;
• спеціаліст не може створювати аналітичну основу для висновків, що мають доказове значення.

2. Межі повноважень спеціаліста у кримінальному процесі

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КПК України, спеціаліст залучається насамперед для надання технічної допомоги: фотографування, складання схем, відбору зразків тощо. Його функція є допоміжною, а не дослідницькою.

Виключення з цього правила чітко визначені законом і стосуються:

• кримінальних проступків;
• технічної фіксації даних;
• вузькоспеціалізованих питань (зброя, наркотики, вибухові речовини тощо).

У розглянутій ситуації:

• провадження стосується злочину, а не проступку;
• довідка не має відношення до технічної фіксації;
• питання не належать до визначеного переліку спеціальних сфер.

Отже, спеціаліст не має процесуального права надавати довідку такого змісту.

Більше того, відповідно до ст. 84 КПК України, пояснення та консультації спеціаліста не є джерелами доказів. Таким чином, будь-яка довідка, яка містить аналітичні висновки щодо суті правопорушення, виходить за межі допустимого.

3. Підміна експертизи: вихід за межі компетенції

Аналіз змісту таких довідок свідчить, що спеціалісти фактично:

• досліджують матеріали кримінального провадження;
• формують висновки щодо наявності або відсутності складу злочину;
• оцінюють дії осіб.

Це є класичними ознаками судової експертизи, а не технічної допомоги.

Таким чином, відбувається підміна процесуального інституту експертизи (яка має чітку процедуру, гарантії та відповідальність) на «спрощений» інструмент у вигляді довідки спеціаліста.

Це створює небезпечну практику:

• обхід процесуальних гарантій;
• уникнення відповідальності експерта;
• формування доказів поза межами закону.

4. Порушення законодавства про аудиторську діяльність

Закон України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» встановлює чіткі правила:

• аудиторська діяльність є незалежною професійною діяльністю;
• вона здійснюється на підставі договору;
• результатом є аудиторський звіт, а не довідка.

У більшості випадків:

• відсутній договір;
• відсутній аудиторський звіт;
• не дотримано міжнародних стандартів аудиту.

Отже, навіть з точки зору спеціального законодавства, дії аудитора не відповідають вимогам професійної діяльності.

5. Колізія з підзаконними актами та їх застарілість

Іноді сторона обвинувачення посилається на Порядок взаємодії між органами державної контрольно-ревізійної служби та органами прокуратури, внутрішніх справі Служби безпеки України, затвердженого Наказом Головного контрольно-ревізійного управління України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України 19.10.2006 N 346/1025/685/53. Проте:

• цей акт не оновлювався відповідно до сучасного законодавства (років 20);
• містить посилання на нечинні закони (Закони України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", "Про міліцію" (565-12), Кримінально-процесуальний кодекс України та інше);
• не може суперечити КПК України 2012 року.

Навіть за його змістом:

• спеціаліст лише бере участь у перевірці, а не проводить її самостійно;
• результати оформлюються як допоміжна інформація, а не як доказ.

6. «Життя в минулому»: спадщина КПК 1960 року

До 2012 року аудитори могли залучатися ширше — як свідки, експерти або спеціалісти, відповідно до методичних рекомендацій.

Проте після прийняття нового КПК:

• ці рекомендації втратили чинність;
• роль спеціаліста була суттєво звужена;
• акцент зроблено на процесуальних гарантіях доказування.

Попри це, на практиці правоохоронні органи продовжують діяти за старими моделями, фактично ігноруючи нову правову реальність.

7. Недопустимість таких доказів

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України, докази є недопустимими, якщо вони отримані:

• з порушенням прав;
• неуповноваженою особою;
• поза межами процесуальних повноважень.

У цьому випадку:

• спеціаліст перевищив свої повноваження;
• довідка створена поза передбаченою процедурою;
• фактично сформовано новий доказ незаконним способом.

Отже, така довідка повинна визнаватися недопустимим доказом.

Практика використання довідок спеціалістів-аудиторів у кримінальному провадженні є яскравим прикладом «життя в минулому» — спроби застосовувати застарілі підходи в умовах нового правового регулювання.

Ключові проблеми:

• вихід спеціалістів за межі повноважень;
• підміна експертизи;
• ігнорування законодавства про аудит;
• використання застарілих нормативних актів.

Правова природа доказування вимагає дотримання принципу професійного скептицизму та суворої ієрархії процесуальних дій. Заміна передбачених законом засобів (ревізії, повноцінної експертизи) на «швидкі» довідки спеціалістів-аудиторів є формою процесуального зловживання. Для забезпечення справедливого розгляду стороні захисту необхідно ініціювати додаткові експертизи та вимагати виключення сурогатних документів із доказової бази як таких, що отримані з істотним порушенням закону.

Сучасний кримінальний процес вимагає чіткого дотримання процедур, а не пошуку «обхідних шляхів». Інакше правова система ризикує залишитися у минулому — разом із практиками, які вона вже давно мала б залишити позаду.

Важливо підкреслити, що на сьогодні усталеної судової практики щодо оцінки таких довідок автором не виявлено. Це означає, що:

• питання залишається дискусійним;
• відсутній єдиний підхід судів;
• існує ризик формування суперечливої практики, яка може закріпити неправомірні процесуальні моделі.

За таких умов особливої ваги набуває науково-практичний аналіз цієї проблеми та формування чіткої правової позиції щодо недопустимості підміни процесуальних інститутів.

Автор статті: адвокат Фещик Наталія